У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України в складі :
головуючого Пилипчука П.П., суддів Волкова О.Ф., Пінчука М.Г.,
за участю прокурорів Ковтуна О.А., Михальчука В.І., Сандула В.М., виправданого ОСОБА_1. та його захисника - адвоката ОСОБА_2., розглянувши в судовому засіданні касаційні подання військового прокурора Тернопільського гарнізону та прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України на вирок військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року в кримінальній справі стосовно колишнього командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1, а також касаційне подання військового прокурора Тернопільського гарнізону на постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року та касаційне подання військового прокурора Західного регіону на окрему постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року в цій же кримінальній справі,
в с т а н о в и л а :
Вироком військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року колишнього командира військової частини НОМЕР_1
підполковника ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1року в селі Карла Маркса Бердянського району Запорізької області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, раніше не судимого, на військовій службі з серпня 1983 року, в якості офіцера - з червня 1988 року,
за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України, виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.
Органами досудового слідства ОСОБА_1. обвинувачувався в одержанні службовою особою хабара за виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданих службових повноважень.
Згідно з обвинувальним висновком, 13 лютого 2006 року близько восьмої години ранку командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1. в своєму службову кабінеті отримав від директора ТОВ “Вікторія” ОСОБА_3 хабар у вигляді трьох масо-габаритних макетів 7,62 мм гвинтівки Мосіна зразка 1891-1930 років загальною вартістю 2100 гривень за виконання в інтересах останнього дій з використанням наданої йому влади та службового становища, а саме за підписання двох додаткових угод про продовження терміну дії договорів оренди нежилих приміщень військової частини НОМЕР_1, які були укладені між цією ж військовою частиною та ТОВ “Вікторія”.
За результатами розгляду справи військовий апеляційний суд Центрального регіону, оцінивши сукупність зібраних по справі доказів, керуючись вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та нормами кримінально-процесуального закону, згідно яких обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, вважав за необхідне тлумачити всі сумніви щодо доведеності вини підсудного на його користь та дійшов висновку про недоведеність вини ОСОБА_1. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України. У зв'язку з чим визнав його невинним та виправдав за відсутністю в його діях складу злочину.
Окремою постановою військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року звернуто увагу військового прокурора Західного регіону України на виявлені під час судового розгляду справи стосовно ОСОБА_1. факти суттєвого порушення норм кримінально-процесуального права, допущені органами досудового слідства при розслідуванні цієї справи. Зокрема, на порушення вимог 106 КПК України стосовно складання протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, вимог статей 85, 85-2, 127, 190 КПК України при проведенні в службовому кабінеті ОСОБА_1. огляду трьох макетів гвинтівки Мосіна, вимог статей 113, 130 КПК України при складанні слідчим постанов про порушення кримінальної справи та прийняття справи до провадження, протоколів допиту підозрюваного, свідків, а також порушення вимог статей 78, 79, 83 КПК України, якими регламентується порядок приєднання до справи речових доказів.
Постановою цього ж суду від 25 червня 2007 року звернуто увагу військового прокурора Тернопільського гарнізону на необхідність притягнення до відповідальності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4. за дачу завідомо неправдивих показань і завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину та необхідність скасування постанов помічника військового прокурора Тернопільського гарнізону від 28 липня 2006 року та 12 жовтня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_4. у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених статтями 383, 384 КК України.
У касаційному поданні військового прокурора Тернопільського гарнізону на вирок військового апеляційного суду Центрального регіону порушено питання про скасування зазначеного судового рішення у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Прокурор відділу військової прокуратури Центрального регіону України, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, в своєму касаційному поданні просить вирок скасувати, посилаючись на істотне порушення судом вимог кримінально-процесуального закону, яке полягає у відсутності протоколу судового засідання в матеріалах кримінальної справи.
В касаційному поданні на постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року військовий прокурор Тернопільського гарнізону порушує питання про її скасування внаслідок невідповідності викладених у постанові висновків суду щодо показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4. фактичним обставинам справи.
Касаційне подання військового прокурора Західного регіону України внесено на окрему постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року, яку прокурор просить скасувати також у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України Пінчука М.Г., думку прокурорів Ковтуна О.А. та Михальчука В.І., які підтримали внесені касаційні подання та просили скасувати оскаржувані судові рішення, пояснення виправданого ОСОБА_1., який просив залишити вирок суду без змін як законний і обгрунтований, пояснення адвоката ОСОБА_2. в підтримку позиції свого підзахисного, перевіривши наведені в касаційних поданнях доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України дійшла висновку про необхідність скасування вироку, постанови та окремої постанови військового апеляційного суду Центрального регіону.
