Справа № 2-350/11

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2011 р. Першотравенський міський суд Дніпропетровської області

в складі: головуючої судді Бондарьової Г.  М.

при секретарі Кобкі Т.В.

за участю представників позивачів  та відповідачів ОСОБА_1,ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»про визнання кредитного договору недійсним,

Встановив:

29 серпня 2008 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,на  даний час Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3,з врахуванням уточнених позовних вимог від 16 березня 2011 року, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № DN80АТ00000187 у розмірі 48881,43 доларів США,що за курсом НБУ -7,9351 станом на 15 березня 2011 року складає-387879,04грн ,посилаючись на те,що по вказаному договору позивач отримав кредит у розмірі 17932,45 доллар США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 16.09.2009 року,але в порушення умов договору  зобов»язання за вказаним договором належним чином не виконав  і має заборгованість за кредитним договором станом на 15 березня 2011 року -48881,43 /долар США/що за курсом НБУ -7,9351 станом на 15.03.2011 року складає-387879,04грн,яка складається з заборгованості за кредитом 17969,21 доллар США;заборгованості по процентам за користування кредитом 17150,05 доллар США; заборгованості з комісії-246,50 доллар США;пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором 13515,67 доллар США згідно доданого ними розрахунку,яку позивач просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні  позов ПАТ КБ «Приватбанк»підтримав  їх представник за довіреністю ОСОБА_1

28 лютого 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», на даний час є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про захист прав споживача про визнання договору недійсним,посилаючись на те,що дійсно 17 вересня 2007 року ОСОБА_3 уклав з відповідачем кредитний договір № DN80АТ00000187 за умовами якого відповідач надає йому споживчий кредит.До того ж відповідач зобов»язав його укласти договір страхування наземного транспорту № DN80АК00056322,який укладений з ЗАТ «Страхова компанія «Інгострах»,в якому вказано,що ЗАТ «Страхова компанія «Інгострах»є гарантом виконання зобов»язань за цим договором страхування є ЗАТ КБ «Приватбанк»,тобто відповідач по справі.При укладанні кредитного договору між ним та банком ,з боку останнього було істотно порушено низку положень законодавства України,які регламентують порядок укладання таких договорів,а саме:

Всупереч вимогам ч.1 ст.99 Конституції України ,п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»,п.3.3 ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»,ч.1 ст.524 ЦК України,ч.1 ст.533 ЦК України про те,що грошовою одиницею  України є гривня,а всі розрахунки із виконання цивільно-правових та господарських зобов»язань на територіхїї України мають бути визначеними та проводитися виключено у гривні,та всупереч вимогам ч.1 та п.»в»ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»отримання кредиту у валюті потребує від фізичної особи індивідуальної ліцензії,всупереч вимогам п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту,затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 року № 168/далі –Правила/,у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов»язані під час укладення кредитного договору попередити споживача про валютні ризики під час виконання зобов»язань за кредитним договором,а невиконання цієї вимоги є порушенням вимоги п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживачів»в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського банківського продукту,а згідно вимог п.»г»ч.2 ст.11 Закону банк зобов»язаний у письмовій формі повідомити споживача про тип відсоткової ставки,такак ж вимога встановлена п.п.2.1 п.2 Правил,не визначення в договорі кредиту типу відсоткової ставки –фіксованої чи/або/ змінної-свідчить про недосягнення позичальником і банком згоди щодо істотних умов,а отже,про не укладення кредитного договор/п.1 ст.638 та ч.1 ст.1054 ЦК України/,розмір  відсоткової ставки може бути переглянутий лише за умови ,що сторони визначили таку ставку як змінну.При цьому абзац 4 п.3.4 Правил зобов2язує банк зазначити в кредитному договорі правило,згідно з яким змінюється процентна ставка за кредитом,якщо договір про надання кредиту передбачає можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки НБУ або  в інших випадках,наприклад,коли збільшення облікової ставки НБУ  на 1% призводить до збільшення ставки за кредитом на 1,5%.пункт 4 ст.11,ч.ч.1-2,п.3 ч.3 ст.18 Закону передбачають,що продавець/виконавець,виробник/ не повинен включати до договорів зі споживачем умови,які  є несправедливими.Умови договору є несправедливими,якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкод споживачу,а також встановлення жорстких обов»язків споживача,тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. зі споживачами про надання кредиту застосовуються положення Закону про несправедливі умови в договорах,згідно з якими заборонено встановлювати дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.Частина 6.ст.19 Закону передбачає:право чини ,здійснені з використанням нечесної підприємницької практики,є недійсними.

