РІШЕННЯ

           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                  2-805/11

15.04.2011

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі

головуючого судді                                 Кордюкової Ж.І.,

при секретарі                                             Слива Р.М.,

за участю  представника позивача             ОСОБА_1,

відповідача                                          ОСОБА_2,

представника відповідача                       ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернувся до Сєвєродонецького міського суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 05.03.2009 р. по справі за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення 02.05.2005 р. його робітником ОСОБА_2 під час виконання ним трудових обов'язків злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, з нього, як роботодавця, було стягнуто на користь ОСОБА_6 на відшкодування шкоди в розмірі 494,76 грн. щомісячно починаючи з 02.05.2005 р. до закінчення навчання до 24.07.2009 р. Усього сума склала 24243,24 грн. На виконання рішення суду 02.07.2009 р. він добровільно виплатив ОСОБА_6 вказану суму, на підтвердження чого останній видав розписку, яка є доказом виконання рішення суду. У відповідності з ч.1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. А згідно ч. 1 ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Крім цього, для звернення до суду за вирішенням спору він вимушений був сплатити 1500 грн. за надання правової допомоги, що підтверджується доданим до позовної заяви платіжним документом. Вважає, що ОСОБА_2 повинен сплатити йому 25743,24 грн. (24243 грн. 24 коп. +1500 грн.). В зв’язку з чим змушений звернутись до суду з цим позовом.

          В судове засідання позивач ОСОБА_4 не з'явися, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність за участю його представника.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, підтвердив доводи, викладені в позові. Додатково суду пояснив, що відповідач скоїв ДТП відносно Тертишнікова, який помер. За цей злочин його притягнуто до кримінальної відповідальності. Машина, на якій було скоєно ДТП, належала на праві власності позивачу, а відповідач керував автомобілем на підставі подорожнього листа, т.я. позивач і відповідач перебували у трудових відносинах. Відповідач ОСОБА_2 працював водієм таксі у позивача ОСОБА_4 Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду в сумі 24243,24 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_7 не визнав. Просив суд відмовити у їх задоволенні.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав, суду пояснив, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі. Позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 перебували у трудових відносинах. Згідно з вироком суду від 05.02.2007 р. шкода діями ОСОБА_2 була спричинена третім особам, а не позивачу ОСОБА_4 Порушення ПДР призвело до смерті ОСОБА_6. Скоєння злочину за необережністю до випадків повної матеріальної відповідальності, передбачених ст. 134 КЗпП України не відноситься. Позивач ОСОБА_4, як власник джерела підвищеної безпеки, несе відповідальність за шкоду, спричинену третій особі в ДТП. Скоєння злочину відповідачем не є підставою для відшкодування шкоди позивачу. Просив суд відмовити позивачу у задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

В судовому засіданні було встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у трудових відносинах, як роботодавець та працівник. Зазначена обставина підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_2, згідно з якою останній 25.04.2005 р. був прийнятий ПП ОСОБА_4 на роботу водієм 3 класу за трудовим договором від 25.04.2005 р.

Згідно копії трудового договору від 25.04.2005 р., зареєстрованого цього ж дня за №394 Сєвєродонецьким міським центром зайнятості, ОСОБА_4, як фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, прийняв на роботу водієм таксі фізичну особу ОСОБА_2.

Згідно ліцензії №2423100, виданої державним департаментом автомобільного транспорту Луганського обласного автотранспортного управління ОСОБА_4 отримав дозвіл на період з 18.04.2003 р. по 17.04.2006 р. на здійснення господарської діяльності з надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автомобільним транспортом.

Таким чином, між сторонами існували трудові відносини, які відповідно до ст.ст. 3,4 КЗпП України регулюються Кодексом Законів про працю України та іншими актами законодавства, прийнятими відповідно до нього.

Під час виконання своїх трудових обов’язків відповідачем ОСОБА_2 було скоєно наїзд на гр. ОСОБА_8 в результаті чого останній помер.