Відповідно до статей 383, 398 КПК України вирок апеляційного суду може бути скасований або змінений касаційним судом з підстав істотного порушення кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а також у зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.
Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також, коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок у силу ч. 1 ст. 327 повинен бути мотивований судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, із яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вироку формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пунктах 16 і 17 постанови від 29 червня 1990 року №5 “Про виконання судами України законодавства і постанови Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку”, при постановленні вироку суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів, а також, керуючись законом, дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості, достовірності і достатності, яка має грунтуватись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викладати у вироку у точних і категоричних судженннях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивоване.
Суд при постановленні виправдувального вироку, безпосередньо дослідивши зібрані по справі докази, з дотриманням процесуальних норм виклав в мотивувальній частині вироку результати їх оцінки за критеріями допустимості, достовірності та достатності для прийняття рішення по справі. Зазначені вище вимоги кримінального-процесуального закону судом виконані. Однак, на підставі сукупності досліджених доказів суд дійшов помилкових висновків щодо фактичних обставин справи.
Так, висновок суду про те, що дії командира військової частини ОСОБА_1., пов'язані з отриманням трьох макетів зброї, не можуть бути розцінені, як одержання хабара за виконання в інтересах директора ТОВ “Вікторія” дій з використанням наданої йому влади, службового становища та покладених на нього організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських обов'язків, а саме за підписання двох додаткових угод про продовження строку дії договорів від 28 березня 2005 року №1 та №3 про оренду нежилих приміщень військової частини НОМЕР_1, грунтується лише на показаннях самого підсудного. Як зазначено у тексті вироку, ОСОБА_1. вважає передані йому 13 лютого 2007 року макети зброї такими, що придбані на законних підставах. В підтвердження цьому суд вважає копію заяви на переказ готівки № 25 від 14 лютого 2006 року, яка свідчить про перерахування від платника ОСОБА_1. на рахунок ТОВ “Вікторія” 360 гривень, виходячи з вартості одного макету зброї - 120 гривень.
Проте, перерахування ОСОБА_1. грошових коштів, здійснене лише на наступний день після допиту його в якості підозрюваного в отриманні хабара, підтверджувати оплатний характер передачі ОСОБА_3. макетів зброї з достовірністю не може. Встановивши зазначений факт, суд не надав йому належної оцінки з точки зору законності дій обвинуваченого за вказаних обставин.
У той же час, як вбачається з показань свідка ОСОБА_3, прохання про передачу макетів висловлювалися на його адресу ОСОБА_1. неодноразово. При цьому, ОСОБА_3послідовно зазначав, що у нього макетів зброї для продажу не було. У зв'язку з неодноразовим нагадуванням ОСОБА_1. про те, що йому потрібні такі макети, ОСОБА_3звернувся за відповідною допомогою до ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Три макети зброї, які ОСОБА_3передав ОСОБА_1. 13 лютого 2006 року, він отримав від ОСОБА_4. за домовленістю із ОСОБА_6. Встановлюючи обставини справи, суд достовірно не з'ясував, хто був власником цих макетів, однак передчасно погодився з доводами підсудного, що гроші ОСОБА_1. нібито мав сплатити на рахунок ТОВ “Вікторія”.
У цьому зв'язку уявляється хибним висновок суду про те, що жоден з досліджених в судовому засіданні доказів не містить в собі безспірних даних, які б спростовували показання ОСОБА_1. про те, що він не сприймав передані йому 13 лютого 2006 року макети зброї як хабар і не пов'язував їх одержання з підписанням додаткових угод про продовження терміну дії договорів оренди приміщень військової частини НОМЕР_1, а лише просив ОСОБА_3 допомогти придбати макети стрілецької зброї по тій ціні, по якій раніше військова частина виготовляла та реалізовувала ці макети ТОВ “Вікторія” та ПП “Зеніт”. Суд обгрунтовує його зокрема тим, що допитаний в суді свідок ОСОБА_3хоча формально і підтвердив у суді існування зв'язку між передачею ним макетів ОСОБА_1 та підписанням ним додаткових угод, разом з тим пояснив, що на момент передачі цих макетів підсудному він не усвідомлював протиправності своїх дій, оскільки не вважав ці дії даванням хабара. Про це, нібито він зрозумів лише після того, як був доставлений працівниками міліції до будинку офіцерів, де йому роз'яснили відповідне законодавство та права.