У листі НБУ «Про окремі питання практичного застосування та сукупну вартість кредиту»від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134 сказано:Метою розробки Правил було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту.Одночасно слід зазначити,що листом від 19.01.2006 № 18-112/219-637 НБУ звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог ст..11 Закону.Зокрема,наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів.Разом із цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів  про споживчий кредит з фізичними особами,що обумовлені нормами ст..11 Закону.Вважають за необхідне підкреслити,що договір споживчого кредиту-це право чин,який надає споживачу особливі засоби правового захисту,які не притаманні для інших  банківським правочинам.

Крім того,вважають за необхідне звернути увагу,що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні  споживчого кредиту містяться не тільки у ст..11 Закону,ч.5 якої ,зокрема,визначено,що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови,перелік яких не є виключним.Так,відповідно до ч.2 ст.18 Закону умови договору є несправедовими,якщо всупереч  принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача,зокрема встановлення жорстких обов»язків споживача,тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи статей 19/Заборона нечесної підприємницької практики/ та 21/Порушення прав споживачів/Закону.

З врахуванням викладеного,позивач вважає,що  при укладенні  кредитного договору з позивачем порушені вимоги вказаних ним  нормативних актів,тому  позивач просить визнати недійсним  кредитний договір укладений  17 вересня 2007 року між ним та на той час  ЗАТ КБ «Приватбанк»/на даний час ПАТ КБ «Приватбанк»№ DN80АТ00000187.

В судовому засіданенні позовні вимоги позивача підтримав його представник  за довіреністю ОСОБА_2,який просив  зустрічний позов ОСОБА_5 задовольнити,та відмовити ПАТ КБ «Приватбанк»у задоволенні його позову до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

Відповідач ПАТ КБ «Приватбанк»зустрічний позов ОСОБА_5 . не визнав,надавши суду заперечення ,яке повністю підтримав їх представник за довіреністю в суді,посилаючись на те,що відповідач ОСОБА_3  звернувся з позовною заявою до ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК”, в якій просять визнати кредитну угоду між ними та ПРИВАТБАНКОМ  недійсною з мотивів невідповідності договору умовам цивільного законодавства.

          ПРИВАТБАНК заперечує проти данного позову з наступних підстав.

За кредитним договором відповідно до статті 1054 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти

          Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню, та іноземну валюту.

          Відповідно до ч. 2 ст. 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

           Отже, у кредит можуть бути надані згідно Цивільного Кодексу України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов язання.

       Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та встановлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93 (далі - Декрет).

          Під валютними операціями згідно статті 1 Декрету розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

          Отже, Декрет відокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

       Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

       Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

           Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

        Відповідно до листа Національного банку України від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України.

          Вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

            Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

          Разом з цим, слід зауважити, що обраний позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, - виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензіі має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті.

Зазначене підтверджується, зокрема, положеннями:

пп. “б” п. 2.1 глави 2 Положення про порядок видачі резидентам індивідуальніх ліцензій Національного банку України на переказування іноземної валюти за межі України з метою оплати валютних цінностей, затверджене постановою Правління Національного банку України від 29.01.2003 року № 36: для отримання ліцензії подається “оригінал або засвідчену копію договору (угоди) про купівлю-продаж цінних паперів”;

абзац 6 п.2.1 глави 2 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 р. № 483: “...заявник має подати Національному банку такі документи: ...оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо).”

