0527                                                                                                      №  2-324/11

                                                         Р І Ш Е Н Н Я

                                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     21 квітня 2011 року    Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді           Рогожина  А.  В.                                  

            при секретарі                                       Петруня І.М.

за участю

позивача                                               ОСОБА_1

представника відповідача                  Паращук В.І.

адвоката                                               ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Костянтинівка справу за позовом ОСОБА_1 до  товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

              10 лютого  2011 року  ОСОБА_1  звернулась в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво»  м.  Слов»янська  про поновлення на роботі,   стягнення заробітної плати  за час вимушеного прогулу та моральної  шкоди в розмірі 5000 гривень.  Вона обґрунтовувала свої вимоги тим, що з 7 липня  2010 року працювала  продавцем продовольчіх товарів  в магазині «Браво» м. Костянтинівки, що є підрозділом  вказаного товариства. При прийомі на роботу у відділі кадрів підприємства  її примусили написати заяву про звільнення за власним бажанням, але без дати.

            З  13 по 15 січня 2011 року  позивач працювала по графіку,  16, 17 та 18 січня  у неї були вихідні, з 19 січня 20011 року вона знаходилась на лікарняному, про що сповістила керівництво підприємства. Через день після цього  по телефону відповідач повідомив її про те, що  вона звільнена з роботи згідно раніше написаної заяви про звільнення і що вона має приїхати  на підприємство за документами.  24 січня 2011 року, коли позивач прибула  на підприємство,  у відділі кадрів відповідача  їй запропонували поставити на заяві про звільнення дату, а саме -  17 січня 2011 року,  позивач відмовилась це робити,  але, не дивлячись на це,  у відділі кадрів було зроблено  запис в її трудовій книжці про її звільнення  за ст. 38 КЗпП України наказ  № 14-К  і поставили дату – 17.01.2010 року, помилившись при цьому  в написанні року (вказавши  2010 рік замість 2011 року).  Вважає, що вона звільнена відповідачем незаконно,  просить  поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу  та моральну  шкоду в розмірі 5000 гривень.  

            В судовому засіданні позивачка та її адвокат   позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові,  підставами  заподіяної  їй моральної шкоди позивач  вказала  свій нервовий стан в результаті втрати роботи  і заробітку, який був єдиним джерелом її існування, моральні страждання,  які вона пережила  у зв”язку з порушенням відповідачем її законних прав, неможливості працевлаштуватися без трудової книжки,   що призвело до втрати нею  нормальних життєвих  зв”язків і додаткових зусиль  для організації життя.   

            Представник відповідача Паращук В.І. позов не визнав,  просив  відмовити у задоволенні позову позивачці,  пояснивши при цьому наступне. Представник визнав, що  звільнення позивачки було здійснено  по її заяві, в якій відсутня дата, згідно наказу  ТОВ «Славтрейд Браво»  № 14-К від  17.01.2011 року за ст. 38 КЗпП України  за власним бажанням.  Причиною  видання наказу  став конфлікт між позивачкою  та  іншими працівниками магазину,  в якому працювала позивачка,  щодо якого було призначено службове розслідування, яке не було закінчено  у зв»язку з тим, що 13 січня 2011 року позивачка подала заяву про  звільнення за власним бажанням, в якому не була вказана дата. В зв»язку з цим  працівник відділу кадрів неодноразово зверталась до ОСОБА_1  з проханням вказати дату на заяві про звільнення, однак  ОСОБА_1 відмовилась від вказання дати, до роботи не приступала,  про  знаходження на лікарняному підприємство не повідомляла, тому її і було звільнено.  Отримавши копію позовної заяви по справі, відповідачу стало зрозуміло, що  у позивача фактично є бажання  до збереження трудових відносин з підприємством, тому наказом директора  від 28.02.2011 року № 70-К  було скасовано наказ № 14-К від 17.01.2010 року про  звільнення ОСОБА_1 Одночасно було прийнято рішення про  внесення відповідного  запису у трудовій книжці ОСОБА_1 та виплату їй заробітної плати  за час вимушеного прогулу, про що позивачку було повідомлено в той же день – 28 лютого 2011 року і їй було запропоновано  приступити до  виконання своїх трудових  обов»язків, однак позивачка проігнорувала цю пропозицією підприємства і до роботи на приступила. Представник пояснив, що  вказані  у позовній заяві факти не відповідають дійсності, бо  фактично по  цей день вона є працівником підприємства. На підставі вказаного  представник відповідача не убачає підстав  і для  відшкодування моральної шкоди позивачці,  тому що така шкода їй не була  заподіяна.

