Справа №2-25/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2007 року Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді                 Козіній С.М.

при секретарі                         Головатюк І.Р.

за участі прокурора               Єфіменка В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовами ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3до Державного спеціалізованого комплексного підприємства "Чорнобильська Пуща", третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області, про захист та поновлення права на належну оплату праці на території зони відчуження,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись із позовами до суду посилаючись на те, що вони працюють в зоні відчуження в Державному спеціалізованому комплексному підприємстві "Чорнобильська Пуща", в тому числі працювали там в період 2003-2005 років.

За весь час роботи у зоні відчуження їм повинна була виплачуватись доплата за роботу у зоні відчуження відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-ХІІ. Розмір цієї доплати у період з 1 січня 2003 року по 1 січня 2006 року визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" і дорівнює 9-ти кратному розміру доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, плюс премія в розмірі 50 відсотків від цієї суми.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплата громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення становить три мінімальні заробітні плати.

Розмір мінімальної заробітної плати в Україні за період з 01.01.2003 року по 01.01.2006 року становив:

·        з 01.01.2003 року - 185 грн.;

·        з 01.12.2003 року-205 грн.;

·        з 01.09.2004 року-237 грн.;

·        з 01.01.2005 року-262 грн.;

·        з 01.04.2005 року - 290 грн.;

·        з 01.07.2005 року-310 грн.;

·        з 01.09.2005 року-332 грн..

Позивачі вважають, що виходячи із положень ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Постанови KM України від 29.01.2003 року № 137 розмір щомісячної доплати за роботу в зоні відчуження дорівнює 27 мінімальних заробітних плат плюс 50 відсотків премії від цієї суми. Позивачі вважають, що із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати повинен був збільшуватись відповідно і розмір доплат.

Позивачі вказують, що незважаючи на наявність вищевказаних законодавчих актів, які регламентують розмір доплат за роботу в зоні відчуження, встановлюючи його в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, адміністрація ДСКП "Чорнобильська Пуща" неправомірно сплачувала їм за роботу в зоні відчуження в розмірі лише 118 грн. 80

коп. (13 грн. 20 коп. х 9 = 118 грн. 80 коп.) плюс 50 відсотків від цієї суми. Всього щомісячна доплата за роботу у зоні відчуження складала 178 грн. 20 коп.. Вказана доплата виплачувалась позивачам пропорційно фактично відпрацьованому часу.

Позивачі просять стягнути з відповідача на їх користь невиплачену частину доплати за роботу в зоні відчуження та премію за період з 01.01.2003 року по 31.12.2005 року (ОСОБА_1- 362280 грн. 13 коп.; ОСОБА_2-385236 грн. 48 коп.; ОСОБА_3- 351200 грн. 79 коп.) згідно з їх розрахунками. А також просять суд покласти на відповідача судові витрати.

В судовому засіданні позивачі підтримали свої позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені вище.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що нарахування і виплату грошових коштів позивачам підприємство проводило відповідно до чинного законодавства. Він пояснив, що згідно статті 6 Закону України від 28.02.91 року № 795-ХІІ "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що розпорядником коштів є KM України; планування, матеріально-технічне забезпечення, обсяги фінансування робіт, а також умови оплати праці в зоні відчуження визначаються KM України. Таким чином, питання щодо оплати праці за роботу на радіоактивно забруднених територіях і у зоні відчуження було безпосередньо віднесено до компетенції KM України і розмір доплат за роботу на територіях радіоактивного забруднення та премій було визначено постановою KM України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився з поважної причини та надав письмові пояснення щодо своєї позиції по справі. Третя особа не погодилась з позовними вимогами позивачів, пояснивши, що згідно статті 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" порядок застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання. Цей порядок визначений Постановою KM України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", де в п. 2 вказано, що громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення установлюється доплата в розмірі 1320 крб. (з урахуванням грошової реформи - 13 грн. 20 коп.) та Постановою KM України від 29.01.2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів", яка прийнята відповідно до норм та вимог, встановлених постановою ВР України від 20.02.1996 року № 49/96 "Про порядок введення в дію статтей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсій за віком", п. З якої передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються у розмірах, які діють станом на 01.02.1996 року.