Проте, такий висновок суду з посиланням на пояснення ОСОБА_3 неможливо вважати переконливим. Згідно зі ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінка судом доказів за внутрішнім переконанням полягає у необов'язковості і незалежності оцінок суду, що розглядає справу, від оцінок, які надаються будь-якими учасниками судового розгляду, у тому числі і щодо юридичної кваліфікації дій. Таким чином, питання про те, чи правильно оцінював в юридичному аспекті свої дії свідок ОСОБА_3, значення для правильного вирішення справи не має.
Пояснення ж ОСОБА_3 про “настирні” прохання ОСОБА_1. щодо передачі макетів ще з грудня 2005 року, висловлюючи які, ОСОБА_1. давав зрозуміти, що в подальшому він неодноразово буде вирішувати питання про підписання інших документів, можуть свідчити саме про вимагання з боку ОСОБА_1. За вказаних обставин, як пояснив ОСОБА_3, він передав макети ОСОБА_1. боячись того, що останній не підпише угоди про продовження дії договорів оренди. Проте, належної оцінки цим обставинам у вироку не надано. Більше того, суд не звернув належної уваги, що такі показання свідка ОСОБА_3 не суперечать, а узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4., ОСОБА_6.
Колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України вважає, що мотиви, з яких суд першої інстанції відкинув докази обвинувачення, зокрема показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4., ОСОБА_6., є непереконливими.
З вказаних причин висновок військового суду регіону про недоведеність вини ОСОБА_1. слід вважати передчасним, і таким, що не підтверджується доказами, дослідженими в судовому засіданні. Враховуючи, що суд при цьому не взяв до уваги докази, які мають істотне значення для справи, такий висновок слід визнати суперечливим.
Викладені в постанові військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року висновки про те, що показання свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4. не можуть бути визнані правдивими, оскільки нібито не знайшли свого підтвердження та частково були спростовані іншими покладеними в основу обвинувального вироку доказами, є необгрунтованими і, як вбачається з протоколу судового засідання, не відповідають дійсності. Як під час досудового, так і під час судового слідства ОСОБА_3і ОСОБА_4. давали послідовні показання однакового змісту, які узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_6., про те, що до передачі ОСОБА_1. масогабаритних макетів зброї ОСОБА_3 спонукала необхідність підписання додаткових угод до договорів оренди нежилих приміщень. В мотивувальній частині постанови судом не зазначено, якими саме іншими доказами спростовуються показання ОСОБА_3 і ОСОБА_4., та на підставі яких саме доказів в діях зазначених осіб вбачаються ознаки злочинів, передбачених статтями 383, 384 КК України.
Враховуючи викладене, касаційні подання військового прокурора Тернопільського гарнізону та військового прокурора Західного регіону підлягають задоволенню, виправдувальний вирок, окрема постанова та постанова суду від 25 червня 2007 року підлягають скасуванню на підставі ч. 2 ст. 398 КПК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а кримінальна справа стосовно ОСОБА_1. з урахуванням норм ст. 397 КПК України щодо недопустимості погіршення становища виправданого на стадії касаційного розгляду справи підлягає направленню на новий судовий розгляд.
Що стосується касаційного подання прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, оскільки в матеріалах справи протокол судового засідання наявний, а порушення передбачених ст. 87-1 КПК України строків його виготовлення не є підставою для безумовного скасування вироку, вичерпний перелік яких встановлено в ч. 2 ст. 370 КПК України, і само по собі не може бути визнано як істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно ретельно перевірити зібрані по справі докази, дослідивши їх у судовому засіданні, правильно та об'єктивно встановити фактичні обставини справи і в залежності від зазначених обставин дати належну оцінку діям ОСОБА_1та обгрунтованості його обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КПК України.
Керуючись ст.ст. 394, 395, 396КПК України, колегія суддів Військової судової колегії Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційні подання військового прокурора Тернопільського гарнізону та військового прокурора Західного регіону задовольнити, а касаційне подання прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України залишити без задоволення.
Виправдувальний вирок військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року, постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року та окрему постанову військового апеляційного суду Центрального регіону від 25 червня 2007 року скасувати.
Кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 направити на новий судовий розгляд до військового апеляційного суду Центрального регіону.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді :
П.П. Пилипчук О.Ф. Волков М.Г. Пінчук