          Отже, Декрет передбачає режим індивідуального ліцензування щодо конкретної валютної операції, та не пов'язує чинність цивільно-правового договору, на підставі якого проведено валютну операцію з дійсністю такого договору, оскільки діюче законодавство не містить прямих заборон щодо неможливості укладення кредитного договору між банком та клієнтом в іноземній валюті.

          Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допещено не було. Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Задовольняючи позов суд першої інстанції невірно застосував положення статей ст. ст. 203, 215 ЦК України, оскільки невідповідності актам цивільного законодавства, як вбачається із вищенаведеного, в діях ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»немає.

          Поряд із зазначеним звертають увагу, що колегіїєю суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов язань, предметом яких є валютні цінності,як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов язаних з використанням іноземної валюти, як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

       Здійснення банківськими установами операцій з валютними цінностями встановлено діючим законодавством України.

             Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої статті 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України.

           Згідно п. 2.3. глави 2 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій затверджену постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275 за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

           Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ ПРИВАТБАНК за номером 22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.2001р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року). Де у додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція  в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

          Погашення клієнтом банку кредитного зобов’язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов’язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов’язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов’язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов’язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

          Крім того,  Відповідач   не прийняв до уваги наявність положень ч. 2 ст. 524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких сторони в договорі мають право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Також Відповідач  не прийняв до уваги позицію вищих судових інстанцій, виходячи з якої договір не може бути визнано недійсним на тій підставі, що зобов'язання в ньому виражене в іноземній валюті (див. Ухвалу ВСУ від 12.05.2010 р.  в справі № 6-2751св10, головуючий Гнетенко А.В., Рішення ВСУ від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10 ).          Також слід враховувати положення які дав ВСУ в  УЗАГАЛЬНЕННІ судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 07.10.2010 р., де зазначено, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

На підставі викладеного,просять суд відмовити Відповідачу ОСОБА_3  в задоволенні  зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, встановленими наступні факти та обставини.

Відповідно до ст.524 ЦК зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Згідно з вимогами ч.2 ст.192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених  законом.

Частиною 3 ст.533 ЦК установлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті під час здійснення розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно з частинами 1 і 2 ст.5, ч.1 ст.11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період  дії режиму валютного регулювання.

У відповідність ст.509 ЦК України - в силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як - то: передати майно, сплатити гроші, виконати роботу, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У відповідність ст.525 ЦК України –одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

Тому уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

У наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому в разі ненадання зазначеної інформації суб’єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один із оригіналів якого передається споживачеві. Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені в договорі.

Отже,застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.  

При вирішенні справи по зустрічному позову про визнання кредитного договору недійсним суд також враховує вимоги законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України (ст. ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це:

1.          досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов’язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

2.          кредитний договір має укладатись обов’язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов’язані з його нікчемністю;

3.          сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

4.          волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

Однією з істотних умов кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов’язань, а також і однією з форм цивільно-правової відповідальності.

Суд вважає, що за відсутності заборони використання іноземної валюти як засобу платежу за умов дотримання вимог валютного законодавства, що зазначено вище, це не може бути підставою для визнання його недійсним і, укладаючи такий договір, сторона з’ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки, які в подальшому не мають безпідставно змінюватися на вимогу однієї зі сторін.

Крім того, відмова від надання чи одержання кредиту не є односторонньою відмовою від зобов'язання, передбаченого ст. 615 ЦК України, або одностороннім його розірванням.

Зростання курсу долара США –валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для розірвання кредитного договору, оскільки у позичальника існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміни курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти –гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Крім того, п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачено, що в разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов’язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач. Про роз’яснення позичальникові інформації про можливі валютні ризики перед укладенням договору йдеться і в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому суд враховує відповідно до вимог ст..ст.60,212-214 ЦПК України доводи банку про те,  що ОСОБА_3 перед  укладенням договору роз’яснені можливі валютні ризики, він мав можливість передбачити зміну курсу гривні по відношенню до долара США, виходячи з ситуації в Україні та динаміки зміни курсів з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації. Крім того, ніщо не перешкоджало ОСОБА_3.і отримати кредит у національній валюті.