            Заслухавши  сторони  по справі, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов ОСОБА_1  підлягає  частковому задоволенню з наступних підстав.

             Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1   з 7 липня  2010 року працювала  продавцем продовольчіх товарів  в магазині «Браво» м. Костянтинівки, що є підрозділом  товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво»  м.  Слов»янська згідно наказу №  190-К від 07.07.2010 року (а.с.15).   Наказом відповідача №14-К від 17 січня 2011 року вона була звільнена з цієї посади  за власним бажанням  за  ст. 38 КЗпП України (а.с.34).

          Наказом директора ТОВ «Славтрейд Браво»   від 28.02.2011 року № 70-К  було скасовано наказ № 14-К від 17.01.2010 року про  звільнення ОСОБА_1  

         Згідно копії листка непрацездатності серії АВЖ  за № 060488, виданого  центральною районною лекарнею м. Костянтинівки 22.01.2011 року,  ОСОБА_1  звільнена від роботи у зв»зку з хворобою з 19.01.2011 року по  21.01.2011 року (а.с. 7).

         Відповідач нарахував до сплати позивачці заробітну плату за час вимушеного прогулу за січень 2011 року -708,08 грн., за лютий 2011 року – 685,75 грн. (а.с.75). При цьому  відповідач відмовився виплачувати заробітну плату позивачці, починаючи з березня 2011 року, тому що вона не приступила до роботи у березні 2011 року згідно наказу № 70-К  від 28.02.2011 року.

            При вирішенні питання відносно правомірності звільнення позивачки з роботи суд виходить з того, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, у відповідності до ст. 38  КЗпП України,  працівник  має право розірвати,  попередивши про це власника  або уповноважений ним орган  письмово за два тижні.  Якщо  працівник  після закінчення  строку попередження  про звільнення не залишив роботи  і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений  ним орган не вправі  звільнити його  за поданою раніше заявою, крім випадків, коли  на його місце  запропоновано іншого працівника, якому відповідно  до законодавства  не може бути відмовлено в укладенні  трудового договору.

            Так як  такий випадок не мав місця,  в заяві про звільнення ОСОБА_1 за  власним бажанням (а.с. 29)  відсутня дата подачі заяви, така  заява не може бути підставою для звільнення працівника  з роботи  за ст.  38 КЗпП України.  І при цьому  не істотно,  в який саме час була написана ця заява, як вказує позивач – при прийомі на роботу, чи, як вказує відповідач  у своїх запереченнях до суду (а.с.14) – 13 січня 2011 року.  До  вказаного відповідачем у цій частині суд ставиться  критично, бо  при  прийомі такої заяви від працівника,  якщо це сталося  і у січні 2011 року, а не при прийому на роботу позивача,  відповідні працівники підприємства відповідача мали прийняти таку заяву тільки з  вказаною датою її подачі.    

            Суд також  критично відноситься  до пояснень  представника відповідача про те, що  позивач була своєчасно повідомлена про  видачу наказу № 70-К  від 28.02.2011 року, яким  скасовано наказ про звільнення.  Такі дані відповідачем не надані суду, на підставі чого необхідно зробити висновок про те, що позивач була позбавлена можливості  приступити до роботи  з березня 2011 року.  Так як  з вказаним наказом позивач не була ознайомлена, про його існування дізналась під час  слухання справи у суді,  суд  робить висновок про те, що  цей наказ носить формальний характер, бо  фактично ОСОБА_1 була звільнена  з роботи 17 січня 2011 року, про що їй стало відомо 24 січня 2011 року, що  підтвердила  позивач  у судовому засіданні.  

