№ 1-80

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2009 року місто Ніжин Чернігівської області

Військовий місцевий суд Київського гарнізону в складі: головуючого - судді підполковника юстиції ДЯЧУКА С. І., при секретарі Сидоренко О.І., за участю державного обвинувача - во військового прокурора Чернігівського гарнізону підполковника юстиції Ананка І.І., підсудного ОСОБА_1, у відкритому судовому засіданні в розташуванні військової частини А4558 розглянув кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця військової частини А4558

капітана ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Ніжин Чернігівської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, не судимого, колишнього інженеру відділу технічного контролю військової частини А4558, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, -у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 402 та ч. 2 ст. 407 КК України, -Судовим слідством військовий місцевий суд

ВСТАНОВИВ:

Капітан ОСОБА_1 з 2003 року проходив службу у військовій частині А4558 (м. Ніжин Чернігівської області), остання посада - інженер відділу технічного контролю.

З 2006 року військова частина А4558 планувалася до розформування, про що було доведено до військовослужбовців, у тому числі ОСОБА_1. У зв’язку із організаційно-штатними заходами 9 квітня 2008 року ОСОБА_1 безпосередньо в числі інших військовослужбовців частини був попереджений про скорочення посади, яку він займав, а у подальшому у зв’язку із фактичним скороченням посади - виведений у розпорядження командира військової частини А4458.

06 лютого 2009 року заступник Міністра оборони України у зв’язку із скороченням штатів наказом № 12 (§ 2 пункт 4) призначив ОСОБА_1 на нижчу посаду - заступником командира пожежної роти іншої артилерійської бази (в/ч А1588), яка дислокується в Черкаській області.

На виконання вказаного наказу командир військової частини А4558 віддав 20 березня 2009 року наказ № 56, відповідно до якого ОСОБА_1, що перебував у розпорядженні командира частини, у зв’язку з призначенням на посаду до військової частини А1588 вважався таким, що здав справи та посаду, виключений із списків особового складу частини та повинен був убути для подальшого проходження служби до військової частини А1588.

Однак, 20 березня 2009 року ОСОБА_1 у присутності свого прямого начальника підполковника ОСОБА_2 та інших офіцерів і працівників частини відкрито заявив про свою незгоду з наказами № № 12 та 56 і, висловлюючи при цьому своє небажання проходиш службу у військовій частині А1588, всупереч вимогам наказу № 56, які були спрямовані на виконання наказу № 12, умисно відкрито відмовився отримати обхідний лист, атестати по службах частини, розрахункову книжку та витяги з вказаних наказів. У подальшому ОСОБА_1, знаючи про своє переведення до нового місця служби, до військової частини А1588 не прибув, хоча мав таку можливість, навпаки, 23 березня 2009 року вдруге умисно відкрито відмовився отримувати вказані документи та убувати до нового місця служби.

ОСОБА_1 з 23 березня 2009 року перебував за місцем проживання батьків у місі і Ніжин Чернігівської області, обов’язків по службі не виконував, а 8 квітня 2009 року за викликом з’явився до військової прокуратури.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину у вчинених злочинах визнав частково і пояснив, що дійсно до нього були доведені інформація про розформування частини, а згодом і про скорочення його посади, а також накази № № 12 та 56, з якими він не погоджувався з самого початку і про це заявляв відкрито, оскільки вважав, що у такій спосіб порушуються його права у зв’язку з односторонньою істотною зміною умов контракгу, нсвирішенням питання про звільнення зі служби у зв’язку із скороченням посади. Також підсудний заявив, що його переведення до нового місця служби є протиправним, оскільки

відбувалося без його згоди та без урахування його сімейної о стану, оскільки батько є інвалідом війни II групи, а мати - не працює.

Як також визнав ОСОБА_1, будь-яких застережень, пов’язаних із станом здоров’я його особисто, а так само й інших об’єктивних перешкод для переїзду в іншу місцевість, у тому числі сімейного характеру, крім власне небажання виїжджати із Ніжина, де він разом проживав з батьками, у нього не було, 20 березня 2009 року, як і на передодні він хворобливого стану не мав. дії вчиняв свідомо і давав їм власну оцінку, хоча як виявилося помилкову, а тоу готовий за вироком суду виконати наказ начальника. Претензій до нього, ОСОБА_1, щодо здавання справ та посади командування частини не мало.

