ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

08.06.06                                                                                           Справа  № 17/101

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії

головуючого –судді                                     Дух Я.В.

суддів                                                              Зданкевич З.І                                                                                                                               

                                                                        Краєвська М.В.          

розглянув апеляційну скаргу Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ

на рішення       Господарського   суду  Рівненської області  

від                      16.02.2006 року

у справі              №17/101

за   позовом      Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ

до відповідача   Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз”, м. Рівне  

про                       стягнення4 656 351,27 грн. боргу

та за зустрічним позовом  Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз”, м. Рівне

до Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”, м.Київ

про                          визнання недійсним договору.

За участю представників:

від Позивача по первісному позову: Працьовитий Ю.В. - головний юрисконсульт, довіреність в матеріалах справи;

від Відповідача по первісному : Янкевич Л.Д. –провідний ю/к, Лихольот А.В. –представник, Яковчук В.А. –начальник юрвідділу, всі довіреності в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки передбачені ст.22 ГПК України.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 року.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101 частково задоволено позовні вимоги  Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ до Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз”, м. Рівне  та стягнуто з відповідача на користь позивача 3 454 889,19 грн. основного боргу, 1700,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог по первінсому позову відмовлено.

Також відмовлено в задоволенні зустрічного позову Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз”, м. Рівне до Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ про визнання недійсним укладеного між сторонами Договору №10/16-1444 від 25.12.2000р.

Не погоджуючись частково з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” –надалі Скаржник, подало апеляційну скаргу, в якій  просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101 в частині відмови  в стягнення інфляційних нарахувань, 3-% річних, пені та 7% штрафу   та задовольнити позовні вимоги ДК “Газ України” в повному обсязі,  виходячи з наступних підстав:

-  до позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних необхідно застосовувати положення нових Цивільного та Господарських кодексів України, а не положення ст. 214 ЦК УРСР та  ч.2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР” ;

- відповідно до п.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки. При цьому Вищим Господарським судом України було надано роз'яснення від 16.04.1993 року №01-6/438 “Про деякі питання застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів”, а саме, неустойка підлягає стягненню за кожен день прострочки виконання зобов'язання, строк позовної давності необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо. За цих обставин строк позовної давності слід обчислювати щодо кожного дня прострочки виконання зобов'язання за попередні шість місяців;

- оскільки Господарським кодексом України не передбачено строків позовної давності щодо стягнення пені, то в даному випадку необхідно було застосовувати положення ст. 258 ЦК України щодо періоду нарахування пені;

- 7% штрафу, передбачених ст.231 ГК України, не має основної ознаки забезпечення виконання зобов'язання, ця санкція встановлена законодавством і стягується незалежно від домовленості господарюючих суб'єктів про застосування такого виду санкції та є додатковою оперативно-господарською санкцією .  

Відкрите акціонерне товариство “Рівнегаз” (відповідач по первісному позову у справі), подало відзив від  26.05.2006р. №1235 на апеляційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, в якому просить рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101  залишити без змін, виходячи, зокрема, з такого:

-  постачання природного газу у спірний період здійснювалося виключно для потреб населення, а тому застосовуються відповідні положення законодавства, яке регулювало такі правовідносини в цей період і відповідно до якого не підлягали до застосування такі санкції, як стягнення інфляційних, 3% річних, пеня та штраф;

-   позивачем пропущено строк позовної давності про стягнення пені ;

- оскільки норми ст. 231 ГК України про стягнення 7% штрафу, не пом'якшують відповідальність, яка існувала до 01.01.2004 року, а навпаки, її обтяжує,   то вимоги скаржника про стягнення 7 відсотків штрафу є безпідставні з огляду на приписи Прикінцевих положень ГК України.  

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та відзив ВАТ “Рівнегаз”  на апеляційну скаргу,  заслухавши пояснення  представників сторін в судовому засіданні,  дослідивши правильність застосування  місцевим господарським судом при винесенні  оскаржуваного рішення  норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101 слід залишити без змін, а апеляційну   скаргу   без  задоволення, виходячи   з  такого  :

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, 25.12.2000  року між ВАТ “Рівнегаз” (покупець за договором) та ДК “Торговий дім “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник за договором), правонаступником якого є ДК  “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, укладено договір №10/16-1444 (далі по тексту -Договір) на постачання природного газу (т.1 а.с.12,13), з протоколом розбіжностей від 17.01.2001р. (т.1 а.с.14) та додатковими угодами №1 від 14.03.2001р. та №2 від 01.10.2001р. (т.1 а.с.15-17), предметом якого було постачання покупцю в 2001 році природного газу для  потреб населення.

