РІШЕННЯ

           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                                  2-256/11

04.04.2011

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді                                         Кордюкової Ж.І.,

при секретарі                                                  Слива Р.М.,

за участі позивача                                        ОСОБА_1,

відповідача                                                  ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Сєвєродонецького міського суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в якому посилається на те, що 05.07.1993 року вона познайомилась з відповідачем і прожила з ним у громадянському шлюбі з початку серпня 2006 року до початку березня 2007 року. Фактичні шлюбні відносини в органах РАГСу не реєстрували. Від шлюбу є неповнолітня дитина – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя з відповідачем не склалося, з причини розбіжності характерів та втрати почуття любові і поваги один до одного. Дитина залишається проживати з позивачкою і знаходиться на її утриманні. Відповідач матеріальну допомогу на утримання дитини не надає і в добровільному порядку надавати відмовляється, тому, позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 25% усіх видів заробітку, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до повноліття дитини, починаючи з дня подання позовної заяви до суду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, підтвердила доводи, викладені у позові. Додатково суду пояснила, що відповідач ОСОБА_2 з 2000 р. по 2006 р. з дитиною не спілкувався. В 2006 р. вони вирішили жити з відповідачем разом і вона з дитиною переїхала жити у м. Бєлгород. Проте через півроку вимушена була повернутись в Україну, т.я. сумісне життя зі ОСОБА_2 не склалось. Відповідач з дитиною не спілкується, дуже рідко дзвонить їй по телефону. З 03.01.2011 р. по 09.01.2011 р. дочка знаходилась на лікуванні з діагнозом двохстороння пневмонія в реанімаційному відділенні Луганської обласної лікарні. Коли вона була з дитиною в лікарні, відповідач ОСОБА_2 привіз їй на лікування дитини гроші  в сумі 2500 грн. Квартира, в якій зараз вона живе з дочкою, була куплена відповідачем за його гроші. Все, що знаходиться в квартирі, також було куплено за гроші відповідача. В травні 2007 р. ОСОБА_2 дав їй гроші в сумі 40 тис.грн. на утримання дитини. Вони з ним домовились, що з розрахунку 800 грн. на місяць ці гроші покриють витрати на утримання доньки строком на 4 роки, тобто по травень 2011 р., включно. Але гроші, які давав відповідач вже закінчились, т.я. дитина багато хворіла і гроші були витрачені на її лікування. За таких обставин змушена звернутись до суду з цим позовом раніше травня 2011 р. Просила суд задовольнити її позовні вимоги.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 не визнав заявлений позов. Суду пояснив, що до 2006 р. він не мав можливості допомагати своїй дитині, т.я. звільнився з військової служби і отримував маленьку пенсію. Не міг працювати, т.я. доглядав свого хворого батька, який переніс інсульт. Батько помер в 2004 р. Після цього він був здійснював догляд за сестрою батька, яка також перенесла інсульт і не рухалась. Ця родичка жила в м. Москва. Після її смерті він отримав у спадок квартиру, яку продав. З коштів, отриманих від продажу квартири, він  виділив позивачці 44000 доларів США на покупку квартири, за умови, що вона буде оформлена на доньку ОСОБА_3. Однак, придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1 не була оформлена на доньку. Підтвердив, що дійсно між ним і позивачкою була досягнута домовленість, що він дає гроші на утримання доньки ОСОБА_3  в розмірі 40000 грн., з розрахунку 800 грн. на місяць на період з травня 2007 р. по травень 2011 р., включно, т.я. вони домовились. Він дійсно передав гроші в сумі 40000 грн. ОСОБА_1 в травні 2007 р. на утримання доньки ОСОБА_3. ОСОБА_1 поклала ці гроші на депозитний рахунок в УкрСиббанк. Від своїх знайомих він дізнався, що донька ОСОБА_3 знаходиться на лікуванні в реанімації в м. Луганську. Він одразу приїхав до Луганська у лікарню, дав ОСОБА_1 2500 грн. на лікування доньки. Також зазначив, що не відмовляється і буде надалі продовжувати утримувати свою доньку. Просив суд відмовити позивачці у задоволенні заявлених позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

У Принципі 6 Декларації прав дитини, що була проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року зазначено, що дитина для повного та гармонічного розвитку її особистості  потребує любові та розуміння. Вона повинна зростати у піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, що була ратифікована Постановою ВР N 789-XII від 27.02.1991р., Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками  обов'язку  утримувати  дитину визначаються за домовленістю між ними. За  домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно до свідоцтва про народження серії 1-ЕД № 017832 від 02.08.2005 року, актовий запис № 307, ОСОБА_3, народилась 25 вересня 2000 року, в графі батько записаний  ОСОБА_2, в графі мати – ОСОБА_1.

