донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
20.06.2006 р. справа №21/384
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кондратьєвої С.І. |
суддів | Калантай М.В., Української Р.М., Судова колегія призначена Розпорядженням першого заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 08.06.06р |
при секретареві судового засідання | Черторижських К.І. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Вдовін М.М. - по Дов. б/н від 25.04.06, |
від відповідача: | Михайлова Г.О. - по Дов. №210 від 16.06.06, |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк |
на постанову (ухвалу) господарського суду | Донецької області |
від | 05.05.2006 року |
по справі | №21/384 ( суддя Матюхін В.І.) |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк ( далі - відділення Фонду) |
до | Орендного підприємства "Азовське морске пароходство" м.Маріуполь ( далі -Підприємство) |
про | 14873грн.40коп. |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2005 р. відділення Фонду звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Підприємства 14873грн.00коп., заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем на порушення ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.91р. ( далі —Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р.), п.п.3,5 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( далі –Положення № 314 від 03.05.95р.) не виконано нормативу по створенню двох робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, Товариство не інформувало відповідні державні установи про наявність вакантних місць де може використовуватись праця інвалідів, не проводило атестацію робочих місць, не перерахувало добровільно суму штрафу у зв»язку з чим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій згідно зі ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог, так як він вжив усі можливі заходи для працевлаштування інвалідів, крім того, надав докази, інформування Маріупольського центру зайнятості щодо визнання Підприємства банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора, наявність заборгованості по заробітній платні в зв”язку з критичним фінансовим становищем, на цій підставі неможливість створити додаткові робочі місця для інвалідів, незабезпечені грошовими котами. Також, зазначив, що згідно наказів №71 від 24.01.03р. та №178 від 18.02.03р. із складу цілісного майнового комплексу Підприємства виведені фондостворюючі основні кошти –транспортний флот, чим фактично припинило статутну діяльність пароплавства –транспортні перевозки вантажів, що призвело до масового звільнення робітників по скороченню штату.
Постановою господарського суду Донецької області від 05.05.2006р., ухваленою суддею Матюхіним В.І., у позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що позивачем не доведена вина відповідача в нестворені робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, на Товариство не може покладатись відповідальність за неналежне виконання своїх обов”язків щодо працевлаштування інвалідів органами, зазначеними у ст..18 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р., також суд зазначив, що створення робочих місць для інвалідів не є діяльністю, спрямованою на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг , тому не може вважатись господарською діяльністю, за порушення яких можуть бути застосовані санкції відповідно до глави 27 Господарського кодексу України.
У апеляційній скарзі до Донецького апеляційного господарського суду відділення Фонду просить рішення господарського суду Донецької області від 05.05.2006р. скасувати через неправильне застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Зокрема, скаржник зазначає, що у звітному періоді відповідачем не було виконано згаданий норматив шляхом працевлаштування інвалідів у необхідній кількості. Крім того, на думку скаржника, судом попередньої інстанції не надано належної оцінки документам наданим Фондом стосовно не вжиття Товариством заходів по створенню робочих місць для інвалідів, та помилковими є твердження, що невиконання нормативу робочих місць для інвалідів не є господарською діяльністю, за порушення якої можуть бути застосовані штрафні санкції.
В судовому засіданні повноважні представники сторін висловилися на підтримку своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, з підстав в них наведених.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанцій обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги з урахуванням такого.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України ( частина 2 статті 1 цього Кодексу). Позов було заявлено за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Кодекс адміністративного судочинства України відповідно до п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який набув чинності з 01.09.05р., на момент пред'явлення позову у даній справі був чинним.
01.11.05р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України „ №2953-ІУ від 06.10.05р., яким пункти 6 та 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справ, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються господарським судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.04.06р.у зв”язку із зазначеним переведено здійснення провадження у справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Позовна заява та апеляційна скарга розглянута за правилами цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що Підприємство, зареєстровано 21.06.1993р. на підставі рішення №991Р виконавчого комітету Маріупольської міської Ради як суб»єкт підприємницької діяльності –юридична особа з колективною формою власності. Основним видом діяльності є діяльність морського вантажного транспорту.
Згідно зі звітом про фінансові результати за 2004 рік Підприємство спрацювало збитково.
Господарським судом Донецької області встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників ( 49 осіб) відповідач у 2004 році повинен був створити 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- у звітному періоді не було створено жодного робочого місць для забезпечення працевлаштування інваліда, що підтверджується звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за Ф-10ПІ за 2004 рік ;
- відповідно до листів Управління праці та соціального захисту населення №06-13/1731 від 16.05.05р., Маріупольського міського центру зайнятості №07/1046 від 30.06.05р., Фонду №03-01/2716 від 13.07.05р. протягом 2004 року відповідач не повідомляв органи працевлаштування про наявність вакантної посади для працевлаштування інваліда. Однак звіти за формою №-3ПН періодично надавались до Маріупольського міського центру зайнятості без вказанням вакансій, в тому числі і для інвалідів;
- середньорічна заробітна плата відповідача в 2004 році складала 7437грн.00коп,
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені два робочі місця для працевлаштування інвалідів у звітному 2004 році становить 14873грн.00коп., яку самостійно Підприємством не сплачено;
- Державна служба зайнятості, органи Мінсоцзахисту, місцеві Ради народних депутатів, громадські організації інвалідів не направляли у 2004 році на підприємство відповідача інвалідів для їх працевлаштування.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р.
Обґрунтовуючи свою правову позицію Фонд виходить з того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст..20 Закону. Проте, з таким висновком погодитись не можна.
