КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2011 № 20/123-10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Попікової О.В.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
від позивача: Гинайло – директор;
Козачков В.Л. – довіреність № 30/08-10 від 30.08.2010 р.
від відповідача: Мозковий О.П. – довіреність № 3/1 від 14.02.2011 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного підприємства “Агрофірми “Еліта”
на рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2011 р.
у справі № 20/123-10 (суддя – Бабкіна В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Віола”
до Приватного підприємства “Агрофірми “Еліта”
про стягнення 556 404 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Віола” (далі – ТОВ “Віола”, позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства “Агрофірми “Еліта” (далі – ПП “Агрофірма “Еліта”, відповідач) 556 404 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач не виконав умов договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. і не поставив позивачу 250 т. насіння озимої пшениці репродукції “Еліта” після здійснення ТОВ “Віола” оплати авансу у розмірі 100% вартості товару у розмірі 250 000 грн. В зв’язку з тим, що відповідач не поставив товар за договором купівлі-продажу позивач також, просив суд стягнути з ПП “Агрофірма “Еліта” 141 799 грн. пені, 138 250 грн. інфляційних втрат, 26 355 грн. 3% річних та судові витрати.
ПП Агрофірма “Еліта” позов не визнало, зазначивши у відзиві на позовну заяву, що виконало всі умови договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. шляхом передачі 05.10.2006 р. ТОВ “Віола” 390,625 т. насіння озимої пшениці 1 репродукції на загальну суму 250 000 грн., що підтверджується видатковою накладною № 237 від 05.10.2006 р., довіреністю ЯГТ № 544891 від 05.10.2006 р. на ім’я ОСОБА_1.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.03.2011 р. у справі № 20/123-10 позов задоволений частково, стягнуто з ПП “Агрофірма “Еліта” на користь ТОВ “Віола” – 250 000 грн. основного боргу, 138 250 грн. інфляційних втрат, 25 736 грн. 30 коп. 3% річних, 4 139 грн. 86 коп. державного мита, 175 грн. 59 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 3 410 грн. 88 коп. витрат за проведення судової експертизи. У стягненні 141 799 грн. пені відмовлено.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до висновків судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи № 10162/10163/10-11 від 25.01.2011 р. підпис від імені ОСОБА_1 в графі “Отримав (ла): “у видатковій накладній № 237 від 05.10.2006 р. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідування підпису ОСОБА_1”, друкований текст довіреності ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. виконаний за допомогою тонеру лазерного принтера чорного кольору, відтиск печатки проставлений від імені ТОВ “Віола” в довіреності ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. не співпадає з відтиском печатки позивача і проставлений значно раніше від дати здійснення відтиску. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач не довів факту здійснення поставки передбачених договором 250 т. насіння озимої пшениці репродукції “Еліта”, відповідно, має повернути позивачу суму основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції і 3% річних за весь час прострочення виконання свого зобов’язання, тобто в період з вересня 2006 р. по червень 2010 р. У стягненні суми пені відмовлено з підстав пропущення строку позовної давності, встановленого статтею 258 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що господарський суд при винесенні рішення неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в рішенні не відповідають дійсності.
Свої апеляційні вимоги відповідач обґрунтовує наступним:
- суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги та дійшов помилкового висновку щодо недоведеності з боку відповідача факту поставки товару за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р., що підтверджено залученими довіреністю ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. та видатковою накладною № 237 від 05.10.2006 р.
