ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2006 р. | № 7/778 |
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий суддя | Муравйов О. В. |
судді | Рогач Л. І. Полянський А. Г. |
розглянула |
касаційне подання | Заступника прокурора м. Києва |
на рішення | Господарського суду міста Києва від 01.12.2005 року |
по справі | № 7/778 |
за позовом | Макарівського бюро технічної інвентаризації Київського обласного управління житлово-комунального господарства |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Емос” |
про та за зустрічним позовом до про | зобов’язання подати документи Товариства з обмеженою відповідальністю “Емос” Макарівського бюро технічної інвентаризації Київського обласного управління житлово-комунального господарства визнання права власності |
За участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: | не з’явилися |
від відповідача заа первісним позовом: прокурора: | Козін А. В. –дов. від 22.05.06р. Савицька О.В. –посв.від 20.07.05р. |
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2006 року у складі колегії суддів Муравйов О. В. (головуючий), Волковицька Н. О., Фролова Г. М. касаційне подання Заступника прокурора міста Києва було прийняте до провадження, його розгляд призначений на 11 год. 50 хв. 05.09.2006 року.
05.09.2006 року у зв’язку з виходом з відпустки суддів Рогач Л.І. та Полянського А.Г. розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду справи № 7/778 в касаційному порядку утворена колегія суддів в наступному складі: головуючий –Муравйов О. В., судді Рогач Л. І., Полянський А. Г.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач Макарівське бюро технічної інвентаризації Київського обласного управління житлово-комунального господарства звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Емос” надати позивачу два примірники правовстановлюючого документа (оригінал та копію), на підставі яких відповідач набув право власності на базу відпочинку “Лісна казка” у с. Ясногородка Макарівського району Київської області.
До прийняття рішення по справі відповідач подав зустрічний позов, в якому просить зобов’язати відповідача зареєструвати право власності за позивачем на майновий комплекс бази відпочинку “Лісова казка” в с. Ясногородка Макарівського району Київської області на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1214 від 14.02.1992р., керуючись Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2002р. за № 157/6445; зобов’язати відповідача внести відповідні зміни до Реєстру прав, видати ТОВ “Емос” витяг з Реєстру прав про реєстрацію прав, вчинити необхідний напис на правовстановлюювальному документі, вчинити інші необхідні дії для реєстрації права власності ТОВ “Емос” на базу відпочинку “Лісова казка” на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1214 від 14.12.1992р. Заявою від 28.11.2005р. позивач збільшив вимоги та додатково до заявлених вимог просив визнати за ним право власності на майновий комплекс базу відпочинку “Лісова казка” на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1214 від 14.12.1992р. та акту прийому-передачі від 18.12.1992р.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2005 року по справі № 7/778 (суддя Якименко М. М.) припинено провадження у справі за первісним позовом, зустрічний позов задоволений частково: визнане право власності на майновий комплекс базу відпочинку “Лісова казка” в с. Ясногородка Макарівського району Київської області за Товариством з обмеженою відповідальністю “Емос”, в іншій частині зустрічного позову відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.
Заступник прокурора м. Києва подав до Вищого господарського суду України касаційне подання, в якому просить рішення місцевого суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В касаційному поданні зазначається про порушення судом першої інстанції під час прийняття рішення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ст. 76 Закону України “Про нотаріат”, ст. 227 ЦК УРСР, ст. 66 ГК України, ст. 43 ГПК України.
У відзиві на позов відповідач за первісним позовом проти доводів прокурора заперечує, просить залишити касаційне подання без задоволення, а рішення місцевого суду –без змін.
Представник позивача за первісним позовом відзив на касаційне подання не надав, представник в судове засідання не з’явився. Оскільки ухвалою суду про прийняття касаційної скарги до розгляду явка представників сторін обов’язковою не визнавалася, документи від учасників процесу не витребувалися, всі учасники належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд касаційної інстанції вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду касаційного подання по суті за наявними матеріалами справи відповідно до ст. 75, 1115 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, заслухавши суддю-доповідача, прокурора та представника позивача за зустрічним позовом, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла наступного висновку.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2005р. по справі № 7/778 встановлено, що 14.12.1992р. відповідач за первісним позовом ТОВ “Емос” на підставі договору № 1214 купівлі-продажу нерухомості придбав у МП “ІГЛЕН” майновий комплекс базу відпочинку “Лісова казка”. Відповідно до п. 5 вказаного договору між сторонами договору 18.12.1992р. був складений акт прийому-передачі. ТОВ “Емос” набуло право власності на базу відпочинку “Лісова казка” з 18.12.1992р. згідно із положеннями ст. 224, 128 ЦК УРСР, які були чинними на момент укладення та виконання договору.
В подальшому 14.06.1999р. виконавчим комітетом Ясногородської сільської ради Макарівського району Київської області прийняте рішення № 26 про оформлення права приватної власності, яким підтверджено правомірність набуття ТОВ “Емос” права власності на базу відпочинку “Лісова пісня”. 30.06.1999р. право власності ТОВ “Емос” на базу відпочинку “Лісова пісня” було зареєстроване у Макарівському БТІ.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що правовстановлюючим документом, який підтверджує право власності позивача на базу відпочинку “Лісова пісня” та на підставі якого повинна бути здійснена реєстрація права власності в БТІ, є договір купівлі-продажу.
