Справа №22ц-3826/07 р.                                         Головуючий у 1 інстанції - Перетятько О.Ю.

Категорія - 21                                                            Доповідач -    Зінов'єва А.Г.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2007 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді:                        Бугрим Л.М.

суддів:                                                        Рецебуринського Ю.Й.

Зінов'євої А.Г.

при секретарі:      Іванові В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки (далі ФОНД) на рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 6 грудня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 6 грудня 2006 р. було частково задоволено позов ОСОБА_1., пред'явлений до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування про відшкодування моральної шкоди: на його користь з відповідача було стягнуто грошову компенсацію у розмірі 15000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, Фонд приніс апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, визначення факту наявності якої входить до компетенції МСЕК. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважають, що згідно вимог ст. 233 КЗПП України позивачем порушено строки, передбачені для звернення до суду за захистом порушеного права, а відповідно до вимог ст. 237-1 КЗПП України, відшкодування моральної шкоди повинно проводитися підприємством.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.

Позивач проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склались між сторонами, надав їм належну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Згідно зібраним доказам, позивач дійсно тривалий час працював в галузях вугільно промисловості. У зв'язку з виконанням службових обов'язків у шкідливих умовах, він отримав два

професійних захворювання - вібраційну хворобу та хронічний бронхіт, за якими на підставі висновку МСЕК від 12 березня 2003 р. йому вперше було встановлено відповідно до захворювань 20% та 30% втрати професійної працездатності, а за сукупністю - 50%.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1., оскільки в результаті наявності пошкодження здоров'я у вигляді професійних захворювань (вібраційна хвороба та бронхіт - 50%) він змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральних страждань. Суд правильно визначив розмір грошової компенсації, враховуючи всі обставини (діагноз, наслідки, процент втрати працездатності тощо), який встановлено в межах діючого законодавства, з урахуванням фактичних обставин справи, з додержання принципів розумності та достатності.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачкою не надано доказів спричинення їй моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.

Не можуть бути прийнятими також до уваги посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки право на отримання компенсації у рахунок відшкодування моральної шкоди у позивачки виникло в 2003 p., а Закон зворотної сили не має.

Апеляційний суд також не може прийняти до уваги посилання відповідача на порушення строків звернення до суду, передбачених ст. 233 КЗПП України, оскільки правовідносини є тривалими і дана норма закону на них не розповсюджується. Крім того, в трудових правовідносинах з Фондом позивач не знаходився.

Щодо посилань Фонду на ст. 237-1 КЗПП України, то вони безпідставні. Нещасний випадок з позивачкою стався в період дії Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено саме на Фонди.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для йоге скасування немає, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.І п.1-308, 313, 314 ч.І п.1, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування вц нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Центрально-Міськом) районі м. Горлівки відхилити.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки від 6 грудня 2006 рок) залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена і

касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дні

набрання чинності.