- місцевий господарський суд не прийняв до уваги, встановлений у висновку судової експертизи, яка була проведена у даній справі, факт використання позивачем у період з 2005 по 2006 роки двох печаток, що суперечить п. 3.2.6. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17;
- відповідно до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 постачальнику лише заповненою і тільки після передачі матеріальних цінностей. Суд першої інстанції не дослідив тієї обставини, що позивач передав довіреність відповідачу і не оскаржував, і відповідно, на думку відповідача, визнав факт здійснення поставки за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р.;
- судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у призначенні повторної судової експертизи, про що відповідачем заявлялось клопотання;
- оскаржуване рішення призвело до неоднакового застосування судами різних інстанцій однієї норми матеріального права, що потягло за собою прийняття протилежних рішень в подібних правовідносинах.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2011 р. у складі колегії суддів: доповідач у справі – Попікова О.В., судді: Бондар С.В., Кондратова І.Д. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 21.04.2011 р.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/1/1 від 20.04.2011 “Про зміну складу колегії суддів” в зв’язку з перебуванням судді Кондратової І.Д. на пленарному засіданні Верховної Ради України з приводу переведення її до іншого суду, було доручено розгляд апеляційної скарги у справі № 20/123-10 колегії суддів у складі: судді-доповідача – Попікової О.В., суддів: Бондаря С.В., Гольцової Л.А.
В судовому засіданні 21.04.2011 р. представник відповідача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Позивач відзив на апеляційну скаргу суду не надав, однак, присутні представники позивача усно заперечували щодо доводів апеляційної скарги та просили відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення суду І інстанції просили залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 09.12.2005 р. між сторонами у справі було укладено договір купівлі-продажу № 9/12-05, відповідно до п. 1.1 якого продавець (відповідач) зобов’язується поставити та передати у власність покупця (позивача), а покупець прийняти та оплатити 250 т. насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта” (товар), на умовах даного договору, для його (товару) подальшої реалізації виробникам.
Згідно з п. 1.2 договору перехід права власності на товар відбувається в момент фактичної передачі товару покупцеві і підписання сторонами видаткових накладних.
Продавець, відповідно до 2.1. договору, зобов'язався поставити та передати у власність покупця насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта”, в кількості 250 (двісті п'ятдесят) тонн. Фактичний обсяг поставленого товару фіксується покупцем та продавцем у видаткових накладних.
Згідно з пп. 2.2.1 договору продавець зобов'язується поставити 125 тонн насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта”, в серпні місяці 2006 року, ще 125 тонн насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта” в серпні місяці 2007 року (пп. 2.2.2 договору).
Отримання покупцем товару, згідно до п. 2.5 договору, має відбуватись за видатковою накладною на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що загальна вартість товару становить 250 000 грн.
Умовами оплати (п. 3.2 договору) передбачено здійснення покупцем протягом трьох днів з моменту підписання даного договору попередньої оплати у розмірі 100% вартості товару, у сумі 250 000 грн.
В разі затримки (прострочення) поставки товару більше ніж на три дні, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент поставки товару, від вартості товару, за кожний день затримки (прострочення) (п. 5.4 договору).
Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до платіжного доручення № 139 від 09.12.2005 р. (а.с. 12) позивач (ТОВ “Віола”) на виконання умов договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. перерахувало на рахунок ПП Агрофірми “Еліта” 250 000 грн. авансу.
За твердженням позивача, продавцем не було виконано умови договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. і не було поставлено ТОВ “Віола” товару на суму 250 000 грн., у зв’язку з чим ТОВ “Віола” було направлено на адресу ПП Агрофірми “Еліта” акт звірки взаємних розрахунків від 14.11.2008 р., який відповідачем не був підписаний.
16.12.2009 р. ТОВ “Віола” було направлено на адресу ПП Агрофірми “Еліта” претензію б/н від 16.12.2009 р. (а.с.17) з вимогою повернути перераховані за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. кошти в сумі 250 000 грн. Відповідь на вказану претензію відповідач не надав.
З огляду на зазначені обставини позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми отриманих коштів у розмірі 250 000 грн., 141 799 грн. пені, 138250 грн. інфляційних втрат, 26 355 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, у своїх письмових поясненнях на позовну заяву і в апеляційній скарзі наголошує на тому, що ПП Агрофірма “Еліта” свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. виконало, поставивши ТОВ “Віола” насіння озимої пшениці “Миронівська 67” І репродукції у кількості 90 тонн, насіння озимої пшениці “Миронівська 65” І репродукції у кількості 120,625 тонн, насіння озимої пшениці “Селянка” І репродукції у кількості 180 тонн на загальну суму 250 000 грн., що підтверджується накладною № 237 від 05 жовтня 2006 року та довіреністю серія ЯГТ № 544891 від 05.10.2006 р.
Відповідач вказує, що позивач отримав товар, надавши при цьому відповідачу оригінал довіреності ЯГТ № 544891 від 05.10.2006 р., як це передбачено Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом № 99 Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 р. за № 293/1318, згідно з якою довіреність передається лише заповненою та лише після отримання товарно-матеріальних цінностей. Крім того, відповідно до п. 10 тієї ж Інструкції, невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом “невикористана” і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.
За твердженням відповідача, позивач до 14.11.2008 р. (дати подання претензії) жодних дій, передбачених Інструкцією не вчиняв, тобто підтвердив факт отримання ним товару за договором купівлі-продажу.
Позивач заперечував проти таких доводів відповідача, посилаючись на те, що директор ОСОБА_1 у видатковій накладній про отримання товару за договором не підписувався та не оформлював довіреність ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. на отримання зазначеного у цій накладній товару.
З огляду на згадані суперечності у твердженнях представників сторін, ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.2010 р. була призначена судово-почеркознавча та технічна експертиза документів, відповідно до висновків якої підпис від імені ОСОБА_1 в графі “Отримав (ла):” у видатковій накладній № 237 від 05.10.2006 р. виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1, а відтиск печатки ТОВ “Віола” в довіреності ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. нанесений не тією печаткою, що використовувалась товариством у документах наданих для експертного дослідження і виготовлених товариством станом на 05.10.2006 р., а печаткою, яка використовувалась у зразках документів, що були виготовлені товариством до дати вказаної довіреності.
За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів факту виконання ним зобов’язання щодо поставки товару за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р., оскільки надані видаткова накладна № 237 від 05.10.2006 р. і довіреність ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. не є належними і допустимими доказами.
В зв’язку з встановленням факту невиконання відповідачем свого зобов’язання щодо поставки 250 т. насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта” і не поверненням за вимогою позивача суми попередньої оплати, судом першої інстанції позов був задоволений в частині стягнення суми основної заборгованості, стягнуто 138 250 грн. суми інфляційних втрат і 25 736,30 грн. 3% річних за весь час прострочення виконання зобов’язання вказаний у позовній заяві. В стягненні суми пені було відмолено з підстав пропущення строку позовної давності.
Судова інстанція погоджується з тим, що відповідач не довів факт виконання ним свого зобов’язання за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р., оскільки, по-перше, у наданій ним видатковій накладній № 237 від 05.10.2006 р. зазначене насіння сортів пшениці, поставка яких не передбачена договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р., по друге, вона не містить відтиску печатки ТОВ “Віола”, а відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис, що міститься на ній у графі “Отримав (ла):” здійснений не ОСОБА_1, по-третє: відтиск печатки, який міститься на довіреності ЯГТ № 544891 на отримання матеріальних цінностей, відповідно до висновку судової технічної експертизи документів використовувалась ТОВ “Віола” раніше, ніж датована згадана довіреність. З огляду на вказане, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що надані відповідачем докази на спростування викладений в позові обставин не є належними та допустимими доказами в розумінні приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України факту поставки позивачеві.
Інших доказів на підтвердження факту поставки відповідачем насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта”, за яке позивачем було сплачено аванс в сумі 250 000 грн. не надано.