Крім власне визнання вини у непокорі вина підсудного ОСОБА_1 у відкритій відмові виконати накази заступника Міністра оборони України від 06 лютого 2009 року № 12 (§ 2 пункі 4) та командира військової частини А4558 від 20 березня 2009 року № 56 підтверджується всією сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні витягів з наказів заступника Міністра оборони України № 12 та командира частини № 56, перший з них підписаний заступником Міністра, а другий - тво командиром частини, витяги цих документів належним чином завірені і. як не оспорюється самим підсудним, доведені до нього 20 і вдруге 23 березня 2009 року.

Згідно з § 2 пункту 4 наказу № 12 капітана ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та призначено на нижчу посаду у зв’язку із скороченням штатів (т. 1 а. 54).

Згідно з дослідженою в судовому засіданні Директивою Міністра оборони України від 30 серпня 2008 року № Д-322/1/013, штату військової чстини А4558, посада інженера відділу технічного контролю цієї частини, як і в цілому весь відділ були повністю скорчені, про що ОСОБА_1 негайно після надходження тексту Директиви в частину, був особисто попереджений під розпис 14 листопада 2008 року (т. 1 а. 146)

Згідно з наказом № 56 командира військової частини А4558 від 20 березня 2009 року на виконання наказу № 12 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та належало останньому з 20 березня 2009 року убути для подальшого проходження служби до військової частини А1588 (т. 1 а. 55).

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні припису № 22 від 20 березня 2009 року ОСОБА_1 повинен був убути до нового місця служби 20, а прибути 23 березня 2009 року.

Під час дослідження зазначених наказів та припису підсудний визнав, що він був ознайомлений саме з цими наказами та приписом, отримувати які відмовився 20 та 23 березня 2009 року.

За таких обставин, ОСОБА_1 за наказом командира № 56, який видано у свою чергу на забезпечення виконання наказу № 12, був зобов’язаний з урахуванням положень Військової Присяги, вимог ст. ст. 4, 6, 11, 16, 30 та 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України протягом 20 - 23 березня 2009 року неухильно вчинити всі дії, які вимагалися командирами (начальниками) з приводу переводу на інше місце служби: отримати припис, атестати по службах тощо, після чого діяти відповідно до вимог припису, тобто убути до нового місця служби.

При цьому суд вважає, що наказ № 12 від 9 лютого 2009 року, сам по собі не містив вимоги для нього, ОСОБА_1, виконати конкретну дію, проте одночасно цей наказ був підставою для видання відповідних розпоряджень, спрямованих на його виконання, з боку командування частини, які також підлягають неухильному виконанню і не можуть бути проігноровані. Інформаційний для ОСОБА_1 характер наказу № 12 не давав йому право ставити під сумнів обов’язковість його виконання і відмовлятися від виконання інших розпоряджень, спрямованих на його виконання (у даному випадку наказу № 56, який, суд вважає, безспірно не мав явно злочинного характеру).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_2 - прямий начальник підсудного по службі показав, що військова частина підлягала розформуванню ще в 2006 році, проте ця процедура відкладалася рішеннями Міністра оборони України до 2008 року. Зважаючи на те, що відтермування розформування не вирішувало проблеми подальшого проходженя служби офіцерами принципово, кожному в тому числі і ОСОБА_1 було доведено про подальшу долю частини. У 2008 році посада, яку обіймав ОСОБА_1, була скорочена, про що той завчасно був повідомлений. На підставі наказу № 12 старшого начальника 20 березня 2009 року командиром частини був виданий наказ № 56, за яким ОСОБА_1 повинен був убути до іншої військової частини А1588, на що надавалося згідно з приписом три дні. Це рішення про перевід доводилося ОСОБА_1 у присутності інших осіб комісійно, проте ОСОБА_1 відмовився отримувати необхідні документи і виконувати наказ про вибуття до нового місця служби, заявивши про і те

що він вважає свої переведення незаконним На виконання наказів № № 12 та 56 ОСОБА_1 повинен був отримати припис, атестати по службах, витяги з наказів, розрахункову книжку га убути до нового місця служби.

Як далі показав свідок ОСОБА_2, враховуючи ситуацію, що склалася в частині у зв’язку із масовим скороченням штатів, з кожним офіцером у тому числі із ОСОБА_1 неодноразово проводилися бесіди, під час яких пропонувалися інші місця служби, однак ОСОБА_1 відмовлявся виїжджати з Ніжина. На даний час, як уточнив свідок, ОСОБА_1 до нового місця служби не убув.

