Справа №  2-331/11    

РІШЕННЯ

І м е н е м  У к р а ї н и

23 березня 2011 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого –судді Алтухової О.С.,

при секретарі –Ніколенко Д.М., Шнирьовій О.П., Сапроновій М.І.,

за участю позивача –ОСОБА_1, представників відповідачів –ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»в особі структурної одиниці «Електроремонт», первинної профспілкової організації структурної одиниці «Електроремонт»відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації, матеріальної допомоги та моральної шкоди, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго» в особі структурної одиниці «Електроремонт», первинної профспілкової організації структурної одиниці «Електроремонт»відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації, матеріальної допомоги та моральної шкоди, посилаючись на наступні обставини.

Наказом від 18.09.2001 р. № 161/к його було прийнято інженером першої категорії, а наказом від 02.06.2008 р. № 117/к звільнено за власним бажанням.

При цьому належні йому до виплати розрахункові суми, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, сплачені тільки 24.12.2008 року у розмірі 1700,00 грн. згідно видаткового касового ордеру № 970.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати розрахункових сум у встановлений строк, підприємство повинно сплатити працівнику його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100, середній заробіток, який належить йому до виплати буде складати 22 762,08 гривень.

Крім цього, ст. 34 Закону України «Про оплату праці»і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 передбачено, що у разі затримання виплати грошових доходів, у тому числі заробітної плати, на один і більше календарних місяців, втрату частини заробітної плати компенсують відповідно до зазначеного нормативного акту, що буде складати 100,54 грн., виходячи з наступного.

Визначається приріст споживчих цін за період невиплати заробітної плати: (99,5/100 х 99,9/100 х 101,0/100 х 101,7/100 х 101,5/100 х 102,1/100) х 100 –100 = 5,91%, де 99,5, 99,9, 101,0, … 102,1 –щомісячні індекси споживчих цін (за даними Держкомстату).

Визначається розмір компенсації: 1 700,00 грн. х 5,91 / 100 = 100,54 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та потребують додаткових зусиль для організації свого життя.

Вважає, що протиправними діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди, яка виражається в спричиненні йому моральних та душевних страждань, порушення його конституційного права на отримання належної оплати праці, ігноруванні трудових прав, нехтування вимогами діючого трудового законодавства та застосування ним додаткових зусиль для відновлення його душевного спокою та порушених прав.

Спричинену йому моральну шкоду оцінює в 1 000 гривень.

Факти порушення відповідачем вищевказаних норм законодавства підтверджується наступними документами: протоколом про адмінправопорушення від 23.01.2009 р., приписом від 23.01.2009 р., постановою від 06.03.2009 р. тощо.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 22 762,08 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати у розмірі 100,54 грн., моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн.

Пізніше до суду надійшли доповнення позивача до позовної заяви, в яких він посилається на наступне.

Наказом № 254к від 24.12.08 р. він був звільнений у зв’язку з закінченням строку дію трудового договору. При цьому, належна йому до виплати розрахункова сума, в порушення ст. 116 КЗпП України, виплачена тільки 12.01.09 р. згідно «Звіту про стан рахунку в Ощадбанку України». Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати розрахункових сум у встановлений строк, підприємство повинно сплатити працівнику його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, згідно Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 р., середній заробіток, який необхідно виплатити йому, складає 1668,48 гривень.

Просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати належній розрахункової суми з 24.12.08 р. по 12.01.09 р. в сумі 1668,48 грн.

15.01.2010 року від позивача до суду надійшла заява про уточнення позовної заяви, в якій він просить суд вважати відповідачем по даній цивільній справі Відкрите акціонерне товариство «Донбасенерго»в особі структурної одиниці «Електроремонт».

02.02.2010 року свою позовну заяву позивач доповнив, посилаючись на те, що наказом № 117к від 02.06.08 р. він був звільнений за власним бажанням, при цьому йому не виплатили разову матеріальну допомогу у зв’язку з виходом на пенсію за віком  05.03.2008 р.   

Згідно п. 8.3 колективного договору ВАТ «Донбасенерго»на 2007-2008 р.р. ця соціальна пільга розповсюджується на робітників, які звільнилися протягом року після досягнення пенсійного віку. Розмір матеріальної допомоги встановлюється таблицею з урахуванням стажу роботи в енергетиці.

