П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

06.11.2007 р.                                                                                                     № 12/42 

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Цвіркуна Ю.І.,

суддів Ковзеля П.О., Кротюка О.В.,

при секретарі Казнадзей Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про скасування постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року №1138, заборону вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України про скасування постанови Кабінету Міністрів України (далі -КМУ) від 17 вересня 1996 року №1138, заборону вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди.

В судовому засіданні позивач, як було встановлено -ОСОБА_1, позовні вимоги підтримав і просить: - встановити чи затверджена постанова КМУ від 17.09.1996 року №1138 "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти" згідно із критеріями, які визначені у ч.3 ст.2 КАС України; - скасувати постанову КМУ від 17.09.1996 року №1138; - заборонити КМУ встановлювати, затверджувати будь-який перелік платних медичних послуг, платної медичної допомоги, що може надаватись у державних та комунальних закладах охорони здоров'я; - стягнути із відповідача на його користь моральну шкоду в розмірі 1 699 грн. 17 коп.; - стягнути судові витрати.

Свій позов позивач аргументував тим, що у зв'язку із дією оскаржуваної постанови КМУ було порушено його право на безкоштовну медичну допомогу, яка гарантована Конституцією України, що у нього є сумніви стосовно прийняття цієї постанови з дотриманням критеріїв, які визначені у ч.3 ст.2 КАС України, а також, що дана постанова не відповідає Рішенням Конституційного Суду України (далі -КСУ) від 25.11.1998 року №15-рп/98 та від 29.05.2002 року №10-рп/2002.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, та, що вимоги позивача не узгоджуються із положеннями ст.171 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Також він вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди.

Суд, вислухавши учасників адміністративного процесу та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

10.07.2005 року позивач звернувся за медичною допомогою до Бориспільської центральної районної лікарні. За допомогу йому було запропоновано заплатити. Коли він відмовився платити, лікарі відмовились надавати йому таку допомогу.

Після того позивач звернувся до органів прокуратури, на що Бориспільський міжрайонний прокурор у листі від 31.08.2005 року повідомив його, що постановою КМУ від 17.09.1996 року №1138 затверджено Перелік платних послуг, які можуть надаватися в закладах охорони здоров'я, та, що тільки КСУ вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України.

12 вересня 2007 року позивач звернувся до адміністративного суду із даним позовом.

В суді позивач посилався на те, що оскаржувана постанова КМУ не відповідає Рішенням КСУ.

Однак в силу  КАС України питання щодо відповідності нормативно-правового акта рішенням КСУ, не відноситься до компетенції адміністративних судів.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.171 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Рішення КСУ не є законом -нормативно-правовим актом, який приймається вищим представницьким органом держави, регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність, приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

У зв'язку із цим, беручи до уваги вище зазначене, справа за позовними вимогами щодо невідповідності нормативно-правового акта рішенню КСУ не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.

В силу ст.150 Конституції України до повноважень КСУ належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та правових актів Верховної Ради України, актів Президента і Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

У ст.152 Основного Закону України закріплено, що закони та інші правові акти за рішенням КСУ визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ  рішення про їх неконституційність.

У Рішенні від 25.11.1998 року №15-рп/98 КСУ визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), ряд положень постанови КМУ від 17.09.1996 року   №1138.

Положення даної постанови КМУ, що визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.

Таким чином, оскаржувана постанова була предметом розгляду КСУ.

Підстави, які б вказували на те, що дана постанова КМУ, зокрема, після прийняття КСУ Рішення від 25.11.1998 року №15-рп/98, не відповідає ч.3 ст.2 КАС України, під час розгляду цієї справи не виявлені.

Крім того, відповідно до ч.8 ст.171 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Тож вимога позивача щодо скасування нормативно-правового акта не відповідає закону.

Вимога щодо заборони КМУ на основі та на виконання Конституції та законів України видавати постанови і розпорядження, якими, зокрема, встановлюються, затверджуються переліки чи порядки, також є неправомірною.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частина 2 ст.23 ЦК України визначає у чому полягає моральна шкода.

Також суд бере до уваги положення постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року №4.

В суді позивач не довів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди.

Так, позивач не назвав суду, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, чому позивач оцінив моральну шкоду на таку суму та з чого він при цьому виходив, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За вище зазначених обставин, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволенні.

В силу ч.2 ст.99 КАС України  для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч.4 ст.99 КАС України якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Як зазначив позивач, його права були порушені 10.07.2005 року. А листом від 31.08.2005 року Бориспільський міжрайонний прокурором надав йому відповідь за заявою про порушення цих прав.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.

Дані обставини також враховуються судом.

Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 159-163, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:                                                              Ю.І. Цвіркун        

Судді:                                                             П.О. Ковзель

                                                                              О.В. Кротюк