|
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 |
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
29.11.2007 р. № 12/165
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Казнадзей Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0231 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини А 0231 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення.
У позові позивач просить визнати дії відповідача неправомірними, що полягають в ненаданні довідки - розрахунку грошової компенсації за невидане йому продовольче забезпечення у вигляді пайків за період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року та стягнути з Військової частини А 0231 Міністерства оборони України на його користь грошову компенсацію за продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року в сумі 41 257 грн. 73 коп.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Військовій частині А 0231 у період з 22.10.1984 по 31.12.2004 року та перебував на продовольчому забезпеченні. Наказом командира Військової частини А 0231 від 31.12.2004 року №272 був виключений зі списків особового складу частини. В період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року, у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача він не отримав належне продовольче забезпечення (пайки). При цьому відповідач відмовляє у виплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення. Також відповідач протиправно не видав йому довідку -розрахунок грошової компенсації.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, аргументуючи тим, що у період 2000-2004 р.р. видача продовольчого забезпечення, а також виплата грошових компенсацій замість нього, згідно із законодавчими актами України були призупинені, а тому відповідач у даному випадку діяв правомірно. Крім того, представник відповідача наполіг на тому, що позивачу слід відмовити у позовних вимогах у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом.
Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
В суді встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України (далі -ЗС України) у Військовій частині А0231. Наказом командира військової частини А 0231 від 31.12.2004 року №272 був виключений зі списків особового складу частини.
В період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року позивачу не видавались продовольчі пайки.
У жовтні 2007 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання дій неправомірними щодо невиплати грошової компенсації за продовольче забезпечення та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення. Позивач послався на те, що він раніше не звертався до суду, оскільки сподівався, що відповідачем буде виплачено компенсацію за продовольче забезпечення.
Однак такі аргументи позивача не можуть бути враховані судом.
Позивач не заявляє вимогу про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення за попередній період, зокрема, по 2000 рік, оскільки таке забезпечення йому надавалось і він його отримував.
Отже, позивач знав про право на отримання такого забезпечення на момент звільнення з військової служби.
Звідси, слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даним позовом з 31.12.2004 року.
В силу ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач не довів поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, навіть не звертався з проханням про його поновлення згідно із ст.102 КАС України.
Разом з тим, суд бере до уваги те, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 200 року №1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000 року призупинено дію частини другої статті 9-ї Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
При цьому враховується правова позиція колегій Вищого адміністративного суду України при розгляді даної категорії справ, що, зокрема, викладена в листі ВАС України від 16.07.2007 року №09/670 до Міністра оборони України. Так, як зазначено в цьому листі, позиція ВАС України полягає у тому, що позовні вимоги військовослужбовців про стягнення грошової компенсації задоволенню не підлягають.
Крім того, позовна вимога щодо визнання неправомірними дій командування військової частини щодо ненадання довідки -розрахунку грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення також не підлягає задоволенню, оскільки, як було вище зазначено, у відповідний період часу законом було призупинено дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Таким чином, у відповідача відсутні підстави для здійснення такого розрахунку. Про що, відповідач повідомив позивача у листі від 19.09.2007 року №43/19.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тож проаналізувавши представленні сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Отже, з'ясуваши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,
при секретарі Казнадзей Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0231 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Військової частини А 0231 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення.
У позові позивач просить визнати дії відповідача неправомірними, що полягають в ненаданні довідки - розрахунку грошової компенсації за невидане йому продовольче забезпечення у вигляді пайків за період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року та стягнути з Військової частини А 0231 Міністерства оборони України на його користь грошову компенсацію за продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року в сумі 41 257 грн. 73 коп.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Військовій частині А 0231 у період з 22.10.1984 по 31.12.2004 року та перебував на продовольчому забезпеченні. Наказом командира Військової частини А 0231 від 31.12.2004 року №272 був виключений зі списків особового складу частини. В період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року, у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідача він не отримав належне продовольче забезпечення (пайки). При цьому відповідач відмовляє у виплаті грошової компенсації за продовольче забезпечення. Також відповідач протиправно не видав йому довідку -розрахунок грошової компенсації.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, аргументуючи тим, що у період 2000-2004 р.р. видача продовольчого забезпечення, а також виплата грошових компенсацій замість нього, згідно із законодавчими актами України були призупинені, а тому відповідач у даному випадку діяв правомірно. Крім того, представник відповідача наполіг на тому, що позивачу слід відмовити у позовних вимогах у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом.
Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.
В суді встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України (далі -ЗС України) у Військовій частині А0231. Наказом командира військової частини А 0231 від 31.12.2004 року №272 був виключений зі списків особового складу частини.
В період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року позивачу не видавались продовольчі пайки.
У жовтні 2007 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання дій неправомірними щодо невиплати грошової компенсації за продовольче забезпечення та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення. Позивач послався на те, що він раніше не звертався до суду, оскільки сподівався, що відповідачем буде виплачено компенсацію за продовольче забезпечення.
Однак такі аргументи позивача не можуть бути враховані судом.
Позивач не заявляє вимогу про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення за попередній період, зокрема, по 2000 рік, оскільки таке забезпечення йому надавалось і він його отримував.
Отже, позивач знав про право на отримання такого забезпечення на момент звільнення з військової служби.
Звідси, слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даним позовом з 31.12.2004 року.
В силу ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Представник відповідача наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.
Позивач не довів поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, навіть не звертався з проханням про його поновлення згідно із ст.102 КАС України.
Разом з тим, суд бере до уваги те, що Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17 лютого 200 року №1459-ІІІ, який набрав чинності 11.03.2000 року призупинено дію частини другої статті 9-ї Законом України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
При цьому враховується правова позиція колегій Вищого адміністративного суду України при розгляді даної категорії справ, що, зокрема, викладена в листі ВАС України від 16.07.2007 року №09/670 до Міністра оборони України. Так, як зазначено в цьому листі, позиція ВАС України полягає у тому, що позовні вимоги військовослужбовців про стягнення грошової компенсації задоволенню не підлягають.
Крім того, позовна вимога щодо визнання неправомірними дій командування військової частини щодо ненадання довідки -розрахунку грошової компенсації за невидане продовольче забезпечення також не підлягає задоволенню, оскільки, як було вище зазначено, у відповідний період часу законом було призупинено дію ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Таким чином, у відповідача відсутні підстави для здійснення такого розрахунку. Про що, відповідач повідомив позивача у листі від 19.09.2007 року №43/19.
Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Тож проаналізувавши представленні сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Отже, з'ясуваши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Цвіркун Ю.І.