Таким чином, матеріальна допомога, яку відповідач зобов’язаний виплатити позивачу складає 7565 грн., виходячи з наступного: 2225 грн. * (17 років * 0,2) = 7565 грн., де 2225 грн. –його посадовий оклад на день звільнення, 17 років –стаж роботи в енергетиці, 0,2 –коефіцієнт, який враховує, яку частину окладу необхідно сплатити за кожний рік стажу і який встановлює як 5 окладів/25 років стажу.

Вважає, що відповідач умисно не виплатив йому матеріальну допомогу, передбачену трудовим договором, для того, щоб користуючись своїм службовим становищем поглумитися та принизити його, тим самим він спричинив душевну травму. Тому, керуючись ст. 237-1 КЗпП України і враховуючи цинізм і винахідливість в діях відповідача, які спрямовані на порушення його законних прав на соціальний захист, оцінює спричинену відповідачем моральну шкоду в сумі 7565 грн.

Просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну допомогу в розмірі 7565 грн., моральну шкоду в розмірі 7565 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги, дав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, зауважив, що порушення строків розрахунку при звільненні встановлено постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 05.03.2009 року, яка відповідачем не оскаржувалась.  З приводу виплати матеріальної допомоги зазначив, що зміни до колективного договору не вносились, а тому він має право на її отримання. Крім того, відсутність у структурної одиниці прибутку не свідчить про його відсутність у ВАТ «Донбасенерго». Одночасно відмітив, що хоча його позовні вимоги про стягнення належної йому заробітної плати будь-яким строком не обмежуються, але враховуючи наполягання відповідача на застосуванні цього строку,  просив суд поновити йому строк з наступних підстав.  При застосуванні строку позовної давності необхідно враховувати вимоги ст. 264 ЦК України, яка передбачає переривання позовної давності при пред’явленні позову, а також те, що після переривання плинність строку позовної давності розпочинається спочатку. Про порушення трудових прав він дізнався в січні 2009 року, а з позовом, предметом якого була частина його вимог, а саме поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, він звернувся в січні 2009 року, за результатом розгляду якого кінцеве рішення було прийнято Верховним Судом України в жовтні 2009 року. Так як в листопаді 2009 року подано новий позов, предметом якого є частина його вимог, а саме стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати та моральної шкоди, спричиненої вказаним порушеннями трудових прав, вважає, що строк позовної давнини не є пропущеним і підлягає обов’язковому поновленню, як пропущений з поважної причини.   

В судовому засіданні представники відповідача Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»ОСОБА_2, ОСОБА_3, діючі за довіреностями, заперечували проти задоволення позову з наступних підстав.   02.06.2008 року позивача наказом № 117/к було звільнено з СО „Електроремонт" ВАТ „Донбасенерго" за власним бажанням на підставі заяви. Відділ кадрів та бухгалтерія були готові видати на руки позивачу трудову книжку та розрахунок при звільненні відповідно. Однак після повідомлення позивача про його звільнення відповідно до наказу № 117/к, позивач змінив свої наміри і вирішив продовжувати працювати на підприємстві відповідача, а тому відмовився отримувати трудову книжку та розрахунок, мотивуючи це тим, що 03.06.2008 року планує подати заяву про прийняття на роботу до керівника відповідача. Скасувати заяву від 02.06.2008 року або визнати її недійсною позивач відмовився і наполіг на тому, щоб йому зробили два записи у трудову книжку - про звільнення за власним бажанням з 02.06.2008 року та про прийняття на роботу з 03.06.2008 року за строковим трудовим договором. 03.06.2008 року позивача наказом № 118/к було прийнято на посаду інженера-технолога 2-ї категорії Структурної одиниці „Електроремонт" ВАТ „Донбасенерго'' з 03.06.2008 р. по 24.12.2008 року. Також протягом тривалого часу з 02.06.2008 року по 07.12.2009 року (день подання позову по даній справі до Ворошиловського районного суду м. Донецька) ніяких вимог по виплаті розрахунку при звільненні позивач відповідачу не пред'являв, що в свою чергу свідчить, про те, що відповідач не мав заборгованості перед позивачем. На думку представників відповідача, твердження позивача стосовно того, що в день звільнення з ним не був зроблений остаточний розрахунок є таким, що не відповідає дійсності.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги у зв’язку із виходом на пенсію за віком у відповідності до п.8.3. колективного договору ВАТ «Донбасенерго»у сумі 7565,00 грн., представники відповідача пояснили наступне. Відповідно до п.2.1. Положення про надання соціально-трудових пільг працівникам та непрацюючим пенсіонерам ВАТ «Донбасенерго»позивач, як працівник, що досяг пенсійного віку мав при звільненні право на матеріальну допомогу відповідно до п.1.1. Положення, однак з «врахуванням реальних можливостей», тобто при наявності прибутку у підприємства. У той же час, підприємство працювало зі збитками, у зв’язку з чим профспілковим комітетом та адміністрацією підприємства було прийнято рішення призупинити надання соціальних пільг у вигляді матеріальної допомоги на період до покращення матеріального становища.