Як вбачається з пояснень сторін,матеріалів справи  17 вересня 2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк»/на даний час ПАТ КБ «Приватбанк»/ та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DN80АТ00000187 ,по якому  ОСОБА_3 отримав  від  Банку кредит в розмірі 17932,45/доллар США/ зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим поверненням 16 вересня                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  2009 року на споживчі цілі- для купівлі автомобіля..

Умови кредитного договору підписаного сторонами викладено детально,доступно,зрозуміло та конкретно,один із оригіналів  передано ОСОБА_3,ксерокопія якого є в матеріалах справи/а.с.__________/

Відповідно до розділу  7 Особливі умови вказаного кредитного договору  погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку-щомісяця в період сплати,за який приймається період з 04 по 11 число кожного місяця Позичальник повинен  надавати Банку грошові кошти/щомісячний платіж/в сумі 827,84 дол.США для погашення заборгованості за кредитом,який складається із заборгованості по кредиту,відсоткам,винагороди,комісії.

Дозвіл на право здійснення операцій,визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч.4 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»видано ПАТ КБ «Приватбанк»за номером 22-3 від 21 вересня 2009 року/до перейменування діяла таківська ліцензія № 22 від 04.01.2001 року та дозвіл за номером 22-2 від 29 липня 2003 року/,де у додатку 1,2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями,зокрема ,залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом угоди,в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов»язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку  з огляду на те,що така операція не є тією операцією,що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу планету.Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового тзобов»язання,предметом яких є валютні цінності,надані в кредит.Погашення зобов»язань,предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов»язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу,тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним банком операцій з погашення зобов»язань,предметом яких є валютні цінності,виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту,виданого в іноземній валюті.

Тому, здійснення кредитних операцій Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

ОСОБА_3,  не виконує умови укладеного договору,тому заборгованість по кредитному договору на день пред»явлення позову станом на станом на 15 березня 2011 року складає -48881,43 /долар США/що за курсом НБУ -7,9351 станом на 15.03.2011 року складає-387879,04грн,яка складається з заборгованості за кредитом 17969,21 доллар США;заборгованості по процентам за користування кредитом 17150,05 доллар США; заборгованості з комісії-246,50 доллар США;пені за несвоєчасність виконання зобов»язань за договором 13515,67 доллар США згідно доданого ПАТ КБ «Приватбанк»розрахунку на підставі  умов укладеного сторонами  кредитного договору

Аналізуючи вищезазначені  норми закону та конкретні обставини справи суд вважає,що оскільки  ОСОБА_3 умов  підписаного ним кредитного договору не виконав,позов ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення з нього  заборгованості  в розмірі 387879,04 коп в межах заявлених ними позовних вимог підлягає задоволенню,а зустрічний позов ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк»про визнання кредитного договору недійсним в межах заявлених позовних вимог не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст.10,11,209,212,214-215,224-226 ЦПК України,ст.ст.526,527,530,625,629,1054 ЦК України,суд,

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний  банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість по кредитному договору №DN80АТ00000187 від 17 вересня 2007 року у розмірі  387879/триста вісімсот сім тисяч вісімсот сімдесят дев»ять/гривень 04 коп та судові витрати у справі в розмірі 981/дев»ятсот вісімдесят одна/гривня 52 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в сумі 748/сімсот сорок вісім/гривень 48 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»про визнання кредитного договору укладеного  17 вересня 2007 року № DN80АТ00000187 між ОСОБА_3  та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»недійсним відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Першотравенський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи ,які брали участь у справі,але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Г. М. Бондарьова