КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

                                                                                          Справа № 2-325/11 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

01.04.2011 року                              Корабельний районний суд  м. Миколаєва у складі:

                    головуючого –судді Непши О.І.,

при секретарі –Піроженко А.О.,

за участю представників позивача –ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача –ОСОБА_4,

представника відповідача –ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаєві цивільну справу

за позовом Жовтневого управління водного господарства до ОСОБА_4, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7’ї Андріївни, про виселення із наданням іншого жилого приміщення і визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,

та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Жовтневого управління водного господарства про зобов’язання здійснити перерахунок оплати за користування жилим приміщенням і комунальні послуги,

в с т а н о в и в :

31 березня 2010 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати відповідачку та її двох неповнолітніх дочок такими, що втратили право користування жилим приміщенням за адресою: м. Миколаїв, вул.Ходорева, 16, кім.213.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що ОСОБА_4 та її дочки ОСОБА_8 і ОСОБА_7 мешкають у гуртожитку з 2006 року. Кімната надавалася відповідачці у зв’язку із її роботою в управлінні. 12 жовтня 2007 року відповідачка звільнилася з роботи, проте ЖУВГ не вимагало виселення її та членів сім’ї. На початку 2009 року після впорядкування нумерації кімнат у гуртожитку із відповідачкою був укладений договір найму жилого приміщення, а саме –спірної кімнати 213. Наприкінці 2009 року відповідачці був направлений лист про необхідність укладення договору на 2010 рік. Втім, відповідачка до управління не прибула, і договір найму на 2010 рік не уклала. На початку 2010 року позивач направив лист відповідачу із пропозицією або укласти договір, або звільнити кімнату. Проте нічого із запропонованого відповідачка не вчинила. Тому ЖУВГ зазначає, що відповідачка мешкає у кімнаті № 213 без відповідних правових підстав. Крім того, посилається на те, що у відповідності із ст.132 ЖК України відповідачка підлягає виселенню із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення, тому що вона припинила трудові відносини із управлінням, порушує правила проживання у гуртожитку, підселюючи у кімнату сторонніх осіб, є злісним неплатником за комунальні послуги. На підставі наведеного, ЖУВГ просило визнати відповідачку та її неповнолітніх дочок такими, що втратили право користування   жилим приміщенням, а саме –кімнатою № 213 у гуртожитку по вул.Ходорева, 16, в м.Миколаєві.  

В подальшому у судовому засіданні 29 липня 2010 року позивач письмовою заявою змінив предмет позову і додатково просив виселити відповідачку та її дітей в іншу, меншу за розміром, кімнату у тому ж гуртожитку, і визнати їх такими, що втратили право користування кімнатою 213. Щодо виселення позивач обґрунтував свої вимоги тим, що позивачка займає кімнату площею 36 кв. м., хоча в кімнаті 213 мешкають всього три особи, а відповідно до п.12 Примірного положення про гуртожитки норма жилої площі у гуртожитку складає 6 кв. м. на одну особу. Відтак, відповідачка та її дочки займають кімнату на шість ліжко-місць, тобто вдвічі більше, ніж необхідно для родини. Через це ЖУВГ вважає, що відповідачка не в змозі сплачувати за користування кімнатою такої площі. Крім того вказує, що відповідачка була звільнена з управління за угодою сторін, а не за власним бажанням, тому у відповідності до п.п.40, 41 Примірного положення про гуртожитки вона має бути виселена із наданням іншого приміщення (а.с.31).