Крім того, представниками відповідача надано заяву про застосування строків давності звернення до суду з огляду на наступне. Про порушення свого трудового права позивач міг дізнатися: по-перше 02.06.2008 року при звільненні, по-друге 24.12.2008 року при звільнені, по-третє, 20.01.2009 року, коли за його скаргою Територіальна державна інспекція праці в Донецькій області провела перевірку додержання вимог законодавства про працю України СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго», або по-четверте у березні 2009 року, коли позивач подавав до Ворошиловського районного суду м.Донецька позов до ВАТ «Донбасенерго»СО «Електроремонт»про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Представники відповідача наполягали на незаконності вимог позивача та просили застосувати правові наслідки пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду за вирішенням спору, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України. Просили у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача первинної профспілкової організації структурної одиниці «Електроремонт»відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»ОСОБА_4, діюча на підставі протоколу, з приводу надання матеріальної допомоги пояснила, що за спільні  кошти підприємства та профспілки надається допомога лише на ювілеї, в зв’язку з тяжкою хворобою,  родині померлого працівника підприємства тощо. Матеріальна допомога працівникам в зв’язку з виходом на пенсію, якщо вони звільнились протягом року після досягнення пенсійного віку, виплачувалась винятково за кошти підприємства і лише коли у підприємства був прибуток. У профспілки ніколи не було коштів для виплати таких сум матеріальної допомоги.

        Свідок ОСОБА_6, допитана в судовому засіданні, пояснила, що працює бухгалтером розрахункового відділу в СО «Електроремонт». ОСОБА_1 працював в СО «Електроремонт»з 2001 року, завжди своєчасно отримував заробітну плату, аванс, йому надавалася тарифна відпустка. 02.06.2008 року ОСОБА_1 звільнився, розрахункові йому були нараховані та знаходились в касі. В цей день він не звернувся за розрахунковими сумами та трудовою книжкою. Згідно особистої заяви ОСОБА_1  03.06.2008 року його знову було прийнято на підприємство. Керівництво, враховуючи багаторічну працю ОСОБА_1, повідомило в усній формі бухгалтерію, що вони погодилися вважати, що ОСОБА_1 продовжує працювати, так як він бажав у вересні взяти тарифну відпустку та отримати до відпустки матеріальну допомогу і в зв’язку з чим просив розрахункові не виплачувати. Якби він отримав розрахункові, то 03.06.2008 року вважався би знову прийнятим і не мав би права на відпустку у вересні 2008 року та на матеріальну допомогу до цієї відпустки. Тобто, ОСОБА_1 вважався таким, що не переривав трудові відносини з підприємством 02.06.2008 року, продовжував отримувати заробітну плату, аванс. У вересні 2008 року йому була надана відпустка за період роботи з 18.09.2007 року по 18.09.2008 року та виплачена матеріальна допомога. 24.12.2008 року ОСОБА_1 було звільнено з посади та виплачені розрахункові суми, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.                     