           Тобто, відповідач  не виконав свої обов»язки  про  персональне повідомлення позивача про звільнення, про видачу наказу про  скасування  наказу про звільнення. Доказів про додержання процедури звільнення згідно з вимогами законодавства України про працю відповідач суду не надав.    Лист відповідача від 28.02.2011 року на ім»я  позивача про  повідомлення її  про поновлення на роботі не є таким доказом, тому що цей лист,  якщо він і був направлений позивачці  цього ж дня (відповідач це підтверджує копією квитанції від 28.02.2011 року, час відправки - 16-51 година), не міг був нею отриманий із м. Слов»янська – місця розташування підприємства,  у м. Костянтинівка, де мешкає позивачка, у цей же день, а із зміста листа убачається, що  продовжити виконання своїх трудових обов»язків їй запропоновано з 1 березня (а.с.37), що не могло бути можливим при таких обставинах.  Дані про отримання позивачкою цього листа  відсутні.   Акти про  ознайомлення позивачки  з вказаними документами (а.с. 40,41,43,44) також не можуть бути такими доказами, бо  є неналежними  доказами – телефонні розмови і усні повідомлення такими  не можуть  бути.

              Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 була звільнена відповідачем з займаної посади без законних підстав, а тому її слід поновити її права шляхом поновлення на роботі.

             Частиною другою статті 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.  

              Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суду належить керуватись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 з відповідними змінами. Згідно п.2 Порядку обчислення такого середнього заробітку визначається виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

              У даному випадку  подією, з якою пов'язана виплата середнього заробітку є день звільнення з роботи позивачки  - 17 січня 2011року.

            Відповідач  надавав суду   відомості про розмір заробітної плати  позивачки  за січень  і лютий 2011 року,  які мають суттєві протиріччя (а.с. 67, а.с. 75), у одному листі вказано, що заробітна плата за лютий складає 656,74 грн., у другому – 685,75 грн.  

          Джерелом про розмір заробітної плати позивача, нарахованої відповідачем, є розрахунок відповідача визначення  середньоденної  заробітної плати ОСОБА_1, із якого убачається, що та складає  40,64 грн.(а.с.84).  

            Таким чином,  беручи середньоденний заробіток позивача, який  складає 40 грн.64коп.,   час вимушеного прогулу, який  складає 67 днів (при п'ятиденному робочому тижні)  і, таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 2722 грн.88коп.(40,64грн.х 67дн.).    

         Статтею 237-1  КЗпПУ передбачено, що  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди  працівнику  проводиться у разі, якщо порушення  його законних прав призвели до  моральних страждань,  втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають  від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

          Так як у судовому засіданні встановлено, що неправомірними діями відповідача  по незаконному звільненню ОСОБА_1  їй причинено моральну шкоду, у відшкодування  моральної шкоди, ураховуючи моральні страждання позивачки, які вона пережила  у зв”язку  з порушенням відповідачем її законних прав, неможливості працевлаштуватися без трудової книжки,   що призвело до втрати нею  нормальних життєвих  зв”язків і додаткових зусиль  для організації життя,  суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь  позивача 500 гривен, частково задовольнивши вимоги позивача у цій частині.   При цьому суд враховує роз»яснення, що містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про  судову практику в справах  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,  де вказано, що  розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань.

           Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає за необхідне   згідно з вимогами ст.88 ЦПК України присудити з відповідача судові витрати, а саме, стягнути в дохід держави  судовий збір в розмірі 51грн., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в розмірі 120грн.  

           На підставі викладеного та керуючись ст.ст.38, 232, 235, 237-1 КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного суду України «Про  судову практику в справах  про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,   ст.ст. 88,212-215,224,226 ЦПК України,  -

В И Р І Ш И В:

              Позов ОСОБА_1 задовольнити.

             Поновити ОСОБА_1 на посаді  продавця продовольчіх товарів  товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво»  м.  Слов»янська.  

             Стягнути на користь ОСОБА_1 з  товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво»  м.  Слов»янська   заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 2722 грн. (дві тисячі сімсот двадять дві) гривні  88 копійок  та у відшкодування моральної шкоди 500 (п»ятсот) гривень.  

             Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Славтрейд Браво»  м.  Слов»янська  в дохід держави судовий збір у розмірі 51 (п'ятдесят одна) гривня, витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

              Рішення суду в частині поновлення на роботі і стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 1200 (одна тисяча двісті) гривень підлягає обов'язковому негайному виконанню.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення -  протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

       Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання   апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

        Суддя