Аналогічні за змістом покази про обставини непокори 20 березня 2009 року з боку ОСОБА_1 дали інші очевидці цих подій - свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4, уточнивши, кожний окремо, що особисто бачили, як ОСОБА_1, зазначаючи про небажання переводитися, відмовився отримувати від тво командира частини підполковника ОСОБА_2 на виконання наказів начальника № № 12 та 56 присис, атестати, витяги з наказів та розрахункову книжку. Крім того, свідки уточнили: ОСОБА_3 - що ОСОБА_1 тривалий час перебував у розпорядженні командира частини і йому пропонувалися інші місця служб, в тому числі і на рівнозначні посади, проте ОСОБА_1 відмовлявся служити поза межами міста НІЖИНА, свідок ОСОБА_4 - що на момент отримання припису ОСОБА_1 мав нормальний стан здоров’я і зі скаргами з цього приводу не звертався.

У судовому засіданні ОСОБА_1 наведені покази вказаних свідків не оспорював.

Що ж стосується критичних оцінок ОСОБА_1 показів свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо порядку відпрацювання його, ОСОБА_1, рапорту на звільнення з військової служби, го в цій частині суд не визнає покази даних свідків такими, що суперечать один одному.

Так, як свідок ОСОБА_2, так і ОСОБА_3 визнали, що ОСОБА_1 дійсно подавав рапорт на звільнення зі служби і готувалися з цього приводу документи в частині, проте вони не були реалізовані у зв’язку з розпорядженням старшого начальника.

Згідно з дослідженою в судовому засіданні телеграмою від 21 жовтня 2009 року гво начальника штабу Командування Сухопутних військ Збронйих Сил України, підлеглим частинам було заборонено з урахуванням вимог законодавчих актів направляти до управління особового складу штабу Командування документи на звільнення за скороченням штатів на офіцерів, посади яких скорочені але які не набули права на пенсійне забезпечення, для їх розміщення на рівні, а у разі неможливості - на нижчі посади.

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні акту від 20 березня 2009 року, який було складено офіцерами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4, в ньому засвідчено те, що ОСОБА_1 20 жовтня 2009 року було доведено положення наказів № № 12 та 56, запропоновано отримати припис № 22 від 20 березня 2009 року, атестати, розрахункову книжку, витяги з наказів та вибути до нового місця служби у в/ч А1588, проте ОСОБА_1 заявив про відмову виконувати ці накази начальників, посилаючись на те, що вони незаконні.

Оцінюючи твердження ОСОБА_1 про нібито незаконність наказів № № 12 та 56, суд приймає до уваги наступне.

Згідно з гарантіями, встановленими у ч. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців....» особи офіцерського складу не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років, крім випадків, коли їхня служба припиняється (розривається) у зв’язку із закінченням строку контракту або у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням чи у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем, за віком, за власним бажанням, за станом здоров’я, через службову невідповідність, у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі, позбавлення військового звання, позбавлення права займати певні посади, у зв’язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, а також через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні особової справи на ОСОБА_1. контракту про проходження військової служби, ОСОБА_1 за власним бажанням уклав останній 20 червня 2008 року (підпис ОСОБА_1 від 14 травня 2008 року, тобто після доведення інформації про розформування частини та скорочення посади) строком на п’ять років, при цьому добровільно зобов’язався проходити військову службу на умовах, встановлених законами та іншими нормативно-правовими актами, що регулюють проходження військової служби, сумлінно виконувати накази командирів. У зв’язку з цим наказом Командувача

Сухопутних військ Збройних Сил України № 275 від 6 червня 2008 року строк служби ОСОБА_1 було продовжено до 20 червня 2013 року.

З урахуванням правил ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» звільнення зі служби військовослужбовців за контрактом проводиться на підставах, передбачених ч. 6 цієї статті, зокрема контракт припиняється (розривається) у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів виключно у разі неможливості використання військовослужбовця на службі.

Згідно з правилами п. п. 81 - 83, 94 та 109 Положення про проходження громадянами України військової служби..., затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (далі - Положення) встановлено, що осіб офіцерського складу призначають на штатні військові вакантні посади за основною або спорідненою спеціальністю та набутим досвідом служби посадові особи відповідно до Номенклатури посад, яка затверджується Міністром оборони України. Призначення на рівнозначні посади здійснюється, зокрема, у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, а на нижчі посади - також у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних, заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. Переміщення військовослужбовців з вищих посад на нижчі здійснюється на підставах, передбачених, зокрема, абзацам другим п.п. 3 п. 82 Положення, (у зв’язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі неможливості призначення на рівнозначну посаду) - прямими начальниками у межах наданих їм прав щодо призначення на посади. Вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу про переміщення по службі військовослужбовця, що і було у даному випадку фактично виконано командуванням.