Прокурор не погодився з позовними вимогами позивачів і пояснив, що посилання позивачів на зміни розміру мінімальної заробітної плати, як підставу для збільшення розміру пільгових виплат, згідно ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є безпідставними, оскільки даним Законом не передбачається автоматичного застосування нової мінімальної заробітної плати при нарахуванні і виплаті соціальних виплат.

Вислухавши позивачів, представника відповідача, прокурора, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3. слід відмовити, виходячи з наступного:

В ч. 1 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення провадиться доплата в розмірі трьох мінімальних заробітних плат.

Позивачі працюють не в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, а в зоні відчуження, що підтверджується поясненнями представника позивачів та постановою KM України № 106 від 23.07.1991 року.

Згідно ч. 3 ст. 39 даного Закону громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим KM України.

Відповідно до ст. 62 вказаного Закону роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться в порядку, визначеному KM України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності.

Згідно ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок Державного бюджету.

Згідно ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України. Що також відображено в ст. 87 Бюджетного Кодексу України, якою передбачено, що видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюються в порядку і в межах обсягів призначень, передбачених в Державному бюджеті України на відповідні бюджетні програми.

Постановою KM України від 29.01.2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" встановлено, що у період з 01.01.2003 року по 01.01.2006 року особам, які постійно працюють у зоні відчуження проводиться доплата у 9-ти кратному розмірі доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.

Постановою KM України від 26.07.1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення установлюється доплата в розмірі 1320 крб. (з урахуванням грошової реформи - 13 грн. 20 коп.). Вказана Постанова була прийнята відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 11.10.1995 року. Вона була введена в дію з 01.08.1996 року і не втратила чинності.

Крім того, зазначена постанова прийнята відповідно до норм та вимог, встановлених Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 "Про порядок введення в дію статтей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсій за віком", п. З якої передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються у розмірах, які діють станом на 01.02.1996 року.

Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з 01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1500000 крб.. Вказано, що мінімальний розмір переглядається відповідно до законодавства України з метою поступового наближення до межі малозабезпеченості, затвердженої у встановленому Законом порядку.

Пунктом 4 зазначеної постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 01.10.1996 року внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення актів законодавства України у відповідність з цією постановою.

Ні Закон України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 року № 2896-ІІІ, ні Закон України "Про Державний бюджет України" на 2003, 2004, 2005 роки, які встановлювали мінімальну заробітну плату на відповідні роки, не передбачали внесення змін до обрахування розміру соціальних виплат, та скасування

постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року.

Законом України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" в ст. 2 передбачено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінет Міністрів України здійснює перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини бюджетів на ці роки, тому введені розміри мінімальної заробітної плати не застосовуються як розрахункова величина для визначення доплат, допомоги, компенсаційних виплат та інших виплат.

Стаття 2 Закону України від 26.12.2002 року № 372-ГУ "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" вказує, що до 01.03.2003 року Кабінету Міністрів України слід було внести пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до Законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Оскільки це не було в подальшому зроблено, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та застосування відповідних законів норми законодавства України.

Статті 4 ч. 2 Бюджетного Кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-ІІІ зазначає, що при здійснення бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону України "Про Державний бюджет України". Ст. 23 ч. 1 вказує, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень, які відповідно встановлюються Законом України "Про Державний бюджет України" і порядку, визначеному цим кодексом.

Посилання позивачів на зміну розміру мінімальної заробітної плати, як на підставу для збільшення пільгових виплат, згідно ст. 39 Закону України "Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є безпідставним, оскільки на час прийняття даного Закону мінімальна заробітна плата мала один розмір, а її збільшення відповідно до чинного законодавства не передбачало автоматичного застосування нової мінімальної заробітної плати при нарахуванні і виплаті соціальних виплат.

Суд вважає, що при здійсненні вищевказаних грошових доплат позивачам, відповідач проводив виплати відповідно до Постанов KM України від 29.01.2003 року № 137 та від 26.07.1996 року № 836, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги позивачів щодо відшкодування судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки в їх позовних вимогах відмовлено.

Керуючись ст. ст. 10, 60,212,213,215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3в задоволенні позовів до Державного спеціалізованого комплексного підприємства "Чорнобильська Пуща", третя особа: Управління праці та соціального захисту населення Іванківської районної державної адміністрації Київської області, про захист та поновлення права на належну оплату праці на території зони відчуження в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської облатсі через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.