ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

                                                

 

                                             

                                              У Х В А Л А

 

                               І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

 11 жовтня 2007 року                                                           м. Київ

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого - судді  Ліпський Д.В.,

       суддів: Амєліна С.Є., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Юрченка В.В.,  

       секретар: Мудрицька Ю.В.

       за участю позивача, представника відповідача - Милокост Н.П. та представника третьої особи - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ветеринарної медицини в Луганській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за  її касаційною скаргою на постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 6 жовтня 2006 року та на ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2007 року, -

 

                                              В С Т А Н О В И Л А :

       

 У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління ветеринарної медицини в Луганській області та просила визнати п.1 наказу №18 від 3 квітня 2006 року у частині ліквідування з 4 червня 2006 року в Управлінні ветеринарної медицини в Луганській області відділу державної інспекції ветеринарної медицини, санітарії та ветеринарно-санітарної експертизи та скорочення з вказаної дати посади заступника начальника Управління, заступника головного державного інспектора ветеринарної медицини, санітарії та ветеринарно-санітарної експертизи незаконними та недійсними; визнати незаконним та недійсним наказ №17 від 21 червня 2006 року про звільнення позивача з посади згідно п.1 ст.40 КЗпП України з 21 червня 2006 року; поновити її на посаді заступника начальника управління, заступника головного державного інспектора ветеринарної медицини у Луганській області - начальника відділу державної інспекції ветеринарної медицини, санітарії та ветеринарно - санітарної експертизи та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Свої вимоги мотивувала тим, що ані скорочення чисельності, ані скорочення штату працівників в Управлінні ветеринарної медицини в Луганській області фактично не було. Ліквідація відділу державної інспекції ветеринарної медицини також фактично не відбулося. Всі робітники відділу залишилися на своїх посадах. Крім того, стаж її роботи складав 30 років, вона мала найвищий ранг державного службовця у відділі, неодноразово нагороджувалася, але їй як найбільш кваліфікованому робітнику не надали переважне право на залишення на роботі.

       

        Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2007 року залишена без змін постанова Ленінського районного суду м.Луганська від 23 січня 2006 року, якою в задоволенні позову було відмовлено.

 

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України. В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначала, що судові рішення не відповідають вимогам ст.159 КАС України; висновки суду не відповідають матеріалам справи; порушено вимоги ст.42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі.

 

        Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи , колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

      Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах  з Управлінням ветеринарної медицини в Луганській області та займала посаду заступника начальника Управління. Наказом відповідача №18 від 3 квітня 2006 року було прийнято рішення про ліквідацію відділу з 4 червня 2006 року, який очолювала позивачка. Відповідно до вказаного наказу були внесені зміни до штатного розпису, які були затверджені Державним департаментом ветеринарної медицини України. Про майбутнє звільнення було попереджено позивача та ознайомлено з наказом. Наказом №19 від 21 червня 2006 року за підписом першого заступника начальника Управління ветеринарної медицини в Луганській області позивач була звільнена з займаної посади з 21 червня 2006 року в зв'язку з скороченням штату працівників згідно п.1 ст.40 КЗпП України, а спеціалісти, які працювали у ліквідованому відділу були переведені в інші відділи наказом Управління ветеринарної медицини в Луганській області від 30 травня 2006 року №16. З цим наказом ОСОБА_1 також було ознайомлено, але підписати його вона відмовилась.

 

      На момент звільнення позивачки вакантних посад в Управлінні не було, а від запропонованої вакантної посади ветеринарного лікаря остання відмовилася.

 

      Відповідно до п.8 Положення «Про Управління ветеринарної медицини в Луганській області» заступники призначаються на посаду і звільняються з посади начальником Управління ветеринарної медицини. Згідно п.п. 1.2 Посадової інструкції заступник начальника вказаного Управління при відсутності начальника виконує в повному обсязі його обов'язки, зокрема вирішує всі кадрові питання.

 

      Оскільки, Положення «Про Управління ветеринарної медицини в Луганській області» та Положення «Про Державний департамент ветеринарної медицини» не містять посилання на конкретну процедуру попереднього затвердження та на правові наслідки відсутності саме попереднього затвердження, то суди прийшли до правильного висновку про те, що звільнення позивачки відбулося в межах компетенції відповідної посадової особи та підстав для визнання оскаржуваних наказів недійсними та незаконними суд першої інстанції не знайшов.

 

     Щодо посилання ОСОБА_1 на порушення ст.42 КЗпП України, то судами встановлено, що термін перебування її на державній службі закінчився в зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі. Як зазначено вище, позивачу було запропонована вакантна посада, але остання від неї відмовилася, оскільки ця робота не пов'язана з державною службою.

 

     Відповідно до ст.23 Закону України «Про Державну службу України» у разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальникам Головного управління державної служби при Кабінеті міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років. У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу. Інших умов подальшого перебування на державній службі після закінчення граничного віку перебування на зазначеній службі не передбачено.

 

     Безпідставним є посилання у судовому засіданні касаційної інстанції представника ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 була звільнена у зв'язку зі скороченням штату працівників ще до того, як Державним департаментом ветеринарної медицини України були внесені зміни до штатного розкладу, оскільки Головою Держдипатраменту ветеринарної медицини зазначені зміни були затверджені 2 червня 2006 року.

 

     Таким чином, порушень норм матеріального закону при звільненні позивачки з боку відповідача суди при розгляді справи не встановили.

 

      Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

 

      За таких обставин, висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що звільнення позивача відбулося згідно чинного законодавства є правильним та обгрунтованим.

 

        Враховуючи те, що посилання касаторів в касаційних скаргах на порушення судами норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судами повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, касаційна скарга  підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

 

    Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів  -

 

                                          У Х В А Л И Л А :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Луганської області від 23 січня 2007 року та постанову Ленінського районного суду м.Луганська від 6 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління ветеринарної медицини в Луганській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - без змін.

 

        Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст.ст. 237 КАС України.

 

          ГОЛОВУЮЧИЙ :                                       Д.В. Ліпський

                             

                                  СУДДІ :                                       С.Є. Амєлін

 

                                                                                        М.І. Гурін

 

                                                                                        М.Г. Кобилянський

 

                                                                                         В.В. Юрченко