Оплата за поставлений постачальником природний газ згідно п.5.1 Договору повинна здійснюватися покупцем грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця.

Відповідно до п.6.2 Договору, в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п.5.1 даногоДоговору, покупець сплачує  постачальнику пеню у розмірі   облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу(в межах оплаченого аселенням) за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення остаточного розрахунку за звітний місяць.

З матеріалів справи вбачається, що ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” протягом січня-грудня 2001 року поставила ВАТ “Рівнегаз”  266 291,624 тис. м.куб. природного газу на загальну суму 35 553 439,98 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами передачі-приймання природного газу за січень-грудень 2001р.  (т.1 а.с.18-31, т.2 а.с.11-24).

Відповідач свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, оплату за отриманий природний газ здійснив частково в сумі 32 098 550,79грн,  заборгованість становить 3 454 889,19 грн., що ВАТ “Рівнегаз” не заперечується.

ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” заявлена вимога про стягнення з ВАТ “Рівнегаз” основний борг за поставлений по Договору від 25.12.2000р. №10/16-1444  природний газ в сумі 3 454 889,19 грн.,  пені в розмірі  482 976,23 грн. за період з 30.01.2003р. по 30.01.2004р., 7% штрафу від суми основного боргу в розмірі 241 842,24грн.,263 511,70 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з січня 2002 року по грудень 2003 року та 213 131,91 грн. трьох відсотка річних за період з 11.01.2002р. по 30.01.2004р.

Сума заборгованості по основному боргу в розмірі  3 454 889,19 грн. підтверджена матеріалами справи, відповідачем не заперечується та скаржником, зокрема в апеляційній скарзі, не оскаржується.

Водночас скаржник не погоджується в решті частині рішення місцевого господарського суду, яким йому відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі  482 976,23 грн. за період з 30.01.2003р. по 30.01.2004р., 7% штрафу від суми основного боргу в розмірі 241 842,24грн.,263 511,70 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з січня 2002 року по грудень 2003 року та 213 131,91 грн. трьох відсотка річних за період з 11.01.2002р. по 30.01.2004р.

Відмовляючи у задовленні позовних вимог про стягнення 7% штрафу та пені, суд першої інстанції мотивував своє пішення тим, що ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” пропущено строк позовної давності і є відповідна заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Також, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних та трьох процентів річних, місцевий господарський суд посилався на те, що позивач не звертався в порядку ст. 214 ЦК УРСР в редакції 1963р. та ст. 625 ЦК України з відповідними вимогами про сплату основного боргу з врахуванням інфляційних та 3-х процентів річних.

З такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів погоджується частково.

Так, пунктом 5 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що положення     Господарського    кодексу    України    щодо відповідальності  за  порушення  правил  здійснення  господарської діяльності,   а   також  за  порушення  господарських  зобов'язань застосовуються у  разі,  якщо  ці  порушення  були  вчинені  після набрання чинності зазначеними положеннями,  крім випадків, коли за порушення  господарських   зобов'язань   була   встановлена   інша відповідальність  договором,  укладеним  до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Господарський кодекс України згідно п.1 Прикінцевих положень, набрав  чинності з 01.01.2004р.

Також відповідно до п. 10. Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу України про  відповідальність за   порушення   договору  застосовуються  в  тих  випадках,  коли відповідні порушення були допущені  після  набрання  чинності  цим Кодексом,  крім випадків,  коли в договорах,  укладених до 1 січня 2004  року,  була  встановлена  інша  відповідальність   за   такі порушення.   

Відповідно до п.5.1 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється   до 10-го числа наступного за звітним.

Стаття 72 ЦК УРСР передбачає, що стосовно позовів про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено скорочений строк позовної давності тривалістю в шість місяців. Згідно зі статтею 76 ЦК УРСР відлік строку позовної давності починається від дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Право на позов про стягнення боргу за поставлений у січня-грудні 2001 році природний газ виникло у ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” відповідно  11.02.2001р. по 11.01.2002р.

Неустойка (штраф, пеня) є видом забезпечення зобов'язання (ст. 179 ЦК УРСР), право на позов за якою виникає одночасно з правом на позов за зобов'язанням, виконання якого забезпечується неустойкою. За змістом вказаних правових норм ЦК УРСР випливає, що якщо з моменту початку обчислення пені минув період понад шість місяців, то кредитор у позовній заяві має право вимагати пеню, нараховану за останній шестимісячний період, оскільки стосовно тієї пені, що виникла раніше цього терміну, строк позовної давності вже минув. Отже, при поданні позовної заяви пеня розраховується виходячи зі строку в шість місяців, що передують даті подання позову.

