Справа №  2-822/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 27 квітня 2011 року                                                                         м. Дніпропетровськ

Самарський районний суд м. Дніпропетровська

у складі:

головуючого судді:                                                            Маштак К.С.

при секретарі:                                                                      Федоренко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: ОСОБА_5, Комунального виробничого житлово ремонтно –експлуатаційного підприємства Самарського району м. Дніпропетровська, Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Самарського районного суду  м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Комунального виробничого житлово ремонтно –експлуатаційного підприємства Самарського району м. Дніпропетровська, Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 її діти. Дана квартира була надана в користування 14 березня 1979 року виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів згідно ордера № 389 ОСОБА_6 –дружині брата її чоловіка ОСОБА_7 на сім'ю з 4-х чоловік. У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер.

Позивачі зазначають, що з жовтня 2003 року ОСОБА_4 вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_5. Після реєстрації шлюбу відповідачка почала проживати в АДРЕСА_2, за місцем проживання свого чоловіка. Від шлюбу у них народилося троє дітей, які також проживають з батьками в цій квартирі. Квартира АДРЕСА_2 складається з 4-х житлових кімнат. Житлова площа складає більше 50 кв.м. В цій квартирі зареєстровані чоловік відповідачки, його батьки та два брати.

В квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані всі позивачі, діти позивачки ОСОБА_3: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3; відповідачка ОСОБА_4 та її діти: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивачі вказують, що неодноразово пропонували ОСОБА_4 знятися з реєстраційного обліку в спірній квартирі, але вона відмовляється, мотивуючи тим, що її чоловік заперечує проти цього.

В зв’язку з тим, що відповідачка з жовтня залишила спірну квартиру та перейшла на інше постійне місце проживання, а саме в квартиру АДРЕСА_2, то з цього часу вона втратила право користування жилим приміщенням. В зв’язку з тим, що місце проживання дітей визначається за місцем проживання їх батьків, то малолітні діти відповідачки ОСОБА_4 також повинні бути визнані такими, що втратили право користування жилим приміщенням в спірній квартирі. Відповідачка з дітьми забезпечена житлом в квартирі, де відповідачка проживає з 2003 року і в якій народилися її діти.

Відповідачка з 2003 року не сплачує квартирну плату та комунальні послуги, чим ставить позивачів в скрутне матеріальне становище, постійно накопичуються борги по квартплаті та комунальним послугам. Нести витрати на утримання квартири відповідачка відмовляється.

Позивачі просять визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_4 та її дітей: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1.

Під час розгляду справи в якості третьої особи на стороні відповідача був залучений до участі у справі ОСОБА_5 –чоловік відповідачки.

В судовому засіданні позивачі позов підтримали та просили задовольнити в повному обсязі на підставі обставин, викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, заперечувала проти зняття її та дітей з реєстрації. Пояснила суду, що з моменту реєстрації шлюбу проживає з чоловіком в квартирі АДРЕСА_2. Від шлюбу мають трьох дітей, які з моменту народження проживають з нею за даною адресою. За комунальні послуги вона не сплачує тому, що не вона та її діти не проживають за місцем реєстрації, а от же і не користуються послугами.

В судовому засіданні представник Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради ОСОБА_13 позовні вимоги вважала такими, що не підлягають задоволенню, просила відмовити в позові.

Третя особа ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги вважав необґрунтованими. Пояснив, що ОСОБА_4 з моменту реєстрації шлюбі проживає у нього за адресою: АДРЕСА_2. Діти з моменту їх народження також проживають за даною адресою та знаходяться на їхньому утриманні.

Прокурор Стенюкова Л.М. в судовому засіданні позов вважала обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

Вислухавши сторони, та третіх осіб, свідка ОСОБА_14 яка підтвердила не проживання відповідачки разом з позивачами тривалий час, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_1 є наймачем квартири АДРЕСА_1 та яка є матір’ю ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Дана квартира була надана в користування 14 березня 1979 року виконавчим комітетом Самарської районної ради народних депутатів згідно ордера № 389 ОСОБА_6 –дружині брата її чоловіка ОСОБА_7  на сім'ю з 4-х чоловік (а.с. 5).

У ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 (чоловік ОСОБА_1.)  помер.

03 жовтня 2003 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 03 жовтня 2003 року серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Згідно довідки від 25 січня 2011 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12 (а.с. 6).

ОСОБА_18 проживає разом із своїм чоловіком та трьома дітьми в квартирі АДРЕСА_2 з моменту одруження, тобто з жовтня 2003 року.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Житловим кодексом України, Цивільним кодексом України, Сімейним Кодексом України та Законами України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про охорону дитинства».

Статтею 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

П. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" зазначає, що відповідно до ст. 107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це.  На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Згідно з ч. 2 ст. 156 ЖК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

У відповідності з ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»діти –члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

З матеріалів справи та з пояснень сторін, наданих в судовому засіданні, вбачається, що дійсно відповідач ОСОБА_4 з 2003 року не проживає в квартирі АДРЕСА_1, а проживає з моменту реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_2 вже понад вісім років. Даний факт також підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_14, яка пояснила, що вона є сусідкою позивачів. Відповідач ОСОБА_4 раніше мешкала з родиною, потім після одруження проживає з її чоловіком ОСОБА_5 На теперішній час відповідач з чоловіком та дітьми мешкають в квартирі за місцем реєстрації чоловіка –ОСОБА_5

Тобто, відповідачка ОСОБА_4 разом із своїми дітьми, вибула на постійне проживання в інше жиле приміщення та може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1.

Також суд вважає, що  відповідачка ОСОБА_4 разом із своїми дітьми отримала право проживання та користування жилим приміщенням в АДРЕСА_2 де і має бути зареєстрована разом із дітьми.

Судом роз’яснювалось сторонам положення ст.ст. 10, 57-60 ЦПК України та наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

На підставі досліджених доказів, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в повному обсязі та відповідач ОСОБА_4 може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням, що є підставою для зняття її та її дітей з реєстраційного обліку, оскільки позивачі надали докази в підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог, які знайшли своє повне підтвердження в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 107, 156 ЖК України, Сімейним Кодексом України та Законами України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», «Про охорону дитинства», ст.ст. 3, 11, 15, 16, 310 ЦК України,  ст. ст. 4, 10, 11, 18, 57-60, 61, 88, 169, 208-209, 212-215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3  до ОСОБА_4, за участю третіх осіб: ОСОБА_5, Комунального виробничого житлово ремонтно –експлуатаційного підприємства Самарського району м. Дніпропетровська, Органу опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням –задовольнити.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, що є підставою для зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4 та її дітей: ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою:  АДРЕСА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська  протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя:                                                                                                 К.С. Маштак