З урахуванням правил ст. ст. 22 та 26 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування на військовій службі, а з огляду на вислугу років (дані дослідженої в судовому засіданні особової справи офіцера) - право на призначення пенсії за військовим законодавством не набув.

Даних про те, що ОСОБА_1 набув право на звільнення з військової служби з інших передбачених Законом підстав в судовому засіданні не здобуто, не надав таких даних і підсудний.

Згідно Номенклатури посад для призначення осіб офіцерського складу, наказами заступника Міністра оборони України в мирний можуть бути призначені посади зі штатною категорією «капітан» та нижче.

Як видно з дослідженої в судовому засіданні довідки ВВК № 123 від 10 квітня 2008 року ОСОБА_1 за станом здоров’я визнаний придатним до військової служби, хоча і має хронічне захворювання (т. 1 а. 48).

З аркушів бесід від 2 та 10 липня 2008 року видно, що ОСОБА_1 виявляв бажання проходити службу.

У судовому засіданні підсудний з приводу дослідження даних бесід повідомив, шо розаховував, що його посада скорочена не буде.

З аркушів бесід від 21 листопада 2008 року видно, що ОСОБА_1 вже наполягав на звільненні зі служби у зв’язку з скороченням штатів та неможливістью у зв’язку з соціально-побутовим та матеріальним становищем проходити службу в іншій місцевості, внаслідок чого відмовлявся як від рівнозначних, так і нижчих посад.

Як вбачається з досліджених в судовому засідані особової справи на ОСОБА_1, диплому спеціаліста та додатків до нього, ОСОБА_1 у 2003 році закінчив Військовий інститут ракетних військ та артилерії за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями підрозділів (частин, з’єднань) Сухопутних військ», здав на «добре» державний іспит з курсу «Будова та експлуатація артилерійського озброєння», прослухав спеціальні курси «Фізика», «Безпека життєдіяльності», «Хімія та матеріалознавство», «Основи електроніки, теплотехніки, автоматики, метрології, взаємозамінності та стандартизації», «Хімічний захист підрозділів». «Управління повсякденною підрозділів у мирний час», «Арт. озброєння та військова техніка». «Безпека військової діяльності» тощо.

Як видно з наказів № № 12 та 56, інженер відділу технічного контролю ОСОБА_1 (шик - капітан, НОМЕР_1) був призначений на іншу вакантну посаду офіцерського складу (шик старший лейтенант, НОМЕР_2) не у порядку службового сумісництва і без зарахування в розпорядження.

З урахуванням наведених даних, суд вважає встановленим, що призначення ОСОБА_1 на іншу посаду наказом № 12 відбулося хоча і не за основною, проте за спорідненою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду у галузі технічного контролю на артбазах та отриманої освіти.

У судовому засіданні не здобуто будь-яких даних, які б вказували на те, що близькі родичі ОСОБА_1 також проходять військову службу у військовій частині А1588, ОСОБА_1 чи члени його сім’ї мають застереження за станом здоров’я щодо проживання за новим місцем служби. Про відсудність таких даних вказував і сам підсудний.

Не грунтується на положеннях законодавства в сфері проходження військової служби і твердження ОСОБА_1 про те, що для переміщення в іншу місцевість необхідна була його згода, як це дійсно передбачено законодавством про працю.

Так, згідно з правилами ст. ст. 43 та 65 Конституції України використання примусової праці забороняється, проте військова служба не вважається примусовою працею, останню відбувають громадяни відповідно до окремого закону. Кодекс законів про працю України регулює виключно трудові відносини працівників, у той же час правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни (військовий обов’язок) здійснюється Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу», порядок проходження останньої, права та обов’язки військовослужбовців визначаються саме останнім Законом, військовими статутами та відповідними положеннями про проходження військової служби, які не передбачають надання особою згоди для її переводу в іншу місцевість з підстав, вказаних у п. 3 ст. 82 Положення у випадках скорочення штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців...» останні користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, закріпленими в Конституції та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з правилами ст. 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці, до яких належить підсудний, мають права й свободи громадян України з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил та іншими нормативно-правовими актами.

За всіх вище вказаних обставин суд вважає, що командир військової частини А4558, переміщуючи ОСОБА_1 до нового місця служби своїм наказом та встановлюючи йому у зв’язку з цим строк прибуття до нового місця, діяв законно - за наявності підстав як повноважна на прийняття такого рішення посадова особа, в межах наданих прав і з дотриманням встановленої процедури, при цьому законні права військовослужбовця ОСОБА_1 порушені чи обмежені або іншим будь-яким способом ущемлені не були, а тому всі його посилання на нібито порушення його конституційних прав під час переміщення по службі суд оцінює як намагання виправати свою протиправну поведінку.