Статтею 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України “Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов’язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов’язку працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
З метою здійснення моніторингу виконання Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 № 49 затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ поштова-річна “Звіт про зайнятість інвалідів”, відповідно до якої до уваги береться середньооблікова чисельність штатних працівників та інвалідів (штатних працівників, яким за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність), яка визначається відповідно до підпунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України (далі –Інструкція), затвердженої наказом Міністерства статистики України від 07.07.1995 № 171 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.1995 за № 287/823.
Пунктом 3.1 Інструкції передбачено, що для визначення чисельності працівників підприємства за будь-який період (місяць, квартал, з початку року, рік) недостатньо мати чисельність працівників на дату, наприклад, тільки на початок або кінець звітного періоду, тому що в цих показниках не враховуються зміни, що відбулися протягом розглянутого періоду.
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за звітний місяць обчислюється шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 (для лютого - по 28 або 29 число), включаючи святкові (неробочі) і вихідні дні і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Згідно з підпунктом 3.3.3 Інструкції середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року.
З огляду на наведене, факт виконання відповідачем нормативу в частині створення двох робочих місць шляхом працевлаштування інвалідів підлягає перевірці з урахуванням фактичних обставин та матеріалів справи.
Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною першою статті 18 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Отже, законодавство України обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що Підприємство щомісяця надавало до державної служби зайнятості відомості за формою 3-ПН, проте не зазначало, на яких вакансіях може використовуватись праця інвалідів, жодний інвалід для працевлаштування на підприємство не направлявся і випадку відмови йому у працевлаштуванні не наведено, що підтверджується листом Управління праці та соціального захисту населення №06-13/1731 від 16.05.05р.
Судова колегія враховує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №314 від 03.05.95р. робочим місцем інваліда може бути й звичайне робоче місце, якщо за умови праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використане для його працевлаштування.
Отже Фонд не звертає уваги на те, що обов”язок Підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов”язком займатись їх пошуком для працевлаштування. Такий обов”язок згідно зі ст..18 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. покладено на центральні органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Матеріали справи також свідчать про відсутність у Підприємства можливості створити додаткові робочі місця, так як згідно наказів №71 від 24.01.03р. та №178 від 18.02.03р. із складу цілісного майнового комплексу Підприємства виведені фондоутворюючі основні кошти –транспортний флот, чим фактично припинило статутну діяльність пароплавства –транспортні перевозки вантажів, що призвело до масового звільнення робітників по скороченню штату, а також наявність заборгованості по заробітній платні в зв”язку з критичним фінансовим становищем та неможливість створити додаткові робочі місця для інвалідів, незабезпечені грошовими котами.
В порушення вимоги закону позивач не врахував фактичні обставини, не надав правового значення доводам відповідача та висновку суду та не спростував їх, що не уможливлює погодитись з його доводами за скаргою.
Отже, хоча Підприємством і допущені деякі помилки стосовно надання правильності звітності до відповідних органів стосовно чисельності кількості працюючих, вакантних або створених місць, на яких можуть працювати інваліди, але матеріалами справи спростовуються доводи скаржника щодо порушень ОП „Азовське морське пароплавство” норм чинного законодавства щодо створення необхідної кількості робочих місць для працевлаштування.
Також слід враховувати, що господарським судом Донецької області 19 травня 2003 року порушено справу про банкрутство ОП „Азовське морське пароплавство”, ухвалою суду від 19.05.03р. введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, 17.07.03р. введена процедура розпорядження майном і призначений арбітражний керуючий. Підприємство інформувало відділення Фонду листом від 25.06.04р. №А/231 та Маріупольський центр зайнятості листом від 30.11.04р. №А/445 про порушення справи про банкрутство, відкритті ліквідаційної процедури та призначенні ліквідатора. Крім того, станом на 01.01.04р. на Підприємстві рахувалась заборгованість по заробітній платні перед робітниками, враховуючи неможливіст виплати заборгованості по заробітній платні в зв”язку з критичним фінансовим становищем, пароплавство не мало права і можливості створити додаткові робочі місця для інвалідів, незабезпечені грошовими котами.
Згідно ст..216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.
Відповідно до ч.І ст..218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов”язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З наведеного не можна вважати обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач припустився порушень та мав сплатити штраф.
Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, не відносяться до адміністративно-господарських санкцій.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1434:
Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому (пункт 1);
Основними завданнями Фонду є:
участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;
здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (пункт 3);
Фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 4);
Фонд має право, зокрема, здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів (підпункт 3 пункту 5).
У приписах пункту 11 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів), визначено:
“Контроль за своєчасним і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які не забезпечують нормативу робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до законодавства.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.”
Отже, штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону, повністю відповідають ознакам адміністративно-господарських санкцій, визначених у статтях 238 та 239 Господарського кодексу України.
Незважаючи на мотиви, за якими господарський суд дійшов висновку до необґрунтованості позову, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та позову відсутні за не доведенням позивачем обставин та правопорушень відповідача, за якими повинен стягуватись штраф відповідно до ст..19, 20 Закону.
Керуючись ст.ст.195,198,200,205, п.6,п.7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк на постанову господарського суду Донецької області від 05.05.2006року у справі №21/384 залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Донецької області від 05.05.2006року у справі №21/384 залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після складення постанови в повному обсязі.
Ухвала виготовлена в повному обсязі 23.06.2006 року.
Головуючий: С.І. Кондратьєва
Судді: М.В. Калантай
Р.М. Українська
Надруковано: 4 примір.
1 –позивачу
1 –відповідачу
1 –до справи
1 –ДАГС