Справа № 2418 від 2007 р.                                      Головуючий у 1 -ій інстанції Рибакова В.В.

Категорія - 40                                                            Доповідач - Осіян О.М.

_УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2007 року.         м. Дніпропетровськ

Колегія     суддів   судової  палати   у  цивільних   справах  Апеляційного     суду

Дніпропетровської області   в складі:

головуючого судді    - Костюченко Н.Є.

суддів                - Осіяна О.М., Басуєвої Т.А.,

при секретарі                - Качур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ "Нікопольський завод безшовних труб "Ніко Т'юб", 3-я особа ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2007 року, яким відмовлено у задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Вважаючи рішення таким, що підлягає скасуванню позивач посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права та його висновки не відповідають обставинам у справі. Так суд не врахував ту обставину, що він має переважне право на залишення на роботі, оскільки його рівень кваліфікації вищий, ніж у інших співробітників центральної заводської лабораторії, він має науковий ступінь кандидата технічних наук. Також до розгляду його питання про надання згоди на звільнення відповідач не направляв на адресу профспілкового комітету будь-якого повідомлення про його звільнення, як того вимагає ч.3 ст.22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" відповідно до якої, відповідач повинен це був зробити за три місяці до намічуваних звільнень. Крім того, суд неправильно застосував норми ст.32 КЗпП України, оскільки між першим засіданням профкому 09 лютого 2006 року, коли не було надано згоду на його звільнення, та другим засіданням профкому 13 лютого 2006 року, коли було надано згоду на його звільнення, позивач продовжував працювати. Тому відповідачу необхідно було знову витримати двохмісячний термін повідомлення при звільненні. Також суд із порушенням вимог ст.120 ЦПК України залишив без руху його позов, а тому він вимушений був виконати вимоги незаконної ухвали.

Перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції у межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач працював у організації відповідача тривалий час, а із 28.10.2002 року працював на посаді начальника хіміко-технологічної лабораторії центральної заводської лабораторії.

2

10 листопада 2005 року організацією відповідача було видано наказ №526 про зміни в організації виробництва та праці, відповідно до п.1 якого було наказано скоротити хіміко-технологічну лабораторію в штатному розкладі центральної заводської лабораторії (дві одиниці) із 10 листопада 2005 року та вивести посади начальника та ведучого інженера-технолога. 01 грудня 2005 року адміністрацією підприємства позивача було повідомлено про наступне звільнення та запропоновано вакантні посади, а також повідомлено державну службу зайнятості (т.1 а.с. 18-19,56).

13 лютого 2006 року відповідачем було видано наказ №130/ок про звільнення позивача із посади у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На звільнення позивача було надано згоду профспілковим комітетом підприємства.

Проаналізувавши штатний розпис підприємства та інші матеріали суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, та скорочення чисельності і штату у зв'язку із ліквідацією лабораторії. Також починаючи із 01.12.2005 року до 13.02.2006 року відповідач неодноразово пропонував позивачу вакантні посади на підприємстві, але останній від них відмовився.

Врахувавши, що зміни в організації виробництва та праці стосувалися лише хіміко-технологічної лабораторії, а не структурного підрозділу, якому передані функції цієї лабораторії, суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для переважного залишення на роботі позивача, оскільки при переведенні працівників які підлягають звільненню на вільні вакантні посади не можливе застосування цього правила.

Також суд врахував і норми ст.43 КЗпП України щодо згоди профспілкового комітету на звільнення позивача. Безпідставним є твердження позивача, що у разі першої відмови профспілкового комітету на його звільнення та продовження його роботи із 09 до 13 лютого

2006 року необхідне повторне попередження адміністрації про звільнення та дотримання

нового двохмісячного терміну, оскільки після першого засідання профспілкового комітету

йому було надано можливість для працевлаштування за вакантними посадами. Але у зв'язку

із повторною відмовою позивача влаштуватись на вакантні посади на підприємстві,

профспілковим комітетом було надано згоду на його звільнення. Тому немає ніяких підстав

для застосування до вказаних правовідносин вимог ст..32 КЗпП України.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду і доводи скарги про те, що відповідач не направляв за три місяці до профспілкового комітету будь-якого повідомлення про звільнення позивача, як того вимагає ч.3 ст.22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", оскільки при звільненні працівника необхідною умовою є отримання згоди профспілкового комітету, а відносини між профспілковим комітетом та адміністрацією підприємства не можуть бути підставою для висновку про законність чи незаконність звільнення працівника підприємства.

Немає значення для оцінки законності рішення суду, прийнята раніше ухвала про залишення без руху позовної заяви позивача, оскільки ця ухвала ніяким чином не вплинула на висновки суду щодо правомірності звільнення позивача та вирішення спору по суті.

Оскільки суд першої інстанції всебічно і повно дослідив обставини у справі, дав належну оцінку доказам, постановив законне та обгрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги про скасування рішення суду є безпідставними..

Керуючись ст.ст.307,308,315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 січня 2007    року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у 2-х місячний термін із моменту проголошення.