ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

представники сторін в судове засідання не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Львівської області знаходиться справа № 7/38-21/11 про банкрутство ЗАТ “Львівський м'ясокомбінат”.

05.09.2005 р. гр. ОСОБА_1 було подано заяву про визнання його кредитором ЗАТ “Львівський м'ясокомбінат” та включення до реєстру вимог кредиторів в порядку Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі -Закон).

Заява мотивована тим, що її заявник був працівником ЗАТ “Львівський  м'ясокомбінат” з 1989 р. по 2001 р. та при викупі майна підприємства під час приватизаційних процесів ним було внесено 1000,00 крб.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 11.01.2006 р. (суддя Білоус Б.О.) у задоволенні заяви гр. ОСОБА_1. від 05.09.2005 р. про визнання кредитором ЗАТ “Львівський м'ясокомбінат” відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 р. (судді: Михалюк О.В. -головуючий, Новосад Д.Ф., Мельник Г.І.) апеляційну скаргу гр. ОСОБА_1. залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Львівської області від 11.01.2006 р. -без змін. 

           Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, гр. ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

          В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на невідповідність оскаржуваних ухвали та постанови нормам матеріального та процесуального права, зокрема ст. 167 Господарського кодексу України, ст. 147 Цивільного кодексу України та ст. 34 ГПК України.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, здійснивши при приватизації підприємства у 1991 році внесок у розмірі 1000,00 крб., гр. ОСОБА_1 набув прав та обов'язків учасника ЗАТ “Львівський м'ясокомбінат” в межах свого внеску, що становить частку учасника у статутному фонді товариства.

Відповідно до ст. 1 Закону кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Грошовим зобов'язанням, як визначено в цій же статті Закону, є зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховується, зокрема, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, в постановах від 17.01.2006 р. та від 18.04.2006 р. у даній справі № 7/38-21/11.

Таким чином, незважаючи на те, що вказані вимоги фізичної особи мають грошовий вираз, вони не є грошовими зобов'язаннями в розумінні Закону.

Ці вимоги виведені законодавцем за межі конкурсних грошових зобов'язань.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону за результатами розгляду грошових вимог у попередньому засіданні господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог за грошовими зобов'язаннями чи зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Отже, Закон не передбачає як включення вимог із зобов'язань учасників (засновників) юридичної особи до реєстру вимог кредиторів, так і окремий їх облік у реєстрі.

У зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволені заяви гр. ОСОБА_1. відповідає чинному законодавству.

Проте, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 31 Закону у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків трудового колективу до статутного фонду підприємства.

Отже, незалежно від того, що Законом не передбачено визнання та включення вимог учасників (засновників) юридичної особи до реєстру, такі вимоги підлягають погашенню у справі про банкрутство та задовольняються у ліквідаційній процедурі у п'яту чергу.

За таких обставин справи підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін.

Враховуючи наведене та керуючись  ст. ст. 1, 15, 31 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ -111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу гр. ОСОБА_1. залишити без задоволення.

2.          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2006 р. та ухвалу господарського суду Львівської області від 11.01.2006 р. у справі  № 7/38-21/11 залишити без змін.

     Головуючий                                                                             Б.М. Поляков

     Судді                                                                                        С.С. Разводова

                                                                                                          Л.Й. Катеринчук