ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
22.06.2006 року Справа № 4/137ад
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді –доповідача Медуниці О.Є.
суддів Баннової Т.М.
Єжової С.С.
секретар
судового засідання: Сідорова О.А.
за участю
представників сторін:
від позивача: Федоренко О.А., довіреність №03-01/105
від 03.01.2006,
головний спеціаліст юридичної
служби Луганського обласного
відділення Фонду соціального
захисту інвалідів ;
від відповідача: Чалов О.М, довіреність № б/н
від 21.06.2006, представник за довіреністю;
Тарасова Ж.О., директор
ДП ДАК "Хліб України"
"Солідарненський елеватор";
розглянувши
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
на постанову
господарського суду Луганської області
від 19.05.2006
у справі №4/137ад (суддя Батюк Г.М.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Луганськ
до відповідача Дочірнього підприємства державної компанії
„Хліб України” „Солідарненський елеватор” ,
с. Солідарне Білокуракінського району
Луганської області
про стягнення 2886 грн. 96 коп.
В С Т А Н О В И В:
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства державної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, с. Солідарне Білокуракінського району Луганської області, на користь Державного бюджету України суми несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік в розмірі 2886 грн. 96 коп.
Постановою господарського суду Луганської області від 19.05.2006 у справі №4/137ад у задоволенні позову було відмовлено.
Постанова місцевого господарського суду мотивована доведеністю вимог позивача щодо покладення на відповідача відповідальності за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2003 рік. Під час провадження у справі судом встановлено, що до спірних правовідносин сторін необхідно застосовувати приписи статті 250 Господарського кодексу України ( надалі –ГК України), який набрав чинності з 01.01.2004. Як на підставу відмови у позові суд першої інстанції послався на пропуск позивачем встановленого для застосування штрафних санкцій ст. 250 ГК України та ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” річного строку з дня виявлення порушення.
Не погоджуючись з постановою місцевого господарського суду, позивач у справі - Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 26.05.2006 №03-01/1955, в якій виклав вимогу про скасування зазначеної вище постанови місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів за апеляційною скаргою скаржник посилається на неправильне застосування та порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Так, позивач вважає, що відповідно до ст.ст. 2;4 ГК України Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів не є учасником відносин у сфері господарювання, а тому спірні відносини не є предметом регулювання ГК України. Крім того, на думку скаржника, згідно з приписами Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної та трудової реабілітації інвалідів” від 06.10.2005 № 2960, яким були внесені зміни до ст.ст. 19,20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 № 875-ХІІ спірні платежі є адміністративно - господарською санкцією тільки з 01.01.2006, а тому норми ГК України не регулюють строки застосування таких санкцій.
Відповідач у справі – ДП ДАК „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, надав заперечення на апеляційну скаргу, де просив апеляційний суд залишити без змін постанову місцевого господарського суду у даній справі. Доводи позивача у справі відповідач вважає безпідставними та посилається на правомірність застосування судом першої інстанції приписів ст. 250 ГК України.
Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду Зуєвич А.М. від 31.05.2006 відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 19.05.2006 у справі №4/137ад призначена судова колегія у складі Медуниці О.Є.- судді –головуючого, Баннової Т.М. –судді, Єжової С.С. –судді.
Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судовому засіданні представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин даної справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 19 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.01 №2606 III (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно з п. 14 „Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 №314, підприємства (об”єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Отже, для Дочірнього підприємства державної компанії „Хліб України” „Солідарненський елеватор”, с.Солідарне Білокуракінського району Луганської області встановлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 особи.
Згідно з п. 2 Порядку сплати підприємствами (об”єднаннями, установами), організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми № 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 46 осіб, чотиривідсотковий норматив складає - 2 інваліди, на підприємстві відповідача працювало 2 інваліди.
Згідно з п. 3.3.3. Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.
Згідно поданого відповідачем звіту інвалід третьої групи Животіков Роман Сергійович працював в нього у 2003 році один місяць.
Отже позивач вірно розрахував, що фактично у 2003 році на підприємстві працював один інвалід.
З урахуванням викладеного, позивач нарахував штрафні санкцій за порушення відповідачем нормативу робочих місць у 2003 році, тобто за одне робоче місце, яке не зайнято інвалідом, розмір штрафу склав 2886 грн. 96 коп.
Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об”єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об”єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив „Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів” (далі Порядок).
Пункт 4 Порядку передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 Порядку).
Вказані штрафні санкції відповідачем не сплачені, будь –які докази їх сплати у матеріалах справи відсутні.
Щодо здійснення відповідачем необхідних заходів для працевлаштування інвалідів судова колегія Луганського апеляційного господарського суду на підставі наявних матеріалів встановила, що відповідачем не належним чином виконувались вимоги діючого законодавства стосовно даного питання.
Так, відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалід. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико –санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально –економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Також Положенням про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95№ 314 передбачено, що підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Листом №16/5-1624 від 08.11.05 Білокуракінський районний центр зайнятості повідомив, що ДП ДАК „Хліб України” „Солідарненський елеватор” надавав інформацію за встановленою формою статистичної звітності (Ф.3 –ПН) про потребу в працівниках, але без зазначення, чи може на них використовуватися праця інвалідів, що фактично свідчить про те, що вимоги законодавства належним чином не виконано.
ДП ДАК „Хліб України” „Солідарненський елеватор” не інформувало Управління праці та соціального захисту населення у Луганській області про наявність на підприємстві вільних робочих місць для інвалідів, на яких можливо використовувати працю інвалідів, що підтверджується листом даного управління №1510 від 11.11.05.
В порушення п.3 „Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів” відповідач не проводив атестацію робочих місць для працевлаштування інвалідів, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні 22.06.06 (доказів здійснення атестації не надано).
Отже відповідачем не виконано обов’язок, передбачений нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів підприємство не інформувало місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Тож вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2003 році є обґрунтованими.
Разом із тим, ст. 250 Господарського кодексу України передбачає, що адміністративно –господарські санкції можуть бути застосовані до суб”єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб”єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Пункт 4 Порядку сплати підприємствами (об”єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №1767 ( далі Порядок), передбачає, що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Позов подано до суду 17.03.06. З матеріалів справи вбачається, що звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2003 рік отриманий позивачем 01.03.04 (відмітка позивача на звіті –а.с.59).
Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.04, але самостійно не сплатило; отже датою виявлення порушення слід вважати 16.04.04. Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 16.10.04. Отже позивач звернувся в суд після сплинення як шести місяців з дня виявлення порушення так і після сплинення одного року, з дня скоєння відповідачем даного порушення.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (п. 11 Порядку).
Аналізуючи представлені сторонами матеріали судова колегія Луганського апеляційного господарського суду встановила, що відповідачем не здійснено необхідних заходів для працевлаштування інвалідів.
Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо неможливості задоволення позовних вимог через недотримання позивачем строків стягнення адміністративно –господарських санкцій.
Посилання позивача на те, що він не є учасником господарських відносин не є правомірним, оскільки він є органом, що контролює створення господарюючими суб”єктами робочих місць для працевлаштування інвалідів, що є господарською діяльністю.
Санкції, що застосовує позивач - є адміністративно –господарськими.
Доводи скаржника стосовно того, що штрафні санкції передбачені ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 №875 –ХІІ набули статус адміністративно –господарських тільки після внесення змін до зазначеного вище закону –є помилковими.
З прийняттям Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів” від 06.10.05 № 2960 не відбулося будь –яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноваженнях.
Як до зазначених змін в законі так і після, суб”єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб”єкта господарської діяльності, порядок застосування яких передбачено ст.250 Господарського кодексу України.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неможливість задоволення позовних вимог, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати.
У судовому засіданні 22.06.2006 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.Керуючись ст. ст. 17, 71, 93, 94, 104, 167, 184, 185, 195, п.1 ст. 198, 200, 205, 254, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
У Х В А Л И В:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, на постанову господарського суду Луганської області від 19.05.2006 у справі №4/137ад залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 19.05.2006 у справі № 4/137ад залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції від 22.06.2006 у справі №4/137ад відповідно до ст. ст. 103, 160, 167 Кодексу адміністративного судочинства України виготовлена у повному обсязі 26.06.2006.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя Т.М. Баннова
Суддя С.С. Єжова
Помічник судді С.О.Шинкарюк