УХВАЛА

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

"29" березня 2007 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Ходоровського М.В., Жолудько Л.Д.

при секретарі - Мендрику Т.О.

з участю -ОСОБА_1, її представника

ОСОБА_3., представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Зборівського районного суду від 1 лютого 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання договору дарування недійсним.

Встановила:

У січні 2007 р.ОСОБА_1 звернулась у суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування жилого будинку недійсним з підстави недодержання нею на момент вчинення договору вимог ч.З ст.203 ЦК України (вільного волевиявлення).

Рішенням Зборівського районного суду від 1-го лютого 2007 року у позові відмовлено з безпідставністю позовних вимог.

В апеляційній скарзіОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, посилаючись на те, що судом зібраним доказам дана неправильна оцінка, зокрема, не надано належної оцінки відносинам, які склались між нею та її дочкою - відповідачкою по справі, які свідчать про те, що її волевиявлення при укладенні договору не було вільним.

У судовому засіданніОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній, а також пояснила, що її дочка ОСОБА_2 у жовтні 2006 р. запропонувала подарувати їй будинок. Близько тижня вона думала, радилась із сусідами, аж тоді вирішила укласти договір дарування, однак дочка й надалі не хоче з нею проживати.

Справа №22а-291                                               Головуючий у 1 інстанції - Снігурський В. В.

Категорія- 13                                                                      Доповідач - Жолудько Л.Д.

Представник ОСОБА_2 -ОСОБА_4. апеляційної скарги не визнав і пояснив, що судом встановлено, що волевиявлення позивачки при укладенні договору дарування будинку було вільним, а тому рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 24.10.2006 р. позивачкаОСОБА_1 подарувала своїй дочці - відповідачці ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1

Відповідно до п.п.13, 15 договору дарування сторони ствердили, що він вчинений не під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини, не є удаваним правочином і спрямований на реальне наслання правових наслідків, які обумовлені ним.

Сторонам роз"яснено, що відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'гі власника житла мають право користування будинком в цілому або в частині, визначеній власником.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що будь-яких доказів, які б ствердили, що спірний договір не відповідав внутрішній волі позивачки чи був вчинений шляхом обману, не здобуто. Не знайшли підтвердження доводи позивачки щодо відсутності в неї волевиявлення на укладення договору дарування будинку.

Колегія вважає, що з таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає встановленим обставинам і вимогам закону.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на те, що при укладенні договору її волевиявлення не було вільним, не відповідало її внутрішній волі, оскільки вони спростовуються п.13 договору, з яким вона була ознайомлена, її поясненнями в суді 1-ї та апеляційної інстанцій, з яких вбачається, що до укладення договору вона мала час на роздуми, усвідомлювала правову природу договору та його наслідки.

Наведене свідчить, що волевиявлення при укладенні договору було вільним, відповідало внутрішній волі позивачки. Будь-яких доказів на підтвердження того, що договір було укладено шляхом обману, позивачкою не наведено, а судом не здобуто.

Посилання апелянта на неприйняття судом показань свідківОСОБА_5 та ОСОБА_6. є безпідставним, оскільки судом дано їм оцінку і встановлено, що їх показання лише підтвердили обставини, визнані сторонами, і не спростовують встановлених фактів щодо вільного волевиявлення позивачки при укладенні договору.

Факт непроживання відповідачки разом з позивачкою в будинку після укладення договору сам по собі не може бути підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і підстав для його скасування колегія не вбачає.

Керуючись ст.ст.307ч.І, п.1; 308; 313; 314 ч.1, п.1; 315; 317; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргуОСОБА_1 відхилити.

Рішення Збаразького   районного суду від 1.02.2007 р.   залишити без    , змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.