Всупереч твердженням підсудного в судовому засіданні, вимоги наказу № 56 про необхідність вибуття ОСОБА_1 до нового місця служби у зв’язку з його переведенням до іншої військової частини грунтуються на законі, відповідають інтересам служби та загальноприйнятій практиці переведення військовослужбовця до нового місця служби.

Згідно з нормами військового законодавства військовослужбовці, які прибули у військову частину, зараховуються на всі види забезпечення наказом командира військової частини, підставою для видання такого наказу, як правило є відповідні атестати та припис (наприклад, п. 1.10 Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час, затверджене наказом МО України від 9 грудня 2002 року № 402; п. 2.15 Порядку застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час. затверджене наказом МО України від 1 жовтня 1998 року № 350 та інші). Атестат у такому випадку є єдиним документом, який засвідчує, до якого числа і за якими нормами військовослужбовець забезпечений кожним видом постачання.

Відтак відмова ОСОБА_1 від отримання вказаних документів унеможливлювало подальше проходження ним військової служби, яке у такій спосіб було самовільно всупереч встановленому порядку припинено.

За таких обставин, суд вважає доведеним, що ОСОБА_1, всупереч вимогам наказу начальника № 56, який видано на забезпечення виконання наказу № 12, в порушення проложені. Військової Присяги, вимог ст. ст. 4, 6, 11, 16, 30 та 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України відкрито відмовився вчинити дії, які вимагалися командирами (начальниками), зокрема

відкрито відмовився отримати обхідний лист інші розрахункові документи та убути до нього

місця служби.

Як видно з довідки військової частини А1588 від 16 квітня 2009 року капітан ОСОБА_1 до військової частини А1588 для подальшого проходження служби не прибув.

Таким чином, дії капітана ОСОБА_1, який 20 березня 2009 року в порушення положень Військової Присяги, вимог ст. ст. 4, 6, 11, 16, 30 та 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України умисно відкрито відмовився від виконання наказу заступника Міністра оборони України № 12 від 6 лютого 2009 року (§ 2 пункт 4) та виданого на його виконання наказу командира військової частини А4558 № 56 від 20 березня 2009 у вигляді відкритої відмови отримати обхідний лист, інші розрахункові документи і убути до нового місця служби, суд кваліфікує за ч. 1 ст. 402 КК України.

Органи досудового слідства дії ОСОБА_1, який відмовившись виконувати накази № № 12 та 56, нез’явився вчасно на службу до військової частини А1588 в період з 23 березня по 7 квітня 2009 року, окремо кваліфікували за ч. 2 ст. 407 КК України.

Проте за змістом ч. 1 ст. 402 КК України відмова підлеглого виконати конкретну вимогу начальника і подальше фактичне її не виконання повністю охоплюються єдиним злочинним умислом, спрямованим на непокору.

З урахуванням викладеного суд виключає з обвинувачення ОСОБА_1 ч. 2 ст. 407 К К України як таку, що була зайво поставлена у провину.

При призначенні підсудному покарання суд враховує ступень суспільної небезпеки злочинних дій ОСОБА_1, який відкрито відмовився від виконання наказу начальника, і робить висновок про необхідність призначення підсудному ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 402 КК України.

У той же час, суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 характеризувався у тому числі послужбі позитивно, мав заохочення по службі та відомчі відзнаки, до кримінальної відповідальності притягується вперше, матеріально допомагає батькам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, має хронічне захворювання.

Перераховані обставини суд визнає такими, що пом’якшують покарання та з їх урахуванням знаходить можливим назначити ОСОБА_1 мінімальне, передбачене санкцією ч. 1 ст. 402 КК України, покарання у виді службового обмеження, оскільки саме даний вид покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення.

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 323 - 325, 330 та 332 - 335 КПК України. військовий місцевий суд Київського гарнізону

ПРИСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 402 КІС України, за якою призначити йому покарання у виді службового обмеження строком на шість місяців з проведенням відрахування із суми грошового забезпечення засудженого в доход держави у розмірі десяти відсотків.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 - підписка про невиїзд скасувати.

Строк відбування покарання рахувати з дня видання командиром військової частини наказу про звернення вироку суду до виконання.

Після набрання вироком законної сили речові докази у справі - передати до військової частини А4558.

Вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесене подання прокурора в апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.