№ 2- 190

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    17 лютого 2011 року                                                                       Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1, треті особи виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради і інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області про припинення самочинного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування рішення райвиконкому і визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

          Прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради 06 червня 2008 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про припинення самочинного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії, позовні вимоги уточнювалися і доповнювалися. Відповідач заявила самостійні зустрічні позовні вимоги до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про визнання дій протиправними, визнання незаконним та скасування рішення райвиконкому і визнання права власності, ці позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Вказані вимоги сторін були об’єднані в одне провадження для їх спільного розгляду.

Прокурор в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 самовільно без передбачених законом дозволів збудувала літню кухню і гараж за адресою –м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, що підтверджено перевірками позивача і інспекції ДАБК. Враховуючи незаконність вказаного будівництва, позивач неодноразово пропонував відповідачу знести вказані будівлі, відповідач йому в цьому відмовив та продовжував будівництво. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було, державі завдана шкода, оскільки земля саме під це будівництво не виділялася. Просив зобов’язати відповідача припинити самочинне будівництво та знести самочинно збудовані гараж і літню кухню, задовольнивши позов в повному обсязі. Зустрічний позов не визнали, вважають його не обґрунтованим і просив в його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представники Дніпропетровської міської ради та виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради в судовому засіданні підтримали позовні вимоги прокурора, погодилися зі всіма викладеними в ньому обставинами і просили його задовольнити в повному обсязі. Зустрічні вимоги не визнали, вважають їх безпідставними і не обґрунтованими і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

        Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов прокурора не визнав, посилаючись на те, що дійсно відповідач збудував літню кухню та гараж за адресою –м. Дніпропетровськ, АДРЕСА_1, але призначення цих об’єктів відоме, збудовані на підставі дозволу і рішення райвиконкому, ним дійсно не були своєчасно отримані всі передбачені законами дозволи і погодження від органів влади і місцевого самоврядування, тому це будівництво є самочинним. Але прокурор вчинив незаконно, надавши до райвиконкому протест на скасування рішення про дозвіл будівництва, відповідач скасував незаконно скасував своє рішення, це ними зроблено не згідно вимог закону, оскільки виконком не може скасовувати свої рішення (а тільки райрада). Ніяких зобов’язань відносно позивача відповідач ОСОБА_1 на себе не брала і не бере, нічиїх прав вона не порушувала і шкоди не завдавала. Вважає позовні вимоги прокурора безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Зустрічні вимоги підтримав в повному обсязі і просив їх задовольнити.

          Представники третьої особи інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області в судове засідання не з’явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. В письмовому зверненні просив суд розглянути справу за відсутності їх представника і рішення винести по закону за наявними матеріалами справи на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника цієї третьої осіб згідно ст. 169 ЦПК України.

          Вислухавши пояснення представників позивачів, зацікавленої особи і відповідачів, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги прокурора не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону земель», рішення № 18/15 Дніпропетровської міської ради ХХIV скликання від 18 лютого 2004 року «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів»Жовтнева районна в м. Дніпропетровську рада організовує самоврядний контроль за використанням та охороною земель, бере участь у виконанні необхідних дій щодо звільнення земельних ділянок, звертається до суду з відповідними позовами.

У судовому засіданні судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 вересня 1984 року ОСОБА_1 є власником 18/100 частин АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська, домоволодіння складається з двох жилих будинків та господарських будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці площею 919 кв. м., частка ОСОБА_1 складається з квартири № 4 в будинку літ. А-1 та сараїв Г, Е; решта частина домоволодіння належить іншим співвласникам –ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 З метою поліпшення житлових та побутових умов позивачка за зустрічним позовом у встановленому законом порядку звернулася до райвиконкому з проханням дозволити їй будівництво літньої кухні; відповідно до наданих вимог ця позивачка замовила проект будівництва, погодила його зі всіма службами, одержала згоду співвласників домоволодіння. Отримавши всі ці документи виконавчий комітет Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради 22 серпня 2007 року виніс рішення № 602 про дозвіл ОСОБА_1 будівництва літньої кухні замість сараю. У короткі строки відповідачка у відповідності до проектної документації збудувала літню кухню, а також замовила проект, одержала дозвіл і відповідно до нього здійснила будівництво водопроводу та каналізації в цю літню кухню. Після завершення будівництва претензій до неї ніхто не висував.

