ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

12 вересня 2006 р.

№ 16/64

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючий суддя

Муравйов О. В.

судді

Продаєвич Л. В. Полянський А. Г.

розглянула

касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року

по справі

№ 16/64 Господарського суду Дніпропетровської області

за позовом

Відкритого акціонерного товариства “Новопавлівський гранітний кар’єр”

до про

Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” витребування майна з чужого незаконного володіння

                                        

За участю представників сторін:

від позивача:

Яковлєв А. В.-дов. № 1120 від 29.06.06 Клімова Н. Т. –дов. № 1888 від 11.09.06

від відповідача: прокурора:

Івлєв Ю. Ю. –дов. № 33-4016 від 18.05.06 Юхименко М. П. –дов. № 84-4016 від 11.09.06

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.08.2006 року у складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Грейц К. В., Мачульський Г. М. касаційна скарга Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” була прийнята до провадження, її розгляд призначений на 11 год. 50 хв. 12.09.2006 року.

12.09.2006 року у зв’язку з виходом з відпустки судді Продаєвич Л. В. розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 16/64 в касаційному порядку утворена колегія суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді Продаєвич Л. В., Полянський А. Г.

Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач Відкрите акціонерне товариство “Новопавлівський гранітний кар’єр” звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” про зобов’язання відповідача повернути під’їздні колії позивачу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником залізничної колії, до складу якої входять два залізничних шляхи загальною довжиною 7,8 км, а відповідач володіє ними безпідставно, чим порушує права позивача як власника.

Відповідач проти позову заперечує.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2006р. по справі № 16/64 (суддя Загинайко Т. В.) в задоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови в позові був висновок суду про те, що позивач не є власником спірних колій, що встановлено рішенням господарського суду, яке набрало законної сили, під час розгляду іншого спору між тими ж сторонами.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006р. по справі № 16/64 (головуючий суддя Лотоцька Л. О., судді Бахмач Р. М., Євстигнєєва О. С.) рішення місцевого суду скасоване, позов задоволений: зобов’язано відповідача ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” повернути позивачу ВАТ “Новопавлівський гранітний кар’єр” під’їздні залізничні колії довжиною 7,81 км, що примикають до станції Нікополь Придніпровської залізниці (інвентарний номер № 289 згідно переліку нерухомого майна, що передається у власність Відкритому акціонерному товариству “Новопавлівський гранітний кар’єр” від 30.03.1999 року № 12/7-895). Також з відповідача на користь позивача стягнуті 127,5 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасувати, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області –залишити без змін. В касаційній скарзі заявник зазначає про порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права України.

В судовому засіданні представники відповідача касаційну скаргу підтримали. Представники позивача проти доводів та вимог заявника касаційної скарги заперечили, просили залишити постанову апеляційного господарського суду без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.

Розглядаючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд на виконання вимог ст. 43 ГПК України повинен встановити певне коло обставин, серед яких: наявність між сторонами спірних правовідносин; зазначення обставин, за яких майно вибуло з володіння позивача та потрапило до відповідача; наявність спірного майна в натурі; відсутність у відповідача правових підстав для заволодіння майном; відсутність між позивачем та відповідачем зобов’язальних відносин з приводу спірного майна тощо. При цьому слід враховувати, що об’єктом віндикаційного позову може бути тільки індивідуально визначене майно. Тому обов’язковому дослідженню підлягає питання переробки чи модернізації речі для визначення збереження річчю свого господарського призначення.

З оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційним господарським судом зазначені обставини встановлені не були в повній мірі.

Так, задовольняючи позов, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що в переліку нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству № 12/7-895 від 30.03.1999р., Регіональне відділення фонду державного майна України по Дніпропетровській області передало у власність  ВАТ “Новопавлівський гранітний кар’єр” об’єкти, зазначені в переліку, в тому числі об’єкт під порядковим № 71 “Під’їздна залізнична колія, інвентарний номер № 289”. При цьому апеляційною інстанцією не наведено характеристики спірного об’єкта, не зазначено його розташування, інші індивідуальні ознаки, за якими його можна відокремити від інших аналогічних об’єктів. Посилання в резолютивній частині постанови на Перелік не дає вичерпної відповіді на ці питання, оскільки в цьому Переліку зазначено під порядковим номером 71 тільки назва об’єкту “Під’їздна залізн. колія”, її інвентарний номер “289” та місце розташування “с. Каменское”. При цьому в Переліку зазначається про передачу об’єктів нерухомості станом на 01.09.1996р.

В мотивувальній частині постанови апеляційного господарського суду не наведено доказів, на підставі яких апеляційною інстанцією зроблений висновок, що довжина спірних залізничних колій складає 7,81 км., а також кількість спірних залізничних колій, які витребувані позивачем.

Разом з тим, обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо характеристики спірного об’єкта, його створення та реконструкції, підстав знаходження його у відповідача, були встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2005р. по справі № 6/342 за позовом ВАТ «Новопавлівський гранітний кар’єр»до ВАТ «Нікопольський завод феросплавів»про усунення перешкод в користуванні і розпорядження майном. Сторонами по справі № 6/342 були ті ж самі сторони, які беруть участь у справі № 16/64.

В силу вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зазначеним вище рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2005р. по справі № 6/342 було встановлено, що відповідач користується земельною ділянкою для під’їздних залізничних колій, розмір якої коливався з 1964 року з 16,5 га до 34,757 га в в 1995 році, а 27.09.1999 року у зв’язку із зменшенням насипу біля зовнішніх меж під’їздних залізничних колій станції “Нікополь-Сортувальний” (до складу якої входять залізничні колії № 1 та № 2) Придніпровською сільською Радою народних депутатів Нікопольського району Дніпропетровської області виданий єдиний Державний акт (зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею під № 214) на право постійного користування землею, у розмірі 16,7506 гектарів, для металургійної промисловості (під’їздна залізнична вітка).

Також зазначеним рішенням суду було встановлено, що на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 03.04.1974р. № 237-92 (наказ Мінчермету СРСР від 06.05.1974р. № 119), постанови Ради Міністрів СРСР від 07.02.1976р. “Про уточнення завдань для виконання зобов’язань Радянського Союзу з постачання залізовмісної сировини та окремих видів феросплавів у країни-члени РЕВ” та рішення Ради Міністрів СРСР від 05.03.1974р. № 437 “Об ускорении ввода в действие мощностей по производству углеродистого ферромарганца на Никопольском заводе ферросплавов” було розпочато проектування та будівництво по розвитку поста “М’ясокомбінат” у станцію “Нікополь-Сортувальний”. На підставі Акта про приймання в експлуатацію Державною комісією закінченого будівництва першої черги зовнішнього залізничного транспорту (залізнична колія довжиною 5,69 км розвитку поста “М’ясокомбінат” до станції “Нікополь-Сортувальний”) від 27.12.1985р. Нікопольського заводу феросплавів та Акта про приймання в експлуатацію Державною комісією закінченого будівництва другої черги зовнішнього залізничного транспорту (залізнична колія довжиною 7,65 км розвиту поста “М’ясокомбінат” до станції “Нікополь-Сортувальний) Нікопольського заводу феросплавів від 30.09.1987р., які затверджені наказами Міністерства чорної металургії № 188 від 27.01.1986р. та № 997 від 30.10.1987р. відповідно, прийняте рішення про прийняття в експлуатацію з передачею на баланс заводу вищезазначених залізничних колій, до складу яких увійшли переобладнані залізничні колії № 1 та № 2. Також цим судовим рішенням встановлено, що оплату генпідряднику “Днепротрансстрой” здійснював Нікопольський завод феросплавів.

Цим же рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2005 року № 6/342 встановлено, що позивач ніколи не приймав участі у будівництві (переобладнанні) залізничних колій ст. “Нікополь-Сортувальний”.

Судом встановлений факт, що в інвентарній картці позивача № 140 вказаний тип рельсів Р43, тоді як насправді на залізничних коліях № 1 та № 2 застосований тип рельсів Р50.

Наведені вище встановлені факти свідчать, що за час експлуатації спірне майно піддавалося чисельним переробкам (реконструкціям), які суттєво змінили його характеристику. При цьому, витрати по таких переробках здійснював відповідач по справі.

Не підлягає доведенню встановлений рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2005р. № 6/342 той факт, що спірні залізничні колії № 1 та № 2 довжиною 7,8 км включені до Відомостей наявності основних засобів і матеріальних активів відповідача станом на 01.04.2001р. і знаходяться на балансі цеху № 30, а реєстрація права власності на зазначені колії не була здійснена комунальним підприємством “Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації” з посиланням на Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за № 157/6445, оскільки відповідно до цього Тимчасового положення не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов’язані фундаментом із землею.

Зазначені вище перетворення спірного майна у сукупності з правом користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, може свідчити про набуття відповідачем права на спірне майно, як це передбачено п. 4 ст. 10 Закону України “Про підприємства в Україні”, який був чинний до 01.01.2004р.

Судом апеляційної інстанції ці обставини не досліджені, не спростоване припущення про правомірне користування майном відповідачем, яке випливає з приписів ст. 49 Закону України “Про власність”. Обставини отримання спірного майна відповідачем також апеляційною інстанцією не з’ясовувалися.

За таких обставин, висновок апеляційного господарського суду про незаконне володіння майном, що є однією з підстав задоволення віндикаційного позову, необгрунтований та зроблений в порушення вимог ст.ст. 43, 33, 34 ГПК України.

Ігнорування судом апеляційної інстанції обставин, встановлених рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2005р. по справі № 6/342, є порушенням вимог ст. 35 ГПК України, яке призвело до прийняття неправильного судового рішення.

Без встановлення зазначених вище обставин висновок апеляційного господарського суду про захист порушених прав позивача на підставі ст. 387 ЦК України є помилковим.

Оскільки в порушення вимог ст. 33 ГПК України позивач не довів права власності на спірне майно, не надав доказів про збереження майна після реконструкції, про знаходження у відповідача саме того майна, яке було створено та передане позивачу, про незаконність користування спірним майном відповідачем, заявлені позовні вимоги є необгрунтованими, а тому в позові слід відмовити.

За таких обставин, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2006р. по справі № 16/64 слід залишити без змін, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду –скасувати. Отже, касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.07.2006 року по справі № 16/64 скасувати.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2006 року по справі № 16/64 залишити без змін.

Головуючий суддя

О. В. Муравйов

Судді

Л. В. Продаєвич

А. Г. Полянський