Позовна заява ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” подана до господарського суду Рівненської області 02.03.2004р., про що свідчить відбиток календарного штемпелю поштового відділення зв'язку на конверті з позовними матеріалами (а.с.49), а тому виходячи з вищевикладеного, строк пред'явлення позову, встанволений нормами ЦК УРСР в три роки,  не сплинув.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України в редакції від 16.01.2003 р. N 435-IV, правила  Цивільного  кодексу  України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

За таких обставин до даного позову застосовуються правила про позовну давність, встановлені положеннями нового Цивільного  кодексу  України.

Загальні засади відповідальності за порушення цивільно-правових зобов'язань містяться у гл. 51 ЦК України.

Розділом V ГК України встановлені особливості відповідальності за правопорушення у сфері господарювання; відповідно відповідальність за такі правопорушення вважається господарсько-правовою.

За змістом ст. 1 ГК України, цей  Кодекс  визначає  основні  засади  господарювання   в Україні  і регулює господарські відносини,  що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (стаття 218 ГК України).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України   штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. При цьому нарахування санкцій триває протягом 6 місяців, якще інше не встановлено законом або договором (п.6 ст. 232 ГК України).

Вказаним вище Договором сторони не передбачили можливості нарахування пені строком понад 6 місяців.

За таких обставин нарахування ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” пені  понад 6 місяців, суперечить умовам договору та п.6 ст. 232 ГК України, а тому вимоги в цій частині позову  є неправомірними, та відповідно, в будь-якому разі не підлягають до задоволення.

Крім цього частина 1 ст. 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені  Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встанволено ГК України.

За змістом пункту 1частини 2  статті  258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік.

Стаття 256 ЦК України містить тлумачення терміна “позовна давність”. Це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу вимог ст.  261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а відповідно до п. 5 цієї статті за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Вказаним Договором сторонами визначено остаточний строк виконання зобов'язання по оплаті поставленого газу  (п.5.1), а саме: до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому здійснена поставка. При цьому відповідно до п.6.2 Договору, пеня нараховується з наступного дня після закінчення остаточного розрахунку за звітний місяць.

Таким чином за поставлений в грудні 2001 року природний газ ВАТ “Рівнегаз” повинен був розрахуватися до 10.01.2002 року, а отже з 11.01.2002 року почався перебіг позовної давності, у межах строку якої Позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, а щодо вимог за попередні місяці –ще раніше.

Виходячи з приписів пункту 1частини 2  статті  258 ЦК України, відповідно до якого щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачена спеціальна позовна давність в один рік, строк позовної давності за вимогами про стягнення  пені  за поставлений в грудні 2001р. сплинув 10.01.2003р.,  за попередні місяці 2001 року, - ще раніше.  

Водночас заяви чи клопотання ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про поновлення пропущеного строку позовної давності на звернення з позовом про стягнення пені та штрафу від   Позивача не надходили та в матеріалах справи відсутні.

Правові наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України.

Зокрема згідно п.4 вказаної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 3 статті 267 ЦК України встановлено правило, за яким Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

В матеріалх справи знаходиться заява ВАТ “Рівнегаз” від 17.01.2006р. (т.2 а.с.97), в якій останній просив застосувати насілідки спливу позовної давності.

Крім цього колегія суддів зазначає, що Відповідно до п.6.2 Договору, в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п.5.1 даного Договору, покупець сплачує на користь постачальника , крім суми заборгованості ,пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу ( в межах оплаченого населенням) за кожен день прострочення платежу .

Кабінет  Міністрів  України  і  Національний банк  України  прийняли  спільну  постанову  від  13.11.1998  N 1785  "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ".

У пункті   1   цієї   постанови   передбачено:   

"Відкрити  в уповноважених   банках   розподільні   рахунки   газозбутовим    і газотранспортним  підприємствам  Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок дочірній компанії  "Торговий  дім  "Газ  України"  Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”) для зарахування коштів,  що  надходять за  використаний  природний газ від усіх категорій споживачів,  та здійснення розрахунків за поставку та  транспортування  природного газу. Установити, що безакцептні платіжні  вимоги  за  використаний природний    газ    на   розподільні   рахунки   газозбутових   та газотранспортних підприємств не виставляються".

У зв'язку з цим,  установи банків відкривають такі рахунки на балансовому  рахунку  N  2603   "Розподільчі   рахунки   суб'єктів господарської діяльності".

