П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

01.11.2007 р.                                                                                                     № 12/3 

   Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Казнадзей Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0488, Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України про бездіяльність відповідачів та стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, у якому просить визнати бездіяльність відповідачів протиправною щодо своєчасної виплати грошової компенсації за продовольче забезпечення та замість речового майна, що підлягало видачі згідно з нормами речового забезпечення, а також стягнути на його користь грошову компенсацію за продовольче забезпечення з 11.03.2000 року по 31.05.2004 року в сумі 6 719 грн. 06 коп. та замість речового майна, що підлягало видачі згідно з нормами речового забезпечення, в сумі 2 247 грн. 70 коп.

ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на те, що позивач є пенсіонером Збройних Сил України, прослужив 22 роки, звільнився 01.06.2004 року. В період 2000-го року по червень 2004-го року у зв'язку із протиправною бездіяльністю відповідачів він не отримав належне продовольче (пайки) та  речове (майно) забезпечення. При цьому відповідачі відмовляють у виплаті грошових компенсацій за належне йому забезпечення.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, аргументуючи тим, що у період 2000-2004 р.р. видача продовольчого та речового забезпечення, а також виплата грошових компенсацій замість них, згідно із законодавчими актами України були призупинені, а тому відповідачі у даному випадку діяли правомірно. Крім того, наполягали на тому, що позивачу слід відмовити у позовних вимогах у зв'язку із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом.

Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

В суді встановлено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України (далі -ЗС України) у Військовій частині А0488.

Військова частина А0488 знаходиться на речовому та продовольчому забезпеченні у  Головному управлінні Військової служби правопорядку Збройних Сил України.

В період 2000-го року по червень 2004-го року позивач не був забезпечений належними продовольчими пайками та майном, яке підлягало видачі згідно із нормами речового забезпечення.

У вересні 2007 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом на бездіяльність відповідачів щодо виплати  грошової компенсації за продовольче забезпечення  та з позовом на бездіяльність відповідачів щодо виплати грошової компенсації замість речового майна, справи за якими були об'єднанні  в одне провадженні.

Позивач послався на те, що він раніше не знав про право на грошову компенсацію за продовольче та речове забезпечення, а тому звернувся до адміністративного суду тільки у вересні 2007 року.

Однак такі аргументи позивача не можуть бути враховані судом.

Позивач не заявляє вимогу про стягнення грошової компенсації за продовольче та речове забезпечення за попередній період, зокрема, по 2000 рік, оскільки таке забезпечення йому надавалось і він його отримував.

Отже, позивач знав про право на отримання такого забезпечення на момент звільнення з військової служби.

Звідси, слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даним позовом з 01.06.2004 року.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України  розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу ч.2 ст.99 КАС України  для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Представники відповідачів наполягали на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.

Позивач та його представник не довели поважних причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, навіть не зверталися з питанням про його поновлення згідно із ст.102 КАС України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову  з підстав пропущення строку звернення до суду.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя                                                             Цвіркун Ю.І.