28 жовтня 2010 року відповідач звернулася до суду із зустрічним позовом про зобов’язання ЖУВГ здійснити перерахунок оплати за користування жилим приміщенням і комунальні послуги за період з жовтня 2007 року до жовтня 2010 року. Обґрунтовуючи зустрічний позов, відповідачка зазначає, що вимоги виселити її з кімнати № 213 в іншу меншу кімнату у зв’язку із наявністю заборгованості по сплаті за комунальні послуги є безпідставними. Зазначає, що гуртожиток у якому вона мешкає разом із сім’єю, є гуртожитком сімейного типу, хоча плата за користування кімнатою стягується позивачем, виходячи із кількості ліжко-місць у кімнаті. Позивач нараховує плату за шість ліжко-місць (36 кв. м. загальної площі кімнати / 6 кв. м. норми площі на одну особу у гуртожитку), хоча нарахування має проводитися по ставкам квартирної плати для будинків державного і громадського житлового фонду. Також вказує, що у відповідності до ст.47 ЖК України, яка встановлює норму жилої площі у розмірі 13, 65 кв. м. на особу, вона із дітьми не займає зайвої площі у кімнаті № 213 гуртожитку (36 кв. м. / 3 особи = 12 кв. м.). Вважає, що управління за таких обставин неправомірно проводить їй нарахування по оплаті за кімнату, виходячи із кількості ліжко-місць у кімнаті. Більше того, посилається на норми ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», якою заборонено виселення, переселення чи відселення мешканців гуртожитків, крім випадків аварійності житла, але в такому випадку –із наданням іншого жилого приміщення (а.с.35).

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягаючи на їх задоволенні, обставини, викладені у позові, підтвердили; зустрічний позов не визнали, просили в його задоволенні відмовити. Зазначили, що просять виселити відповідачку, тому що остання не в змозі оплачувати комунальні послуги за ті шість ліжко-місць в кімнаті, які вона займає разом із сім’єю; статус гуртожитку не визначений, але гуртожиток не має статусу сімейного; відповідачка підписала договір найму, де зазначено, що вона займає кімнату № 213 площею 36 кв. м. із кількістю ліжко-місць –шість (а.с.33-34).

Відповідачка та її представник в судовому засіданні первісний позов не визнали, просили залишити його без задоволення (а.с.32); зустрічний позов підтримали, обставини, які у ньому викладені, підтвердили, просили задовольнити. Відповідачка додатково вказала, що нарахування, виходячи з кількості ліжко-місць, проводиться адміністрацією ЖУВГ з 2005 року, при цьому береться 6 кв. м. на одну особу. Вона не сплачує за комунальні послуги, тому що не згодна з тарифами.

З копії договору найму житлового приміщення від 01 січня 2009 року слідує, що відповідачка разом із членами сім’ї –дочками ОСОБА_8 та ОСОБА_9’єю, отримала у строкове користування від ЖУВГ кімнату № 213 у гуртожитку по вул.Ходорева, 16, в м.Миколаєві. Площа кімнати –36 кв. м., мінімальна кількість ліжко-місць –шість, виходячи з мінімальної площі для одного ліжко-місця – 6 кв. м. (а.с.9).

У вказаній кімнаті також проживає і зареєстрований співмешканець відповідачки –ОСОБА_10 (а.с.11, 36-37, 42).

Станом на 10 серпня 2010 року заборгованість відповідачки по комунальних послугах складає –8 963, 90 грн. (а.с.28).

З копії судового наказу Корабельного районного суду м.Миколаєва від 09 червня 2008 року вбачається, що з відповідачки станом на 20 травня 2008 року на користь ЖУВГ стягнуто 2 241, 50 грн. заборгованості за комунальні послуги. На виконання судового наказу відкрите виконавче провадження (а.с.13).

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідачки та її представника, дослідивши письмові докази, наявні у справі, суд приходить до таких висновків.

По первісному позову.

За правилами, встановленими ч.1 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. В той же час ст.72 ЖК встановлює, що в судовому порядку особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Як встановлено у судовому засіданні, і чого не заперечували представники позивача, відповідачка разом із сім’єю постійно мешкає у спірній кімнаті, відтак вимоги позову в частині визнання ОСОБА_4 та її дочок такими, що втратили право користування жилим приміщенням, є безпідставними та підлягають залишенню без задоволення.

Щодо вимоги про виселення відповідачки та членів її родини суд зазначає таке.

П.40 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року N 208 встановлює, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них,  підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку у зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

В той же час ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав
мешканців гуртожитків»забороняє виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (тобто з гуртожитків, які перебувають в аварійному стані чи стані, непридатному для проживання людей).

За наявності конкуренції норм суд застосовує норму правого акту вищої юридичної сили (Закону) і приходить до переконання, що вимоги позову про виселення відповідачки тільки у зв’язку з несплатою нею за комунальні послуги є необґрунтованими, тому і в цій частині первісного позову слід відмовити.

По зустрічному позову.

Статтею 47 ЖК України норма жилої площі встановлена в розмірі 13, 65 кв. м. на одну особу. У відповідності до п.12 Примірного положення про гуртожитки жила площа в  гуртожитку надається в розмірі не менше 6 кв. м. на одну особу.

Таким чином, відповідачка, яка із сім’єю у складі трьох осіб займає кімнату загальною площею 36 кв. м., не перевищує встановлених норм (36/3=12 кв. м. на одну особу).

За таких обставин твердження позивача, що відповідачка займає надлишкову площу, є надуманими.

Пункт 38 Примірного положення про гуртожитки встановлює, що плата за користування жилою площею в приміщеннях, що знаходяться в спільному користуванні кількох осіб, які не перебувають у сімейних стосунках, провадиться за встановленими ставками. Витрати на комунальні послуги входять до ставки плати за користування жилою площею і окремо плата за них не стягується.

В той же час, громадяни, які проживають у приміщеннях, що перебувають у їх відособленому користуванні, вносять плату за користування жилою площею і за комунальні  послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та  громадського житлового фонду.

Суд не бере до уваги твердження представників позивача, що статус гуртожитку формально не визначений (холостяцький чи сімейного типу). Так, хоча гуртожиток і передавався на баланс ЖУВГ як гуртожиток на 105 ліжко-місць без визначення статусу, фактично на даний час у ньому в переважній більшості мешкають сімейні громадяни (з родинами), чого, до речі, не спростовували і представники управління.

Крім того, з договорів, що містяться в матеріалах справи, слідує, що спірна кімната як відокремлене приміщення надавалася відповідачці ОСОБА_4 та членам її родини у відособлене користування.

За таких обставин, суд вважає, що фактичний статус гуртожитку є гуртожиток сімейного типу, відповідачка проживає у відокремленій кімнаті разом із сім’єю у складі трьох осіб, тому Управління не в вправі було нараховувати відповідачці плату за користування, виходячи з кількості шести ліжко-місць у кімнаті.

Суд переконаний, що позивач мав проводити нарахування відповідачці за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду.

Суд не приймає до уваги твердження представників позивача, що відповідачка підписала договір найму, а відтак –погодилася з його умовами в частині оплати, тому що відповідні положення договору є вкрай несправедливими, і за відсутності іншого житла відповідачка вимушена була його підписати. Крім того, договір є типовим, що певним чином створювало для відповідачки труднощі включити до нього власні умови.

Відтак, вимоги зустрічного позову про проведення перерахунку суд вважає обґрунтованими.

В той же час з урахуванням судового наказу від 09 червня 2008 року, яким з відповідачки була стягнута заборгованість станом на 20 травня 2008 року, суд вважає за можливе зобов’язати ЖУВГ провести їй перерахунок по оплаті за користування жилою площею і за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), установлених для будинків державного та громадського житлового фонду, починаючи з 21 травня 2008 року (а не з жовтня 2007 року, як того просить відповідачка) і по 31 жовтня 2010 року включно.  

За викладених обставин суд приходить до переконання про необхідність часткового задоволення зустрічного позову.

Керуючись ст.ст.208, 213-215, 218 ЦПК України, суд  

в и р і ш и в :

В позові Жовтневого управління водного господарства до ОСОБА_4, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_6 і ОСОБА_7, про виселення із наданням іншого жилого приміщення і визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до Жовтневого управління водного господарства про зобов’язання здійснити перерахунок оплати за користування жилим приміщенням та комунальні послуги задовольнити частково.

Зобов’язати Жовтневе управління водного господарства здійснити ОСОБА_4 перерахунок оплати за користування жилою площею кімнати № 213 (двісті тринадцять) у гуртожитку по вулиці Ходорева, 16 (шістнадцять) в місті ОСОБА_1 та за комунальні послуги по ставках квартирної плати (тарифах), встановлених для будинків державного та громадського житлового фонду, за період з 21 травня 2008 року по 31 жовтня 2010 року.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 05 квітня 2011 року.

Суддя: