ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 квітня 2011 р. Справа № 2а/0270/1915/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни,
при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна
за участю представників сторін:
позивача : Людвика Р.В.
відповідача : ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Управління Міністерства Внутрішніх Справ України у Вінницькій області
до: громадянки Азербайджану ОСОБА_2
про: примусове видворення
ВСТАНОВИВ :
Замостянський районний відділ Вінницького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Замостянський РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до громадянина Азербайджану ОСОБА_2 про примусове видворення за межі України.
Позов мотивований тим, що громадянин громадянина Азербайджану ОСОБА_2 та її неповнолітній син ОСОБА_4, 21.03.2008 року прибули на територію в Україну через контрольно-пропускний пункт "Плетенівка" в м. Вінницю до родичів-земляків та проживають за адресою: АДРЕСА_1.
28.03.2011 року відповідачка затримана працівниками СГІРФО Замостянського району РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області та при перевірці паспортних документів встановлено, що з 21.03.2008 року вона разом із сином знаходиться на території України не покидаючи її, чим порушили законодавство України.
У національному паспорті відповідачки поставлено штамп видворення за межі України з забороною в'їзду в Україну терміном на шість місяців за №11/2011 від 28.03.2011 року і дано термін до 10.04.2011 року покинути територію України.
Однак, громадянка ОСОБА_2 у зазначений термін добровільно не виїхала за межі України, чим продовжує злісно порушувати ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року, ухиляється від добровільного виїзду з України.
Таким чином, посилаючись на те, що дозволу на працевлаштування в Україні відповідачки немає, власного житла, приймаючої сторони, законних джерел існування на території України в цілому не виявлено, а також те, що у шлюбі з громадянином України відповідач не перебуває, ніхто з її близьких родичів не є громадянами України, позивач просить примусово видворити її за межі України.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю посилаючись на матеріали позовної заяви.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнала. Проти видворенння їх за межі України не заперечувала.
Повно, всебічно, об’єктивно дослідивши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.
Громадянка Азербайджану ОСОБА_2 прибула на територію України та її неповнолітній син ОСОБА_4, 21.03.2008 року прибули на територію в Україну через контрольно-пропускний пункт "Плетенівка" в м. Вінницю до родичів-земляків та проживають за адресою: АДРЕСА_1.
28.03.2011 року відповідачка затримана працівниками СГІРФО Замостянського району РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області. При перевірці паспортних документів встановлено, що громадянка ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_4 з 21.03.2008 року знаходиться на території України не покидаючи її, чим порушили законодавство України.
Згідно пояснень, відповідачка територію України покинути не в змозі, у зв'язку із сімейними обставинами та не має коштів на квиток до Азейбарджану, а тому не виїхала.
За порушення міграційного законодавства України, на підставі статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та у відповідності із п. 17 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду і транзитного проїзду через її територію", 28.03.2011 року інспектором СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області прийнято рішення від 28.03.2011 року про видворення за межі України громадянку Азербайджану ОСОБА_2 за межі України з подальшою забороною в'їзду на територію України терміном на 6 місяців, про що поставлено відповідний штамп у паспорт та надано термін до 10.04.2011 року покинути територію України.
Проте, громадянка ОСОБА_2 у наданий рішенням термін добровільно не виїхала за межі України, продовжує порушувати ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 04.02.1994 року, ухиляється від добровільного виїзду з України.
Перевіркою співробітниками СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області встановлено, що приймаючої сторони на території України не має, джерел доходу, дозволу на працевлаштування в Україні, власного житла, законних джерел існування в Україні в цілому та у м. Вінниці, зокрема, не виявлено. У шлюбі з громадянином України не перебуває.
На час розгляду справи, докази про оскарження рішення про видворення відсутні.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” (далі- Закон №3929), відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.
Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Наявність прав іноземців прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.
Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” може бути прийнято рішення про видворення за межі України.
Статтею 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, а саме: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
За наявності інших вище перелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворенні за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.
Статтею 1 Закону України “Про міліцію” визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Частиною восьмою статті 32 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.
Примусове видворення здійснюється лише на підставі постанови адміністративного суду.
Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду (ч. 5 ст. 32 Закону №3929).
Відповідно до положень частини четвертої статті 50 КАС України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення з України.
Аналіз наведених норм, з точки зору послідовності їх викладення, внутрішнього взаємозв’язку та наслідків застосування дає підстави дійти висновку про те, що зверненню з позовом про примусове видворення передує ухвалення органом внутрішніх справ рішення про видворення і лише після цього, якщо іноземець ухиляється від виїзду, рішення про примусове видворення може ухвалювати суд.
Рішення старшого інспектора СГІРФО РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 28.03.2011 року про видворення у встановлений строк відповідачем не виконано. При цьому, зазначене рішення, відповідачем не оскаржено.
Щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про заборону подальшого в'їзду в Україну громадянці Азербайджану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, то суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду іноземцям та особам без громадянства на територію України відноситься до компетенції органів внутрішніх справ.
Згідно п. 17 Правил в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, термін заборони в'їзду в Україну встановлюється органом внутрішніх справ, Служби безпеки або Державної прикордонної служби. Стаття 162 КАС України, в якій закріпленні повноваження суду при вирішенні справ цієї категорії, також не передбачає можливість прийняття судом рішення про заборону в'їзду іноземцям та особам без громадянства на територію України.
Щодо вимоги позивача про допущення до негайного виконання прийнятого рішення, суд прийшов до висновку виходячи з наступного.
Наслідком звернення рішення про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України до негайного виконання фактично є обмеженням прав цих осіб на оскарження судового рішення, а реалізація такого права іноземцем або особою без громадянства пов’язана із значними труднощами та потребує певних затрат, у тому числі і часу, у зв’язку з їх необізнаністю із законодавством України, незнанням державної мови тощо.
Таким чином, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у частині видворення в примусовому порядку за межі України громадянки Азербайджану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3
Оскільки спір вирішено на користь суб’єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позовні вимоги задовольнити- частково.
Видворити за межі України громадянку Азербайджану ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3
В задоволенні решти позовних вимог- відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна