Справа № 2-35/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" березня 2011 р. СОЛОНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:        

                        головуючого   –судді Слоквенко Г.П.,

              при секретарі – Короті Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Солоне справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та визнання права власності на ј частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідачки про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та визнання права власності на ј частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у 1956 році між її батьками - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб. Під час шлюбу батьками був побудований житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, незважаючи на те, що право власності було оформлено на ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла. Позивачка звернулася до нотаріальної контори та отримала свідоцтво на 1/3 частку земельної ділянки площею 8,53 га. Але відповідно до законодавства спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину. Тому, оскільки позивачка прийняла частину спадщини у вигляді земельної ділянки, вона також прийняла спадщину і на інше майно ОСОБА_3 –1/4 частку будинку.   

Після смерті ОСОБА_3 її чоловік –ОСОБА_4 04 лютого 2008 року продав будинок відповідачці і таким чином протиправно розпорядився майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, право на яке не набув в порядку передбаченому законодавством та розпорядився частиною майна, яке належить позивачці. Крім того, договір  купівлі –продажу від 04 лютого 2008 року є недійсним, оскільки ОСОБА_4 мав діагноз церебросклероз ДЄП 2 ступеня, що не дозволяло йому під час вчинення правочину усвідомлювати значення своїх дій.

Прохає визнати недійсним договір  купівлі –продажу від 04 лютого 2008 року та визнати за нею право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.

Представники позивачки в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, та суду пояснили, що спірний житловий будинок був придбаний ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час шлюбу і тому є їх спільною власністю.  Після смерті ОСОБА_3 її чоловік –ОСОБА_4 04 лютого 2008 року продав будинок відповідачці і таким чином протиправно розпорядився майном, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, право на яке не набув в порядку передбаченому законодавством та розпорядився частиною майна, яке належить позивачці. Крім того, договір  купівлі –продажу від 04 лютого 2008 року є недійсним, оскільки ОСОБА_4 мав діагноз церебросклероз ДЄП 2 ступеня, що не дозволяло йому під час вчинення правочину усвідомлювати значення своїх дій.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, пояснили, що відсутні підстави для визнання договору купівлі –продажу недійсним, оскільки від був укладений у відповідності до ст.203 ЦК України.

Представник третьої особи –Солонянської державної нотаріальної контори заперечувала проти задоволення позову та пояснила, що до неї звернулися ОСОБА_4 та відповідачка за посвідченням договору купівлі –продажу будинку. Встановивши наміри сторін, особу кожного з них та обсяг їх цивільної дієздатності, усвідомленням ними своїх дій, вона посвідчила договір купівлі –продажу. Після підписання відбулася передача грошей за договором.  Також пояснила, що питання визнання права власності в порядку спадкування є компетенцією нотаріуса, а не суду. А режим права сумісної власності припиняється в зв»язку зі смертю особи.

Третя особа –ОСОБА_5 заперечував проти задоволення позову, пояснив що спірний будинок належав ОСОБА_4 і він його законно продав.

Третя особа –ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення позову, пояснила, що  у ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3, в спірному житловому будинку проживав ОСОБА_4 йому пропонували переїхати до когось з дітей, але він сказав, що буде жити в своїй хаті. Після продажу хати гроші розділив між нею, ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Третя особа –ОСОБА_7 в судове засідання не з’явилась, згідно письмової заяви просила розглядати справу в її відсутність, заперечувала проти задоволення позову.

Суд, вислухавши представників сторін, відповідачку та її представника, третіх осіб, вивчивши матеріали справи, вважає, позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 18.09.1957 року був зареєстрований шлюб між  ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується актовим записом (а.с.101). В подальшому шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано не було. Від шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилась позивачка, що підтверджується свідоцтвами про  народження та укладення шлюбу  (а.с.10,11).

Відповідно до оскаржуваного позивачкою договору купівлі-продажу (а.с.23,24) ОСОБА_4 продав, а відповідачка купила житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами (надалі –житловий будинок), що знаходиться по АДРЕСА_1. Документом, що підтверджує право приватної власності продавця на зазначений житловий будинок є свідоцтво про право власності, видане виконкомом Солонянської селищної ради 15.07.1989 року на підставі рішення Солонянської районної ради від 14.06.1989 року «Про визнання права власності на жилі будинки»(а.с.12-14). Крім того, згідно рішення виконкому Солонянської селищної ради від 17.01.2008 року «Про узаконення самочинного будівництва»виконком селищної ради узаконив самочинно побудований сарай «Е»та гараж «И»на присадибній земельній ділянці по АДРЕСА_1 та оформив право приватної власності на сарай і гараж за ОСОБА_4.(а.с.17).

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що єдиним власником житлового будинку, який був предметом договору купівлі-продажу на час його укладення, являвся ОСОБА_4  Більш того, лише подружжя, а не будь хто інший можуть визначати правовий режим їхнього майна, тобто, чи буде воно належати подружжю на праві спільної сумісної, або на праві спільної часткової власності або є особистою приватною власністю кожного з них. Позовні вимоги про визнання спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за їх життя не заявлялися. Питання про визнання свідоцтва про право власності ОСОБА_4 недійсним не ставилось. Також згідно п.4 ст.25 ЦК України цивільна правоздатність особи припиняється у момент її смерті, тому вирішити питання про визнання  права власності на житловий будинок або поділ майна покійних ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не можливо, оскільки це суперечить нормам ЦК України.