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з  вини  власника  або  уповноваженого  ним органу належних звільненому працівникові сум у передбачені в законі строки,  при  відсутності  спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки  по  день  фактичного розрахунку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно наказу №161/к від 18.09.2001 року позивача було прийнято до СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго»інженером першої категорії, а згідно наказу №117/к від 02.06.2008 року його було звільнено за власним бажанням. Згідно наказу №118/к від 03.06.2008 року позивача знову було прийнято до СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго»з 03.06.2008 року по 24.12.2008 року на посаду інженера-технолога, а згідно наказу №254/к від 24.12.2008 року звільнено у зв’язку з закінченням строку дії трудового договору, після чого трудові відносини між сторонами не поновлювалися.

23.01.2009 року територіальною інспекцією праці у Донецькій області було складено протокол № 05-01-076/0003, згідно якого в ході перевірки додержання вимог чинного трудового законодавства у Структурній одиниці «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго»було встановлено, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України розрахункові суми за період роботи з 18.09.2001 року по 02.06.2008 року ОСОБА_1 виплачені 24.12.2008 року (ВКО №970 від 24.12.2008 року). Крім того, при виплаті розрахункових сум за період роботи з 18.09.2001 року по 02.06.2008 року ОСОБА_1 не нарахована та  не виплачена компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати. За результатами вказаної перевірки було винесено припис № 05-01-076/0002-0003, яким було вказано на порушення трудового законодавства та приписано, в тому числі, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Постановою Калінінського районного суду м. Донецька від 06.03.2009 року директора СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго»ОСОБА_7 за порушення трудового законодавства, в тому числі за несвоєчасну виплату розрахункових сум ОСОБА_1,  було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, судом встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 24.12.2008 року у зв’язку із закінченням строку трудового договору, остаточний розрахунок з ним було проведено не у день звільнення, а   12.01.2009 року, що підтверджується звітом про стан рахунку.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою  про  вирішення  трудового спору  безпосередньо  до суду  в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або  повинен  був дізнатися про порушення свого права (крім справ про звільнення). У разі порушення  законодавства  про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Крім того, відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за вирішенням спору про оплату праці працівники можуть звернутись до суду  в строки, передбачені статтею 233 КЗпП України. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після  проведення  зазначених  виплат  незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення  до суду є самостійною підставою для відмови в позові. Глава XV  КЗпП України не  передбачає  винятків  щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП України про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь-яким строком  застосовується  за  умови  додержання строків звернення за вирішенням спору.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду, оскільки в першому випадку перебіг тримісячного строку розпочався 25.12.2008 року,  а у другому випадку відповідне право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникло у позивача 13.01.2009 року, а звернувся до суду із даним позовом ОСОБА_1 лише 07.12.2009 року.

Суд не може взяти до уваги в якості обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду ту обставину, що ОСОБА_1 в січні 2009 року звертався до суду із позовною заявою про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки в даному судовому розгляді предметом позову є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені за весь час затримки і вказаний предмет позову жодним чином не пов'язаний з позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі. Розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не перешкоджав ОСОБА_1 своєчасно звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В зв’язку з тим, що позивач в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду не приводить поважних причин пропуску звернення до суду, окрім наявності судової справи за його позовом про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд вважає, що у позивача були відсутні поважні причини пропуску строку звернення до суду, а тому він поновленню не підлягає.

Оскільки пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення  до суду є самостійною підставою для відмови в позові, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних  вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

 Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати індексація заробітної плати провадиться на підставі ст. 33 Закону від 24 березня 1995 р. N 108/95-ВР «Про оплату праці»в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється згідно із Законом від 3 липня 1991 р. N 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення»і відповідними положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.05.1998 р. № 663, підприємством, установою чи організацією, які виплачують заробітну плату, при її нарахуванні починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, котрий перевищив 105 % (величину порога індексації).

Компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону «Про оплату праці»і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1427, підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам за будь-яких причин затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на 1 %.

Згідно п. 2.2. «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 року № 5, суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

Тобто, до позовних вимог  про стягнення  компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати застосовуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, відповідно до яких у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення  належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 100,54 грн., виходячи з наступного.

Визначається приріст споживчих цін за період невиплати заробітної плати: (99,5/100 х 99,9/100 х 101,0/100 х 101,7/100 х 101,5/100 х 102,1/100) х 100 –100 = 5,91%, де 99,5, 99,9, 101,0, … 102,1 –щомісячні індекси споживчих цін (за даними Держкомстату).