Окрім того, суд зауважує наступне: у договорі купівлі-продажу № 9/12 05 від 09.12.2005 р. чітко передбачено поставку саме насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта”. Доповнень чи змін щодо поставки іншого виду насіння, а саме: насіння озимої пшениці “Миронівська 67” І репродукції і насіння озимої пшениці “Селянська” І репродукції зазначеного у видатковій накладній не надано.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовну вимогу щодо стягнення з відповідача 250 000 грн., сплачених позивачем за насіння озимої пшениці, репродукції “Еліта”
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 141 799 грн. пені за прострочення виконання зобов’язання за договором, апеляційна інстанція погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для їх задоволення, з огляду на наступне:
Відповідно до п. 5.4 договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р., в разі затримки (прострочення) поставки товару більше ніж на три дні, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент поставки товару, від вартості товару, за кожний день затримки (прострочення). Позивачем було визначено розмір пені в сумі 141 799 грн., у тому числі за період з 01.09.2006 р. до 31.08.2007 р. на суму 125 000 грн., з 01.09.2007 р. до 05.08.2010 р. на суму 250 000 грн.
Пеня, відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, це господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Незважаючи на те, що факт прострочення ПП Агрофірми “Еліта” виконання зобов’язання за договором купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. встановлений судом, вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 141 799 грн. не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Крім того, згідно з приписами статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 статті 258 Цивільного кодексу України).
В свою чергу, відповідачем у відзиві на позовну заяву від 26.02.2011 р. було зазначено, що термін позовної давності про стягнення з відповідача пені сплинув у серпні 2008 року, у зв’язку з чим ТОВ “Віола” було заявлено клопотання про застосування позовної давності в частині нарахування позивачем пені.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 141 799 грн. пені не підлягають задоволенню судом.
Разом з тим, апеляційна інстанція не може погодитись з судом першої інстанції щодо стягнення з відповідача 138 250 грн. інфляційних втрат і 25 736,30 грн. – 3% річних, нарахованих за період з вересня 2006 р. по червень 2010 р., з огляду на наступне:
Відповідно до вимог частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 138 250 грн., у тому числі за період з вересня 2006 року до серпня 2007 року на суму 125 000 грн., з вересня 2007 року до червня 2010 року на суму 250 000 грн.
Розмір 3% річних, визначений позивачем у сумі 26 355 грн., у тому числі за період з 01.09.2006 р. до 31.08.2007 р. на суму 125 000 грн. у сумі 3 750 грн., з 01.09.2007 р. до 05.08.2010 р. на суму 250 000 грн. у сумі 22 605 грн.
Задовольняючи вказані позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував вимоги частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Здійснивши аналіз умов договору купівлі-продажу № 9/12-05 від 09.12.2005 р. колегія суддів зазначає, що умовами договору не передбачено такого зобов’язання ПП “Агрофірма “Еліта”, як повернення суми авансу в разі нездійснення поставки товару. Зазначене зобов’язання виникло у відповідача після того, як позивач скористався своїм правом наданим ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України та надіслав вимогу про повернення суми сплачених 250 000 грн. З вказаного моменту дане зобов’язання і набуло ознак грошового зобов’язання.
З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Віола” надіслано вказану претензію на адресу ПП “Агрофірма “Еліта” 16.12.2009 р., при цьому не вказавши конкретний строк для виконання даної вимоги. Тому, відповідно до приписів ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідач був зобов’язаний повернути суму передоплати протягом 7 днів з дати отримання згаданої претензії.
В зв’язку з тим, що матеріали справи не містять даних щодо дати отримання претензії відповідачем, судова колегія вважає, що початок перебігу строку на повернення 250 000 грн. передоплати розпочався з 24.12.2009 р., тобто через 7 днів після дати претензії, тому прострочення відповідачем вказаного зобов’язання розпочалось не з вересня 2006 р., як вказано у розрахунку позивача, а саме з 24.12.2009 р.