На виконання п.1 вказаної Постанови, як з'ясовано судом апеляційної інстанції, відповідачем відкрито розподільний рахунок для зарахування коштів, які надходять від споживачів за використаний природний газ.

Також на виконання пункту  2  вищеназваної  Постанови  наказом  НАК "Нафтогаз   України"   від  19.11.1998 N 80   затверджено "Порядок розподілу коштів,  що надходять за використаний природний газ  на  розподільні   та   консолідований  розподільний  рахунки, відкриті    газозбутовим    та    газотранспортним   підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"  та  дочірній компанії  "Торговий дім  "Газ  України"  Національної  акціонерної компанії "Нафтогаз України"  (зареєстрований Міністерством юстиції України від 30.11.1998 за N 765/3205).

Крім цього на виконання  рішення  правління   Національної   акціонерної компанії  "Нафтогаз  України"  від  14.12.1999р. N 113 "Про покращення розрахунків за спожитий природний газ"  та  з  урахуванням  вказаного вище наказу НАК "Нафтогаз   України"   від  19.11.1998 N 80   пунктом 1 Наказу НАК «Нафтогаз України» №14 від 19.01.2000р. «Про тимчасовий розподіл коштів з розподільчих рахунків газозбутових підприємств»встановлено,  що  газозбутові   підприємства   Національної акціонерної  компанії  "Нафтогаз  України" відкривають розподільчі рахунки в установах банків для зарахування коштів  у  національній валюті,  що надходять за використаний природний газ від населення, бюджетних установ та підприємств комунальної теплової  енергетики, з   якими   газозбутові   підприємства  перебувають  у  договірних відносинах на поставку газу.

Пунктом 2 Наказу НАК «Нафтогаз України»№14 від 19.01.2000р. встановлено, що кошти,  які  надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств,  на підставі їх платіжних доручень  того  самого  дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільчий  рахунок  ДК  "Торговий  дім "Газ України" в частині вартості газу; на  поточні  рахунки  газозбутових  організацій  в  частині оплати   за  надані  послуги  з  транспортування  газу  населенню, бюджетним  установам   та   підприємствам   комунальної   теплової енергетики, відповідно до диференційованих тарифів, затверджених у встановленому порядку ; на  поточні  рахунки  газотранспортних  підприємств  лише в частині оплати за послуги з транспортування газу населенню.

Крім цього, відповідно до  постанови   Кабінету   Міністрів   України   і Національного банку   України від 13.11.1998 р. N 1785  "Про   вдосконалення   розрахунків   за  спожитий  природний  газ" розподільні рахунки  відкрито   газозбутовим   підприємствам   НАК "Нафтогаз України", які постачають  газ  та  проводять розрахунки за нього населенню, бюджетним установам,  підприємствам комунальної теплоенергетики та котельням промислових  підприємств, які відпускають теплову енергію зазначеним споживачам.

Таким чином  розподільні рахунки діють тільки при розрахунках за  обсяги  газу,  що   реалізується   вказаним   споживачам.   До газозбутових    підприємств    відносяться   відкриті   зокрема акціонерні товариства з газопостачання та газифікації    та їх  структурні  підрозділи, одним із яких є відповідач у справі.

Також даною Постановою від 13.11.1998 р. N 1785 визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований рахунок.

Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК “Нафтогаз України”, дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.

Указом Президента України від 21 квітня 1998 року N 335/98                                “Питання Національної комісії регулювання  електроенергетики України” затверджено Положення про Національну комісію регулювання  електроенергетики України, відповідно до п. 13 якого Комісія  в  межах  своїх  повноважень  на  основі  та  на виконання законодавства  приймає  рішення  у  вигляді  постанов  і розпоряджень.     

Рішення Комісії,  прийняті  в   межах   її   повноважень,   є обов'язковими для     виконання     підприємствами,    установами ,організаціями всіх форм власності,  які здійснюють  діяльність  на оптовому ринку    електроенергії,    ринках    газу,    нафти   та нафтопродуктів.   

Постановою   Національної комісії регулювання  електроенергетики України №759 від 12.07.2000р. було затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ.

Згідно з його преамбулою, Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків,  що  їх обслуговують,   при  надходженні  коштів  на  розподільні  рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Відповідно до п.5 Алгоритму, кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживачам відповідно до тарифів, затверджених в установленому порядку.

