Справа № 2-а-42/11

П О С Т А Н О В А

І м е н е м  У к р а ї н и

м. Донецьк                                                                                                                       11 січня 2011 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий –суддя Чинчин О.В., при секретарі Заботіній О.Ю., за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2007-2010 р.р., -

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2007-2010 р.р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є інвалідом ІІІ групи як ліквідатор на ЧАЕС, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Петровському УПТСЗН. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», йому передбачена щорічна компенсація на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати. Відповідачем же, у порушення діючого законодавства, була виплачена ОСОБА_1 компенсація на оздоровлення за 2007-2010 р. у розмірі 90 грн. Таким чином, за весь цей час йому недоплачена компенсація на оздоровлення у розмірі 10 082,00 грн. При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 р., що значно звужує право позивача на отримання матеріальної допомоги. На підставі викладено позивач і звернувся з позовом до УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради, та просить визнати дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті йому допомоги на оздоровлення за 2007-2010 р.р. в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати, неправомірними, зобов’язати відповідача перерахувати, та стягнути на його користь недоотриману суму на оздоровлення за 2007-2010 р.р. у розмірі 10 082,00 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив свої позовні вимоги і їх обґрунтування, наполягає на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні з позовними вимогами не погодилася, суду пояснила, що позивач є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов’язано з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. В зв’язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської  катастрофи», ОСОБА_1 має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Однак, управління праці та соціального захисту населення  проводило  виплати  щорічної  допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому що на підставі ст. 62 Закону № 796-Х111, роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання місцевими органами державної виконавчої влади. Законом № 796-Х111 встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Проте, починаючи з 1996 р., у нормативних актах, що встановлювали розмір мінімальної заробітної плати, зазначено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України здійснювати застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України. Разом з тим, постановою КМУ від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлені абсолютні розміри виплат, передбачених Законом № 796-Х111. Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат, передбачених Законом № 796-Х111, а також те, що позивач отримав зазначені виплати в розмірах, встановлених вищезазначеною постановою КМУ, вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України і задоволенню не підлягають. УПТСЗН хоча і є розпорядником коштів нижчого рівня, фактично може розпоряджатися ними тільки на цілі та в межах, передбачених державним бюджетом. Поряд з цим, ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2009 рік»надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визнаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Таким чином, представник відповідача просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.  

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії А № НОМЕР_1 (а.с. 6). Згідно з посвідченням серія Б № НОМЕР_2, є інвалідом третьої групи (а.с. 7).

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення,  визначені   ЗУ   «Про   статус   і   соціальний  захист  громадян,  які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами ІІІ групи внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Проте, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щорічна допомога на оздоровлення за 2007-2010 р.р. у розмірі 90 грн., та у відповідності з відповіддю відповідача на звернення позивача з питання перерахунку розміру щорічної допомоги на оздоровлення, йому було відмовлено у перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, та було роз’яснено, що УПТСЗН Петровської районної у м. Донецьку ради проводило виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(а.с. 8, 20).

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно зі ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.

У відповідності з ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 р. № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»всупереч Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаної постанови встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалися незмінними, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і  відомств,  накази  керівників  підприємств,  установ  та  організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Згідно   з   положеннями   ст.  8  КАС  України,  суд  при  вирішенні  справи  керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягає застосуванню ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»,  Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», а не постанова Кабінету Міністрів України.

Оскільки на час виникнення спірних правовідносин не прийнятий Закон України «Про державний бюджет на 2010 рік», то до прийняття цього закону усі державні кошти на виплату видатків на соціальний захист у 2010 році перераховуються згідно з відповідним порядком використання бюджетних коштів у 2009 році, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1414 від 29.12.2009 р. «Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році».

Згідно зі ст. 71 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Проте, п. 30 с. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом, зупинено на 2007 р. дію абз. 2-7 ч. 4 ст. 48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Поряд з цим, 09.07.2007 р. Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.».

Також, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України»ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»зазначено: у ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»текст статті 48 викласти в такій редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Поряд з цим, 22.05.2008 р. Конституційним Судом України у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний  бюджет  України)  ухвалено  Рішення № 10-рп/2008, відповідно до якого визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р. та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Постановляючи рішення у дані справі, суд також не бере до уваги посилання відповідача на ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», відповідно до якої Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами, з наступних підстав.

Конституційний Суд України у рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний  бюджет  України) зазначив, що зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Крім того, питання складення, розгляду, затвердження, звіту та контролю за використанням коштів Державного бюджету України регламентовані положеннями статей 95, 96, 97, 98 Конституції України та Бюджетним кодексом України.

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного Кодексу.

Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Кодексу перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту наведених положень Конституції України та Бюджетного Кодексу вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України –він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення закріплено і в частині третій статті 27 Бюджетного Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачу допомога на оздоровлення, що звужує його права як громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є підставою для задоволення позовних вимог.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік», Постановою Кабінету Міністрів України № 1414 від 29.12.2009 р. «Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році», рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 159-163 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними, стягнення недоотриманої суми на оздоровлення за 2007-2010 р.р. –задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 р.р. відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, з урахуванням фактично здійснених виплат.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Петровської районної у м. Донецьку ради провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити щорічну допомогу на оздоровлення за 2007-2010 р.р. відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат, встановлених на момент виплати, з урахуванням фактично здійснених виплат.

В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Петровський районний суд міста Донецька шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а в разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Суддя                                                                                             О.В. Чинчин