У Х В А Л А

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ      

        “27” вересня  2006 року                                                                          м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виробничого підприємства “Синтез” про стягнення заборгованості за договором оренди та зустрічним позовом виробничого підприємства “Синтез” до ОСОБА_1 про визнання договору оренди недійсним,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2003 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій зазначила, що відповідно до договору оренди від 21 травня 1998 року нею було передано в користування виробничому підприємству “Синтез” автомобіль ГАЗ-5204 (державний номер НОМЕР_1), належний їй на праві власності. Однак орендар протягом 54 місяців не виконував передбачений умовами договору обов'язок щодо сплати орендної плати в розмірі 200 гривень щомісяця, у зв'язку з чим позивачка просила стягнути з виробничого підприємства “Синтез” на свою користь заборгованість за договором оренди автомобіля у розмірі 10 800 гривень. Виробничим підприємством “Синтез” в особі генерального директора Маслюкова М.А. було подано зустрічний позов, в якому містилась вимога про визнання недійсним договору оренди автомобіля від 21 травня 1998.

Рішенням Баришівського районного суду від 18 грудня 2003 року позов ОСОБА_1 до виробничого підприємства “Синтез” про стягнення заборгованості за договором оренди задоволено повністю. У зустрічному позові виробничого підприємства “Синтез” про визнання договору оренди недійсним відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2004 року рішення районного суду скасовано і в справі постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов виробничого підприємства “Синтез” задоволено повністю.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення районного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню за такими підставами.

Відповідно до вимог статті 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Як вбачається з договору оренди від 21 травня 1998 року, він був укладеним між орендодавцем ОСОБА_1 з однієї сторони та орендатором ОСОБА_2 з іншої. Юридичною адресою орендатора зазначена юридична адреса виробничого підприємства “Синтез”.

Судом апеляційної інстанції, як однією з підстав скасування рішення зазначено, що даний договір був укладений з порушенням Статуту виробничого підприємства “Синтез”.

 Однак апеляційним судом не враховано, що автомобіль ГАЗ-5204 (державний номер НОМЕР_1), що належить на праві власності ОСОБА_1, перебував у користуванні ВП “Синтез”, але розрахунків з власником автомобіля назване підприємство не проводило. Належної оцінки зазначеним обставинам апеляційний суд при постановленні по справі нового рішення не надав та дійшов неправильного висновку про недійсність договору оренди автомобіля, який належить ОСОБА_1.

Враховуючи викладене, колегія суддів у відповідності до ст. 339 ЦПК України вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Керуючись статтями 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України  

у  х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення  апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2004 року скасувати.

Залишити в силі рішення Баришівського районного суду від 18 грудня 2003 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                          М.Д. Дрига

Судді:                                                                                     М.П. Пшонка

                                                                                                М.В. Патрюк

                                                                                      Н.П. Лященко

                                                                                      А.В. Костенко