Згідно довідки №1616 КП «Житлосервіс «Евріка» від 10.08.2010 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживають в ІНФОРМАЦІЯ_4.

В судовому засіданні було встановлено і без заперечень визнано обома сторонами, що між ними була досягнута домовленість щодо способу виконання  ОСОБА_2 свого обов’язку по утриманню доньки ОСОБА_3. За домовленістю між позивачкою і відповідачем останній передав у травні 2007 р. ОСОБА_1 гроші в сумі 40000 грн. на утримання дитини на період з травня 2007 р. по травень 2011 р., включно,  з розрахунку 800 грн. на місяць. Таким чином, суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 виконує свій обов’язок по утриманню доньки. При цьому суд відзначає, що гроші на утримання доньки в розмірі 800 грн. є достатніми для її виховання, повноцінного розвитку, раціонального харчування та задоволення розумних потреб. Крім того, зазначений розмір коштів значно перевищує, встановлений ч.2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.

При цьому суд не погоджується з позицією позивачки щодо того, що оскільки гроші, надані відповідачем на утримання доньки, закінчились раніше встановленого за домовленістю сторін терміну, т.я. були витрачені на лікування дівчинки, то відповідач ОСОБА_2 зобов’язаний з дня звернення до суду з позовом сплачувати аліменти на утримання доньки в примусовому порядку, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.185 СК України той  з  батьків,  з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана,  зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Згідно виписки з історії хвороби №2/47 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, знаходилась на стаціонарному лікуванні у пуль монологічному відділенні ЛОДКЛ в період з 11.01.2011 р. до 27.01.2011 р. з діагнозом: гостра внегоспітальна двостороння сегментарна пневмонія, справа деструктивна, правосторонній піоневмоторакс, ДН І, вторинна кардіоміопатія, ПМК І ст, реактивний гепатит, нефрит, анемія І ст. полідефіцитна, змішана.

В судовому засіданні було встановлено і без заперечень визнано обома сторонами, що відповідач ОСОБА_2 взяв участь у витратах на лікування доньки і передав для цього позивачці ОСОБА_1 гроші в сумі 2500 грн. Таким чином, суд вважає, що відповідач не ухиляється від додаткових витрат, викликаних необхідністю  лікування дитини. Також суд вважає, що витрати на лікування доньки ОСОБА_3 відносяться до додаткових витрат, викликаних особливими обставинами (хворобою дитини) і не можуть компенсуватись за рахунок коштів, наданих відповідачем для утримання дитини.

Згідно довідки про доходи ОСОБА_1 від 31.01.2011 р. остання працює у ТОВ «ЄВВІВА, ЛТД» на посаді санітарки з серпня 2007 р. і отримує заробітну плату в розмірі 300 грн.,  з лютого 2011 р. її заробітна плата становить 500 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні  права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Позивач ОСОБА_1, яка є матір’ю неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, як і батько ОСОБА_2 також зобов’язана утримувати свою доньку до досягнення нею повноліття. При цьому вона має стабільний дохід у вигляді заробітної плати, що дає їй можливість виконувати свій обов’язок по утриманню дитини.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

          Приймаючи до уваги вимоги ст. 81,82, 88 ЦПК України, суд вважає, що судовий збір у розмірі 51 грн., від сплати якого звільнена позивачка, слід віднести за рахунок держави. Враховуючи, що на утриманні у позивачки знаходиться неповнолітня дитина, суд вважає можливим звільнити її від сплати витрат  на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі  120 грн.

На підставі викладеного та керуючись, ст.ст. 180-183, 191, СК України, ст.ст.10, 11, 60, 81, 88, 174, 212-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Рішення в повному обсязі складено 05.04.2011 р.

Суддя                                                                                          Ж.І.Кордюкова