Зазначена обставина підтверджується вироком Сєвєродонецького міського суду від 02.07.2007 р., згідно з яким ОСОБА_2 був визнаний винним в тому, що 02.05.2007 р. приблизно о 22 год., керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2106», державний номер НОМЕР_1, рухаючись в м. Сєвєродонецьку по Шосе Будівельників в напрямку від сел. Смолянинове, проявивши злочинну недбалість, вчинив наїзд на гр. ОСОБА_8, спричинив при цьому останньому тілесні ушкодження, від яких потерпілий помер на місці. ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, і отримав покарання у вигляді штрафу в сумі 1700 грн.

Відповідно до рішення Сєвєродонецького міського суду від 05.03.2009 р., з урахуванням ухвали Сєвєродонецького міського суду від 24.03.2009 р. з ОСОБА_4, як з приватного підприємця, на користь ОСОБА_6 була стягнута шкода, спричинена смертю його батька ОСОБА_8, в розмірі 494,76 грн. щомісячно, починаючи з 02.05.2005 р. до 24.07.2009 р.

Згідно розписки ОСОБА_6 від 02.07.2009 р. він отримав усю суму згідно рішення Сєвєродонецького міського суду від 05.03.2009 р. і претензій до ОСОБА_4 не має.

Таким чином, суд вважає, що внаслідок дій працівника ОСОБА_2, які мають ознаки злочину і за які його було притягнуто до кримінальної відповідальності, приватному підприємцю ОСОБА_4, як роботодавцю, була спричинена шкода.

Пунктом 3 ст. 134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку коли, шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29.12.92 р. зі змінами та доповненнями у відповідності зі ст. 130 КЗпП відшкодування шкоди  провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за  дії  (бездіяльність),  якими  заподіяна  шкода  підприємству, установі, організації. Виходячи з вимог ст. 15 ЦПК суд у кожному  випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів  до  всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від  яких згідно зі статтями 130, 135-3,  137  КЗпП  залежить  вирішення питання  про  покладення  матеріальної відповідальності та про розмір  шкоди,  що  підлягає  відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими  неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій  працівника  обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала  його вина;  в якій конкретно обстановці  заподіяно  шкоду;  чи  були створені  умови, які  забезпечували  б  схоронність  матеріальних цінностей  і  нормальну  роботу  з  ними; який майновий стан працівника. … За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному  виконанні  працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст. 441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну  відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Проаналізувавши вищенаведене, суд вважає, що у приватного підприємця ОСОБА_4 є право вимагати в порядку регресу відшкодування матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_2, як робітника, а останній зобов’язаний відшкодувати шкоду у порядку регресу, тобто понести матеріальну відповідальність.

В судовому засіданні був встановлений і підтверджений факт спричинення ПП ОСОБА_4 матеріальної шкоди діями відповідача, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, проте не було підтверджено належними достатніми доказами розмір зазначеної шкоди. Так з розписки ОСОБА_6 від 07.02.2009 р. неможливо встановити, яку саме суму грошей в якості відшкодування шкоди, спричиненої смертю його батька ОСОБА_8, він отримав від ОСОБА_4

Суд також відзначає, що згідно з рішенням Сєвєродонецького міського суду від 05.03.2009 р. з ОСОБА_4, як з приватного підприємця, на користь ОСОБА_6 була стягнута шкода, спричинена смертю його батька ОСОБА_8 В цій справі, позивач бере участь не як підприємець, а як громадянин, тобто за суб’єктним складом статус позивача визначений невірно. Матеріальна шкода була спричинена позивачу діями відповідача як підприємцю під час здійснення ним господарської діяльності, тому  участь у справі ОСОБА_4 повинен брати як суб’єкт господарювання, а саме: фізична особа – підприємець.   

Враховуючи, що в судовому засіданні не було встановлено розміру дійсної шкоди спричиненої ОСОБА_2, враховуючи суб’єктний склад, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 слід відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України не підлягають присудженню на користь позивача судові витрати.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 134 КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» №14 від 29.12.92 р. зі змінами та доповненнями, суд, –

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні  заявлених позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення в повному обсязі складено 18.04.2011 р.            

Суддя                                                                                                    Ж.І. Кордюкова