Місцевим судом встановлено, що оригінал зазначеного вище договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1214 від 14.12.1992р. було втрачено позивачем за зустрічним позовом ТОВ “Емос”, що підтверджується постановою Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві про відмову в порушенні кримінальної справи від 10.08.2005р.
Факт укладення зазначеного договору встановлений судом виходячи з наданих до справи доказів: нотаріально посвідченої копії договору № 1214 від 14.12.1992р., належним чином посвідченої копії акта прийому-передачі від 18.12.1992р., а також рішення виконавчого комітету Ясногородської сільської ради № 26.
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не заперечує проти надання документів позивачу за первісним позовом, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.
Позовні вимоги про визнання право власності за ТОВ “Емос” задоволені на підставі ст. 224, 392 ЦК України. В задоволені вимог про зобов’язання відповідача за первісним позовом вчинити дії по реєстрації права власності на базу відпочинку «Лісова казка»за позивачем відмовлено, оскільки позивачем не доведено, що відповідач Макарівське БТІ ухиляється від виконання таких дій.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вищий господарський суд України вважає, що виходячи з встановлених судом першої інстанції обставин про втрату позивачем за зустрічним позовом ТОВ “Емос” оригіналу документа, який засвідчує його право власності (договору купівлі-продажу нерухомості № 1214 від 14.12.1992р.), місцевий господарський суд вірно застосував до спірних правовідносин ст. 392 ЦК України. Виходячи з положень цієї ж норми законодавства, відповідач за зустрічним позовом також був вірно визначений, оскільки причиною подачі зустрічного позову став первісний позов Макарівського БТІ. З матеріалів справи не вбачаються інші зацікавлені особи, які б заявляли вимоги на базу відпочинку “Лісова пісня”. Той факт, що МП “ІГЛЕН” мало право продавати зазначену вище базу відпочинку, а також те, що воно, а так само і інші особи не заявляють будь-яких прав на базу відпочинку “Лісова пісня”, не заперечувався ані сторонами по справі, ані ініціатором касаційного подання.
За таких обставин доводи прокурора, викладені в касаційному поданні, про необхідність залучення МП “Іглен” до участі у справі не є обгрунтованими.
Статтею 227 ЦК УРСР, яка була чинною на момент укладення договору купівлі-продажу № 1214 від 14.12.1992р., передбачалося обов’язкове нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Частиною 2 цієї ж статті передбачалося, що договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Як вбачається з копії рішення № 26 виконавчого комітету Ясногородської сільської ради від 14.06.1999р. “Про оформлення права приватної власності”, в якості підстави для оформлення права власності зазначається про запис в реєстровій книзі № 1 за реєстровим № 1. Також в цьому рішенні зазначається про рішення виконкому Ясногородської сільської ради народних депутатів від 26.03.1993р. про посвідчення акту прийому-передачі бази відпочинку “Лісова казка”.
Отже, доводи прокурора про порушення ст. 227 ЦК УРСР є необгрунтованими, оскільки з наведеного вище доказу вбачається, що така реєстрація мала місце це в 1993 році.
Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що оскільки предметом був не жилий будинок, а майновий комплекс - база відпочинку, сторонами договору були юридичні особи, положення ст. 227 ЦК УРСР не повинні застосовуватися до договору купівлі-продажу № 1214 від 14.12.1992р.
Також безпідставні твердження прокурора про порушення ст. 76 Закону України “Про нотаріат” при посвідченні копії договору купівлі-продажу від 14.12.1992р.
Так, статтею 76 Закону України “Про нотаріат” передбачено, що вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, посадовою особою виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана підприємством, установою, організацією, що видала оригінал документа. В останньому випадку копія документа повинна бути викладена на бланку даного підприємства, установи, організації з прикладенням печатки і з відміткою про те, що оригінал документа знаходиться на даному підприємстві, в установі, організації.
В даному випадку в обгрунтування доводів зустрічного позову позивачем додана фотокопія договору купівлі-продажу, посвідчена нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В. А. 28.07.2005р., зареєстрована в реєстрі за № К-1232, зроблена з фотокопії, посвідченої нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко І. Г. 27.07.2005р., зареєстрованої в реєстрі за № 3000.
Отже, ця дія вчинена нотаріусом Криворучко В. П. у відповідності до ст. 76 Закону України “Про нотаріат”. Що стосується засвідчення копії нотаріусом Юрченко І. Г., то вона вчинена відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України “Про нотаріат”.
Таким чином, при посвідченні копії договору № 1214 купівлі-продажу нерухомого майна від 14.12.1992р. порушень вимог Закону України “Про нотаріат” допущено не було; у відповідності до ст. 36 ГПК України господарський суд залучив до справи належним чином засвідчену копію документа, оригінал якої не можливо було залучити у зв’язку з його втратою. Враховуючи інші докази у справі, зокрема, акт прийому-передачі від 18.12.1992р., рішення виконавчого комітету Ясногородської сільської ради № 26 від 14.06.1999р., надання нотаріально засвідченої копії договору було достатнім для вирішення спору по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд здійснив оцінку поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що грунтувалося на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що Господарський суд міста Києва повно та всебічно встановив обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно застосував норми матеріального права та не припустився порушень процесуального права, які б давали підстави для скасування прийнятого рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За таких обставин касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117-12 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційне подання Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2005 року по справі №7/778 залишити без змін.
Головуючий суддя | О. В. Муравйов |
Судді | Л. І. Рогач |
А. Г. Полянський |