У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 вересня 2006 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 18 березня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2005 року.

            Вироком Московського районного суду м. Харкова від 18 березня 2005 року

                                               ОСОБА_2,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_1,

                                               громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

                                               ОСОБА_3,

                                               ІНФОРМАЦІЯ_2,

                                               громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі.

            На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

            Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на відшкодування заподіяної шкоди на користь ПП „Тібра” 13930 грн. 75 коп., на користь ОСОБА_4 42728 грн. 49 коп. та на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди по 2000 грн. з кожного.

            Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 9 червня 2005 року вирок щодо            ОСОБА_2 і ОСОБА_3 залишено без зміни.

            Згідно з вироком, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винними у тому, що 4 листопада 2003 року, приблизно о 19 год. 30 хв., за попередньою змовою між собою та розподілом ролей, із обмінного пункту ПП „Тібра”, що знаходиться на проспекті Московському, 53/67 в м. Харкові, де ОСОБА_3 працювала ІНФОРМАЦІЯ_3, вони вчинили крадіжку грошових коштів у сумі 13930  грн., що належали ПП ”Тібра” та 42728 грн., що належали ОСОБА_4, а всього викрали грошові кошти на загальну суму 56658 грн.75 коп.

            У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_1 просить судові рішення щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення кримінального та кримінально-процесуального законів, яке виразилося у призначенні засудженим надто м'якого покарання, оскільки вони вчинили тяжкий злочин, заподіяну шкоду повністю не відшкодували. Крім того потерпілий вважає, що роль засудженої ОСОБА_3 судом визначена неправильно і не врахована при призначенні покарання.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріли справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга потерпілого задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винними та обгрунтовано засуджені за крадіжку чужого майна за ч. 5 ст.185 КК України.

Покарання кожному із них призначено судом з урахуванням вимог ст. ст. 65 та 69 КК України. При цьому судом враховано ступінь суспільної небезпечності вчинених злочинів та його тяжкість, позитивні дані про їх особи, сімейне становище та наявність дітей, а також сукупність обставин, які пом”якшують покарання.

У зв”язку з цим доводи потерпілого про призначення засудженим покарання з порушенням вимог кримінального та кримінально-процесуального законів колегія суддів вважає безпідставними, тим більше, що засудженому ОСОБА_2 призначено реальне покарання.

Правильно судом встановлено також те, що ОСОБА_3 була співучасником крадіжки, а не її організатором. Тому при призначенні покарання суд правильно виходив із її ролі як співвиконавця крадіжки.

Звільняючи ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд навів у вироку відповідні мотиви, якими є те, що вона має малолітню дитину, яку сама утримує та виховує, працює, позитивно характеризується, визнала свою вину і щиро покаялася. З урахуванням зазначеного у колегії суддів немає підстав вважати, що суд і в цій частині порушив вимоги закону, зазначені у ст. 75 КК України.

Та обставина, що засуджені оспорювали суму викрадених грошей, не свідчить про невизнання ними своєї вини та відсутність каяття з їх боку у вчиненому.

Тому доводи касаційної скарги потерпілого про скасування судових рішень щодо засуджених ОСОБА_2 і ОСОБА_3 через м”якість призначеного їм покарання, колегія суддів вважає безпідставними. 

  З урахуванням наведеного, керуючись ст. 394 КК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

            у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1  відмовити.

         СУДДІ :

Міщенко С.М                               Глос Л.Ф.                              Косарєв В.І.