Справа № 22-а- 4595 / 2006 р. Категорія: пенсійні

Головуючий:   1 інстанції

Григорьєва А.О. Доповідач: Даниленко В.М.

УХВАЛА ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 серпня 2006 року                                                                              м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого -    Луспеника Д.Д,

суддів            -    ДаниленкаВ.М., Борової С.А.,

при секретарі:     Гребенщиковій Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду адміністративну справу за апеляцій­ною скаргою позивачки ОСОБА_1 на постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання права на пенсію та випла­ту заборгованої пенсії, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про визнання її права на пенсію за період з лютого 1997 по січень 2004 року та виплату їй пенсії за вказаний період.

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що з вересня 1990 року їй пожиттєво була призначена пенсія по старості, яка перераховувалась на її особистий рахунок НОМЕР_1, відкритий у від­діленні Ощадбанку Дзержинського р-ну м. Харкова НОМЕР_2.

З лютого 1997 року виплату їй пенсії на зазначений рахунок було припинено, а з березня 2000 року цей її особистий рахунок для одержання пенсії був остаточно закритий.

її ж неодноразові письмові звернення до Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова про відновлення виплати призначеної їй пенсії та виплату заборгованої пенсії зали­шилися безрезультатними.

Вважаючи, що відповідачем безпідставно порушуються її пенсійні права, позивачка просила суд ви­знати за нею право на отримання призначеної їй пенсії за період з 1 лютого 1997 по 1 січня 2004 року та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова виплатити на­лежну їй пенсію за вказаний період.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої вимоги й просила суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та заперечуючи проти їх задо­волення, посилалась на те, що виплата пенсії позивачці, дійсно була припинена, але на законних підста­вах, в зв'язку з виїздом останньої на постійне місце проживання до Російської федерації.

Вона також пояснила, що позивачці неодноразово роз'яснювався порядок відновлення виплати пен­сії, однак необхідних документів до Управління Пенсійного фонду останньою надано не було, в зв'язку з чим законні підстави для відновлення виплати призначеної їй пенсії - відсутні.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 року в задоволенні позо­вних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судом по справі рішенням, позивачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення, та направити справу на новий розгляд до суду першої ін­станції, в зв'язку з неповним з'ясуванням районним судом суттєвих обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови районного суду у відповідності до ст. 195 КАС України в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як свідчать матеріали справи, районний суд, вирішуючи спір, належним чином дослідив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та за­кон їх регулюючий.

По справі встановлено, що у вересні 1990 року відповідною комісією при виконкомі Дзержинської районної Ради народних депутатів м. Харкова позивачці була призначена пенсія за віком (особовий ра­хунок НОМЕР_3), яка виплачувалася їй районним відділом соціального захисту населення на поточний ра­хунок НОМЕР_1, відкритий у відділенні Ощадбанку Дзержинського р-ну м. Харкова НОМЕР_2.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 46 -65), виплата позивачці призна­ченої їй пенсії припинена з 1.02.1997 року, а її особовий рахунок закрито з передачею пенсійної справи в архів, в зв'язку з вибуттям останньої до м. Санкт-Петербург Російської Федерації.

Факт виїзду позивачки за кордон та постійного її там проживання з 1997 року, останньою визнаєть­ся і не заперечується. При цьому, на вказаний факт позивачка посилається і в своїй апеляційній скарзі, наводячи його, як один із доводів необґрунтованості прийнятого по справі судового рішення.

Статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року передбачено, що гро­мадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.

Що ж стосується громадян, яким пенсії були призначені в Україні до їх виїзду на постійне прожи­вання за кордон, то таким громадянам за час перебування їх за кордоном, виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Не передбачена виплата пенсій громадянам, які проживають за кордоном, і Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 1.01.2004 року.

При цьому, як зазначено в ст. 49 цього Закону, виплата пенсій громадянам, в тому числі і тим, що повернулися на Україну із-за кордону, може бути відновлена за рішенням територіального органу Пен­сійного фонду після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Разом із тим, як встановлено по справі, всі пропозиції представників Управління Пенсійного фонду України в Дзержинському районі м. Харкова, в тому числі, й в судовому засіданні, надати необхідні до­кументи для поновлення виплати призначеної ОСОБА_1 пенсії згідно до чинного законодавства, останньою ігноруються і звертатися до Управління з відповідною заявою про відновлення виплати пен­сії позивачка категорично відмовляється.

Таким чином, враховуючи наведені обставини справи та оцінивши їх у сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи адміністративно-правовий спір, обґрунтовано визнав позо­вні вимоги ОСОБА_1 безпідставними, в зв'язку з чим і відмовив в їх задоволенні.

Що ж стосується доводів, наведених позивачкою в апеляційній скарзі, то ці її доводи в даному кон­кретному випадку є несуттєвими, оскільки рішення районного суду, прийняте по суті розглянутого пра­вового спору, вони не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування су­дом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 липня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно і може бути оскаржена в касацій­ному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня її проголошення.