Таким чином, суми інфляційних втрат і 3% річних у даній справі підлягають задоволенню лише за період з 24.12.2009 р. по червень 2010 р. з урахуванням суми заборгованості 250 000 грн., а не з вересня 2006 р. по червень 2010 р. як просить позивач у позовній заяві. Відповідно до розрахунку, здійсненого судом апеляційної інстанції стягненню з відповідача підлягають 3 267,12 грн. – 3% річних і 9 250 грн. інфляційних втрат.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення 3% річних і інфляційних втрат.
Щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, судова інстанція зазначає наступне:
Твердження відповідача стосовно того, що у висновку судової експертизи встановлено факт використання позивачем одночасно двох печаток, що суперечить вимогам Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 1999 року № 17 є безпідставним, оскільки по-перше, у тексті вказаного висновку відсутнє встановлення даного факту, а лише міститься зазначення того, що у довіреності ЯГТ № 544891 проставлена печатка, яка використовувалась ТОВ “Віола” в інший період ніж датований вказаний документ, що не є підставою вважати, що позивач використовував печатки одночасно.
Посилання апелянта на ті обставини, що неповернення позивачем довіреності ЯГТ №544891 від 05.10.2006 р. з відповідною позначкою підтверджує факт отримання ним поставленого товару за згаданим договором визнається суперечливим, оскільки висновком експертизи ставиться під сумнів сам факт обізнаності останнього з наявністю цих документів і дає підстави вважати, що вони виписані без відома позивача.
Доводи відповідача про неоднакове застосування судами одних і тих же норм матеріального права, внаслідок чого ухвалені різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України повноваженнями здійснювати порівняння застосування судами норм матеріального права у подібних правовідносинах наділений лише Верховний Суд України.
Відповідно до частини 4 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
Доводи щодо призначення повторної експертизи також є безпідставними, оскільки оцінивши та перевіривши Висновок судової експертизи, апеляційна інстанція вважає, що встановлені судовим експертом обставини є достовірними і не викликають сумніву, і відповідно погоджується з першою інстанцією щодо відсутності підстав для призначення у справі повторної судової експертизи.
Враховуючи викладене, колегія зазначає, що судом першої інстанції в цілому вірно встановлено обставини справи, однак не визначено дату з якої розпочалось прострочення грошового зобов’язання з урахуванням вимог ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, тобто не встановлено строк за який має здійснюватись нарахування сум інфляційних втрат і 3% річних.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право змінити рішення.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо розміру задоволених позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 35, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства “Агрофірми “Еліта” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2011 р. у справі № № 20/123-10 змінити, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції :
“Стягнути з Приватного підприємства Агрофірми “Еліта” (09045, Київська обл., Сквирський р-н, с. Каленна, вул. Набережна, 1А, код ЄДРПОУ 32191902) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Віола” (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Радянська, 48А, код ЄДРПОУ 30683883) – 250 000 (двісті п’ятдесят тисяч) грн. основного боргу, 9 250 (дев’ять тисяч двісті п’ятдесят) грн. інфляційних втрат, 3 267 (три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 12 коп. 3% річних, 2 625 (дві тисячі шістсот двадцять п’ять) грн. 11 коп. державного мита за подання позову, 111 (сто одинадцять) грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також 3410 (три тисячі чотириста десять) грн. 88 коп. витрат за проведення судової експертизи. Видати наказ.”
3. В іншій частині рішення Господарського суду Київської області від 15.03.2011 р. у справі № № 20/123-10 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Віола” (09150, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Фурси, вул. Радянська, 48А, код ЄДРПОУ 30683883) на користь Приватного підприємства Агрофірми “Еліта” (09045, Київська обл., Сквирський р-н, с. Каленна, вул. Набережна, 1А, код ЄДРПОУ 32191902) 1 469 (одна тисяча чотириста шістдесят дев’ять) грн. 46 коп. державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.
5. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання зазначеної постанови суду.
6. Справу № № 20/123-10 повернути Господарському суду Київської області.
Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
29.04.11 (відправлено)