В квітні 2008 року ОСОБА_1 була викликана до Жовтневого райвиконкому, де їй було вручено рішення №19 від 25 січня 2008 року про скасування рішення про дозвіл їй будівництва вже збудованої літньої кухні. Підставою для такого скасування рішення виконкому було подання прокурора Жовтневого району м. Дніпропетровська. Вона з вказаним не погодилася, виник спір, в добровільному порядку спір не вирішено і позивачі вимушені звертатися з позовом до суду.

Суд вважає вимоги прокурора не обґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України та п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»на органи прокуратури України покладається представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом. Згідно ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Згідно п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 08 квітня 1999 року інтереси держави можуть як збігатися, так і не збігатися з інтересами державних підприємств. Оскільки «інтереси держави»являються оціночним поняттям, прокурор чи його заступник в кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому конкретно полягають чи можуть полягати порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту і визначає орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах»потрібно розуміти орган державної влади чи місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. В даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, виступає орган місцевого самоврядування - територіальна громада в особі Дніпропетровської міської ради. Внаслідок порушення, на думку прокурора, права Дніпропетровської міської ради на володіння та використання землі, нерухомого майна позбавляє її, у випадку прийняття відповідних рішень, отримувати доходи від оренди чи продажу зазначеного майна, отримані кошти в подальшому використовувати для економічного та соціального розвитку відповідної території у вигляді проведення належного фінансування культурно-масових, освітніх, оздоровчих програм і програм в сфері будівництва, реконструкції, ремонту об'єктів комунального господарства та соціально - культурного призначення, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування»матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування»від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що прокурор Жовтневого району м. Дніпропетровська згідно наданих законом повноважень мав право на звернення до виконкому з поданням про усунення порушення норм закону і до суду з позовом в інтересах Дніпропетровської міської ради, але згідно протесту № 4118 від 19 грудня 2007 року прокурором подано протест на рішення Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, а не на рішення виконавчого комітету цієї ради, судом же встановлено, що такого рішення № 602 від 22 серпня 2007 року «Про дозвіл ОСОБА_1 виконати будівництво літньої кухні замість існуючого сараю по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська»Жовтнева районна в м. Дніпропетровську рада не виносила і це не її компетенція. Крім того, рішенням № 19 від 25 січня 2008 року виконавчий комітет розглянув вказаний протест прокурора, задовольнив цей протест і скасував рішення виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради № 602 від 22 серпня 2007 року «Про дозвіл ОСОБА_1 виконати будівництво літньої кухні замість існуючого сараю по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська», але вказане зроблено всупереч вимогам закону: відповідно до ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування»виконавчий комітет не має повноважень по скасуванню власних рішень, так як згідно п. 15 ст. 26 цього ж закону питання про скасування рішень виконавчих органів віднесені до повноважень ради і виключно на пленарних засіданнях, тобто на сесіях. А вже рішення сесії оскаржують ся до суду. З рішення № 602 від 22 серпня 2007 року «Про дозвіл ОСОБА_1 виконати будівництво літньої кухні замість існуючого сараю по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська»видно, що термін дії рішення було встановлено два роки і саме за ці два роки ОСОБА_1 мала можливість отримувати всі передбачені цим рішенням та законом дозволи, погодження, угоди на виконання робіт та інш. Виконком Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради ж скасував це рішення на протязі пів-року з дня його винесення, позбавивши можливості відповідачку виконати його належним чином на протязі встановленого цим же рішенням часу.