Визначається розмір компенсації: 1 700,00 грн. х 5,91 / 100 = 100,54 грн.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування моральної шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків та потребують додаткових зусиль для організації свого життя.

 При визначенні розміру моральної шкоди суд приймає  до уваги  конкретні  обставини справи, характер  незаконних  дій  відповідача, ступень негативних наслідків  для  позивача, враховує той факт, що після звільнення 02.06.2008 року позивач продовжував працювати в СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго», отримував заробітну плату, у вересні 2008 року йому була надана оплачувана відпустка та матеріальна допомога до неї, чого не було б зроблено, якби 02.06.2008 року позивач отримав всі належні при звільненні суми,  виходячи із засад  розумності, виваженості  і  справедливості, суд визначає розмір  відшкодування  компенсації  завданої  позивачу  моральної шкоди у розмірі 50 гривень.   

Розглядаючи вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної допомоги, у зв’язку з виходом на пенсію, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

Згідно п.8.3. Колективного договору ВАТ «Донбасенерго»на 2007-2008 роки працівникам, що звільнились протягом року після досягнення пенсійного віку виплачується матеріальна допомога.

Відповідно до п.2.1. Положення про надання соціально-трудових пільг працівникам та непрацюючим пенсіонерам СО «Електроремонт» ВАТ «Донбасенерго», затвердженого 02.06.2008 року,  позивач, як працівник, що досяг пенсійного віку мав при звільненні право на матеріальну допомогу. Однак, п.1.2. вказаного Положення передбачено, що у разі кризового фінансового стану питання надання соціальних пільг можуть бути переглянуті з врахуванням реальних можливостей спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету. Вказаний пункт Положення не суперечить п. 8.24.3. Колективного договору ВАТ «Донбасенерго»на 2007-2008 роки, згідно якого у випадку кризисного фінансового стану ВАТ «Донбасенерго»питання надання соціальних пільг можуть бути переглянуті з урахуванням реальних можливостей ВАТ «Донбасенерго»спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету.  

Згідно довідки № 01/160юр від 01.03.2010 року  підприємство працювало зі збитками, у зв’язку з чим профспілковим комітетом та адміністрацією підприємства було прийнято рішення призупинити надання соціальних пільг у вигляді матеріальної допомоги на період до покращення матеріального становища, що підтверджується протоколом № 1 спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету СО «Електроремонт»ВАТ «Донбасенерго»від 05.02.2008 року.

Крім того, позивачем і в цьому випадку пропущено строк звернення до суду, оскільки вказана матеріальна допомога є соціальною гарантією, яка виплачується з урахуванням фінансових можливостей підприємства,  і не входить до фонду заробітної плати.

Право на отримання вказаної матеріальної допомоги у позивача виникло 02.06.2008 року, а до суду із вказаною позовною вимогою він звернувся лише 02.02.2010 року, тобто через 1 рік 8 місяців.

В зв’язку з відмовою у задоволенні вимог про стягнення матеріальної допомоги, не підлягають задоволенню і вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, спричиненої, за думкою позивача, йому внаслідок невиплати вказаної допомоги при звільненні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягають судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 59,50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень.  

На підставі викладеного та керуючись ст. 34 Закону «Про оплату праці», Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 р. № 1427, ст.ст. 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 5, 60, 61, 88, 213, 214, 215  ЦПК України, суд –

                                                                 ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»в особі структурної одиниці «Електроремонт», первинної профспілкової організації структурної одиниці «Електроремонт»відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації, матеріальної допомоги та моральної шкоди –задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»в особі структурної одиниці «Електроремонт»на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 100,54 гривень, моральну шкоду в розмірі 50 гривень, а всього стягнути 150 (сто п’ятдесят) 54 копійки.

В іншій частині позовних вимог –відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донбасенерго»в особі структурної одиниці «Електроремонт»на користь держави судовий збір у розмірі 59,50 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень, а всього стягнути 179 (сто сімдесят дев’ять) гривень 50 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя Ворошиловського

районного суду м. Донецька                                                                                  О.С. Алтухова