ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2011 р. Справа № 2а/0470/4128/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
при секретарі судового засіданняТроценко О.О.
за участю представників сторін:
Від позивача: Гурбанова А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Дніпропетровській області Дніпропетровського міського управління до Громадянки Узбекистану ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. про видворення за межі України, -
ВСТАНОВИВ:
06.04.2011р. Головне управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Дніпропетровській області Дніпропетровського міського управління звернулося з позовною заявою до Громадянки Узбекистану ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї дитини -ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. та просить видворити її з неповнолітньою дитиною примусово за межі України посилаючись на те, що відповідачка разом з неповнолітньою дитиною перебуває на території України без реєстрації, не має постійного місця проживання та роботи у зв’язку з чим відносно неї було прийнято висновок від 25.03.2011р. про видворення її за межі України до 03.04.2011р. із забороною в’їзду на територію України на 6 місяців, однак відповідачка від добровільного виїзду з України ухиляється.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з’явилася, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином відповідно до вимог ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується розпискою відповідача від 11.04.2011р., яка наявна в матеріалах справи.
Крім того, 12.04.2011р. до канцелярії суду надійшла заява від відповідача в якій вона просить розглядати справу про її примусове видворення за межі України без її участі та просить розглянути справу якомога швидше посилаючись на те, що у неї не має грошей на проживання в Україні та у зв’язку з хворобою її сина та хворобою її матері, яка знаходиться в Узбекистані, позовні вимоги підтримує повністю.
Враховуючи те, що до суду надійшла письмова заява відповідача з проханням розглядати справу за її відсутності, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що громадянка Узбекистану ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка Шовот Тумані Узбекистан, яка постійно проживає в Узбекистані прибула в Україну 11.10.2009р. через КПП «Тополі»по національному паспорту НОМЕР_1, виданому 06.08.2004р. МВС Узбекистану терміном дії до 10.04.2021р. разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( свідоцтво про народження НОМЕР_2 видане 29.06.2009р. Шаватським районним відділом РАЦСа Хорезмської області Республіки Узбекистан) для подальшого проживання та працевлаштування.
Судом встановлено, що відповідачка постійного місця проживання та законного джерела існування в Україні не має, живе за рахунок випадкових заробітків. Близьких родичів, що проживають в Україні на законних підставах також не має. З питань продовження строку перебування в Україні до органів внутрішніх справ не зверталася.
25.03.2011р. за порушення міграційного законодавства, Бабушкінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області було прийнято рішення про видворення громадянки Узбекистану ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження за межі України до 03.04.2011р.(а.с.8,9).
Відповідачка у вказаний строк, наданий їй для залишення території України в добровільному порядку межі України не залишила та продовжує незаконно перебувати в Україні.
Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»та п.44 Постанови Кабінету Міністрів України «Про правила в’їзду в Україну іноземних громадян, їх виїзду з України та транзитного проїзду через її територію»№ 1074 від 29.12.1995р., іноземець та особа без громадянства зобов’язані покинути територію України в строк, зазначений у рішенні про видворення.
Частиною 5 ст. 32 наведеного вище Закону передбачено, що орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення, або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.
Судом встановлено, що громадянка Узбекистану ОСОБА_5 територію України у строк до 03.04.2011р. не залишила, на даний час разом з неповнолітньою дитиною –ОСОБА_4 мешкає у м. Дніпропетровську на нелегальному становищі, постійного місця проживання не має.
12.04.2011р. до канцелярії суду надійшла заява від відповідачки в якій вона просить розглядати справу про її примусове видворення за межі України без її участі та просить розглянути справу якомога швидше посилаючись на те, що у неї не має грошей на проживання в Україні та у зв’язку з хворобою її сина та хворобою її матері, яка знаходиться в Узбекистані, позовні вимоги підтримує повністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 112 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення позову.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що перешкоди для прийняття судового рішенні про видворення громадянки Узбекистану ОСОБА_5 за межі України в примусового порядку відсутні, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням наданої суду заяви відповідачки про визнання позову.
При цьому, вирішуючи позовні вимоги про видворення за межі України неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є сином громадянки Узбекистану ОСОБА_5, суд виходить з наступного.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1998р., що ратифікована Україною, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними судами чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Отже, виходячи з встановлених обставин справи, враховуючи відсутність на території України законних джерел існування родини громадянки ОСОБА_5 та в інтересах неповнолітньої дитини, яка повинна проживати разом з батьками, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги і в цій частині та видворити за межі України в примусовому порядку громадянку Узбекистану ОСОБА_5 разом з її неповнолітнім сином - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Керуючись ст.ст. 2 - 11, 12,71,86, 94, 112, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Дніпропетровській області Дніпропетровського міського управління до Громадянки Узбекистану ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї дитини –ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. про видворення за межі України – задовольнити повністю.
Видворити за межі України у примусовому порядку громадянку Узбекистану ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 18.04.2011р.
Суддя
С.О. Конєва