Відповідно до п.п.5, 8 Порядку розподілу коштів,  що надходять за використаний природний газ  на  розподільні   та   консолідований  розподільний  рахунки, відкриті    газозбутовим    та    газотранспортним   підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"  та  дочірній компанії  "Торговий дім  "Газ  України"  Національної  акціонерної компанії "Нафтогаз України", кошти того ж самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок позивача, при цьому базою розподілу коштів є рівень сплат грошима за газ, використаний усіма категоріями споживачів, за попередній місяць. Рівень сплати визначається шляхом співставлення належних до сплати сум та фактично отриманих грошей.

Тобто розрахунки із позивачем за поставлений газ мають здійснюватися шляхом щоденного перерахування  банками отриманих від споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум. Дата остаточного розрахунку за фактично спожитий газ пов'язується із датою, коли від споживачів надійшли на розподільний рахунок відповідача грошові кошти в повному обсязі.

Зазначеними  вище положеннями не передбачено можливість зміни учасниками відносин встановленого чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, в тому числі і порядку проведення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що у зв'язку із встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів відповідач був позбавлений можливості здійснювати інший вид розрахунків з позивачем, оскільки не був розпорядником коштів,- як це встановлено винятком з правила ст. 24  Закону  України  "Про  підприємства  в Україні" , - що надходили на розподільний рахунок від населення, а так само і розпоряджатися такими коштами на свій розсуд, в тому числі перераховувати  іншим, ніж позивач, особам.

При цьому колегія суддів зазначає, що позивачем в свою чергу не доведено, як того вимагає ст. 33 ГПК України, належними доказами та допустимими засобами доказування тих обставин, що відповідач всупереч вказаним вище нормативним актам, використовував кошти, які надійшли від населення, не у встановленому вище порядку для власних чи іших цілей, та при цьому не перерахував їх позивачу, що б в свою чергу відповідно до обмежень, встановлених  п.6.2 Договору, давали позивачу підстави нараховувати пеню на суму простроченого зобов'язання, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.  

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні пені слід залишити без змін в зв'язку з спливом строку позовної давності по цих вимогах.

Що стосується стягнення  7% штрафу, нарахованого на суму заборгованості за порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів, то враховуючи, що таке порушення виникло до набрання чинності ГК України, а відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень ГК України,  положення  Господарського    кодексу    України    щодо відповідальності  за  порушення  господарських  зобов'язань, зокрема  встановлене ч.2 ст. 231 цього Кодексу,  яке вчинено до набрання чинності цим Кодексом, не застосовується, а укладеним між сторонами Договором такий вид відповідальності не передбачений, то колегія суддів не вбачає підстав для застосування такого виду відповідальності.

Водночас що ж стосується стягнення інфляційних та трьох процентів річних, то колегія суддів зазначає, що оскільки природний газ в 2001 році поставлявся для потреб населення, на спірні правовідносини поширюється дія  п.2  розділу II “Прикінцеві положення” Закону України  від 08 жовтня 1999 року  N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким встановлено, що  цей Закон  не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.

Застосування положень ст. 625 ЦК України колегія суддів вважає таким, що суперечить   ст. 5 ЦК України, якою встановлено, що якщо цивільні відносини виникли раніше  і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, при цьому акт цивільного законодавства не має зворотньої дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином виходячи з того, що на момент виникнення спірних правовідносин стягнення інфляційних та трьох процентів річних регулювалося Законом України  від 08 жовтня 1999 року  N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” і на спірні правовідносини в частині поставки природного газу  населенню, поширював свою дію п.2 цього Закону, норми ст. 625 ЦК України погіршують цивільну відповідальність відповідача як постачальника комунальних послуг населенню, а отже ст. 625 ЦК України в цій частині спірних правовідносин не підлягає застосуванню щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за поставлений в 2001 році природний газ для вироблення теплової енергії населенню як така, що погіршує відповідальність особи порівняно з періодом, в якому виникли спірні правовідносини.

За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3-х% пічних не підлягають до задоволення, але не з  підстав, зазначених місцевим господарським судом, а з підстав, зазначених вище.

З огляду на викладене Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101слід залишити без змін ,  а апеляційну скаргу ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”   без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід віднести на скаржника.  

Керуючись ст. 99, 101 –103, 105 Господарського процесуального кодексу України,-

Львівський апеляційний господарський суд  ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення Господарського суду Рівненської області від 16.02.2006р. у справі №17/101 залишити без змін, апеляційну скаргу  без задоволення.

2.          Судові витрати за розгляд апеляційної  скарги віднести на ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”.  

3.          Справу №17/101 повернути в господарський суд Рівненської області.

Головуючий -суддя                                                     Дух Я.В.

Суддя                                                                             Зданкевич З.І.

Суддя                                                                               Краєвська М.В.