Твердження про те, що житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є припущеннями позивачки, оскільки, відповідно до свідоцтва про право власності (а.с.13,14), будинок належав ОСОБА_4 на праві приватної власності. ОСОБА_4 був єдиним власником житлового будинку, тому безпідставними є також твердження позивачки про те, що ОСОБА_4 повинен був після смерті ОСОБА_3 звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини і отримати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні – житловому будинку, а потім разом з іншими спадкоємцями набути право власності на іншу частину спільного майна (іншу частину будинку), а також те, що оскільки ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини після смерті його дружини ОСОБА_3, то вказане свідчить про те, що за законом він мав право лише на 1/2 частку спірного нерухомого майна, оскільки згідно заяви ОСОБА_4 відмовлявся не від частки спірного нерухомого майна –частці в житловому будинку, а в цілому від належної йому частки спадщини за законом, яка залишилась після смерті дружини - ОСОБА_3 і ця відмова не могла стосуватися  частки спірного житлового будинку, єдиним власником якого був сам ОСОБА_4 (а.с.85).          

Як встановлено в судовому засіданні, 04.02.2008 року ОСОБА_4 продав житловий будинок відповідачці (а.с.23,24). За змістом ст.ст.317,319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-як дії, які не суперечать закону. Відповідно до ст.150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок, квартиру користується ним (нею) для особистого проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.   

На обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі –продажу позивачка посилається на те, що на період укладання договору ОСОБА_4 мав діагноз церебросклероз ДЄП 2 ступеня, що не дозволяло йому під час вчинення правочину усвідомлювати значення своїх дій, але з такою думкою погодитись не можна виходячи з наступного. Статтею 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент,  коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними,  може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи,  а в разі ї смерті - за позовом інших осіб,  чиї цивільні права або інтереси порушені. Тобто правила ст.225 ЦК України можуть застосовуватися за таких умов: фізична особа є дієздатною; у момент учинення правочину ця фізична особа перебувала у такому стані, що не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.  

Статтею 627 ЦК України передбачено,   що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного Законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Згідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.    

Відповідно до ст.638 ЦК України –договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх  істотних умов договору. Істотними  умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом  як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди .   

Беручи до уваги зазначене вище та ненадання суду доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 на момент укладення договору не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, оскільки від проведення посмертної судово-психіатричної - експертизи представники позивачки відмовилися, що унеможливлює встановити психічний стан ОСОБА_4, суд не знаходить підстав для визнання договору купівлі –продажу  недійсним з підстав передбачених ст.225 ЦК України.  А як вбачається із змісту оскаржуваного договору купівлі –продажу, останній був укладений особами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на фактичне настання правових наслідків, також сторонами була дотримана ї передбачена законом форма договору, посвідченого нотаріально. Таким чином, договір купівлі-продажу від 4 лютого 2008 року, заключний  між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, відповідає як загальними вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які передбачені ст.203 ЦК України так і спеціальним вимогам, встановленим ЦК України для договорів купівлі - продажу.

Також не підлягає задоволенню вимога позивачки про визнання за нею права власності на 1/4 частину спірного нерухомого майна, так як суду не надано доказів про наявність спору між позивачкою та нотаріусом або іншими спадкоємцями. Крім того чинним законодавством передбачено інший порядок визнання права власності на спадкове майно, а саме шляхом отримання у нотаріуса свідоцтва про  право на спадщину.  Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Дослідженими в судовому засіданні матеріалами спадкової справи не встановлена наявність у матеріалах справи постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину (а.с.81-99).

Посилання позивачки на порушення нотаріусом законодавства при посвідченні договору купівлі –продажу суд також вважає безпідставним. Оскільки, відповідно до п.224 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після виділення (визначення) частки померлого у спільному майні. Таким чином, у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власності передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об'єктом спадкування. Але в судовому засіданні встановлено,  що житловий будинок належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності та знаходився в його приватній власності, за життя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 частки спільної сумісної власності не визначили.

Нотаріус при посвідчені договору купівлі-продажу,  керуючись Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», встановив наміри сторін –продавця і покупця, тобто розуміння сторонами значення умов договору та його правових наслідків для кожної сторони, особу кожного з учасників, які особисто звернулись за вчиненням нотаріальних дій та обсяг їх цивільної дієздатності, усвідомлення продавцем і покупцем значення своїх дій та керування ними, посвідчила оспорюваний договір купівлі –продажу. Тобто, договір був посвідчений з додержанням вимог Цивільного Кодексу України, Закону України "Про нотаріат", Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, при укладанні договору купівлі - продажу перевірена дієздатність сторін, особи були ознайомлені та підписали договір.

За таких обставин, суд вважає, що договір купівлі –продажу був укладений у відповідності з діючим законодавством та не порушував прав інших осіб, а позивачкою не було надано обґрунтованих підстав визнання його нечинним та підстав щодо його скасування, а дії державного нотаріуса, щодо реєстрації зазначеного договору, відповідають вимогам чинного законодавства. З урахуванням вищевикладеного суд також не вбачає підстав для задоволення позову в частині визнання права власності за позивачкою на 1/4 частину житлового будинку.

На підставі викладеного, керуючись Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст.ст.25,203,215,225,317,319,627,638 ЦК України, ст.ст.3,4,10,11,15,57-60,169,208,209,212-215,222,294  ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами та визнання права власності на ј частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами відмовити повністю.

   Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через районний суд шляхом подання  протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

   ГОЛОВУЮЧИЙ: суддя