Отже, виконком Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради, вийшовши за межі своїх повноважень і в порушення закону не вірно скасував рішення № 602 від 22 серпня 2007 року «Про дозвіл ОСОБА_1 виконати будівництво літньої кухні замість існуючого сараю по АДРЕСА_1 м. Дніпропетровська», задовольнивши протест прокурора, ОСОБА_1 можливо було в передбаченому законом порядку винести попередження, зобов’язати виконати передбачені вказаним рішенням дії (замовити проект, укласти угоду на будівництво та інш.), запросити на засідання ради, що розглядала б питання протесту прокурора та інш., але цього зроблено не було. Тому рішення  № 19 від 25 січня 2008 року виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ст.  328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В зв’язку з тим, що ОСОБА_1 не виконала своєчасно передбачені вказаним рішенням зобов’язання (замовити проект, укласти угоду на будівництво та інш.), збудовані нею літня кухня та гараж є об’єктами самочинного будівництва та саме через це вона і звернулася до суду з питанням про визнання на них права власності.

Суд вважає ці позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо право власності  на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 передбачено, що реєстрації права власності підлягають тільки об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.

Згідно ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

          Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування та забудову територій»будівництвом слід вважати здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів градобудівництва, розширення та технічного переоснащення.

Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач самовільно без належного дозволу чи належно затвердженого проекту провів будівництво літньої кухні та гаражу без відповідного дозволу, передбаченого положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом державного комітету архітектури та житлової політики України № 273 від 05 грудня 2000 року, згідно з яким дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів, а виконання будівельних робіт без такого дозволу забороняється. В позовних вимогах позивач не ставить питання про введення в експлуатацію самовільно збудованого об’єкту нерухомості, але в справі немає і даних технічної інвентаризації цього об’єкту, його розмірів, площі та інш. (суд позбавлений можливості визначити це в рішенні), з 01 січня 2009 року змінився порядок і механізм вводу об’єктів нерухомості в експлуатацію, необхідно отримання громадянами свідоцтва (сертифікату) стосовно вводу в експлуатацію самовільно збудованих об’єктів нерухомості інспекцією ДАБК Дніпропетровської обласної ради, куди позивач стосовно цього сертифікату не звертався. Вказані обставини в судовому засіданні були роз’яснені позивачу, але доповнень, змін чи уточнень позовних вимог не було і позивач наполягав на заявлених вимогах.

Крім того, сама по собі прописка і реєстрація сторони в домоволодінні, а також добровільна сплата земельного податку не свідчить про визнання уповноваженими органами держави чи місцевого самоврядування їх права належного користування та самовільного будівництва об’єктів нерухомості без належного дозволу чи належно затвердженого проекту будівництва; згідно ст. 376 ЦК України судом може бути визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно про умові, що при будівництві не було порушено прав інших фізичних та юридичних осіб, інших співвласників і власників сусідніх будинків (в даному випадку сусідів), такого підтвердження в матеріалах справи немає; саме будівництво позивачем було проведено без належного дозволу та проекту.

У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_1 користується земельною ділянкою не всупереч вимогам закону, земельна ділянка була виділена в передбаченому законом порядку компетентним органом, за межі ділянки своїм будівництвом відповідачка не вийшла.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторін стосовно наполягання на своїх вимогах, не визнання позовних вимог, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим прокурору Жовтневого району м. Дніпропетровська в задоволенні позову в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 про припинення самочинного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити частково: визнати незаконним та скасувати рішення № 19 виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 25 січня 2008 року «Про відміну рішення виконкому від 22 серпня 2007 року № 602 «Про дозвіл будівництва літньої кухні за адресою АДРЕСА_1», в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про визнання дій протиправними і визнання права власності слід відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про припинення самочинного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії і про визнання дій протиправними і визнання права власності в такому вигляді не грунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 121, 124 Конституції України, ст.ст. 5, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 215, 227, 321, 327, 328, 388 ЦК України, ст. ст. 16, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування»,  ст. ст. 3, 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Прокурору Жовтневого району м. Дніпропетровська в задоволенні позову в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради до ОСОБА_1 про припинення самочинного будівництва і зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Зустрічні позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення № 19 виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 25 січня 2008 року «Про відміну рішення виконкому від 22 серпня 2007 року № 602 «Про дозвіл будівництва літньої кухні за адресою АДРЕСА_1».

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради про визнання дій протиправними і визнання права власності відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -