Справа № 2-912/2009

РІШЕННЯ

 ІМ’ЯМ УКРАЇНИ

27 травня 2009 р. Ленінський районний суд М. Луганська в складі:

головуючого судді Таранової О.П.,

при секретарі Великоцької А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в М. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, припинення права спільної часткової власності та визнання майна особистою власністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідачки з даним позовом про розірвання шлюбу, припинення права спільної часткової власності та визнання майна особистою власністю в обгрунтування позову позивач вказав, що 26.07.1975 р. уклав шлюб з відповідачкою, неповнолітніх дітей від шлюбу сторони не мають. З 01.05.2005 р. шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, сторони проживають окремо, не спілкуються, спільного господарства не ведуть. Від подання спільної заяви про розірвання шлюбу до РАЦСу відповідачка ухиляється, тому просить шлюб розірвати. Також вказує, що після припинення фактичних шлюбних відносин 25.08.2005 р. він придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Оскільки квартира придбана на позичені грошові кошти, відповідачка на придбання квартири коштів не давала, вважає її своєю особистою приватною власністю. Просить припинити право спільної часткової власності на вказану квартиру та визнати за ним право особистої приватної власності на зазначену квартиру.

У судовому засіданні позивач свої вимоги підтримав, просив шлюб розірвати, припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право особистої приватної власності на зазначену квартиру.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково - в частині розірвання шлюбу, проти розірвання шлюбу не заперечували. В частині майнових вимог позов не визнали, просили в цій частині позову відмовити, пояснили, що квартиру було придбано за спільні кошти, набуті в період шлюбу, зокрема отриману позивачем доплату до пенсії.

Дослідивши й оцінивши докази в справі в їхні сукупності, заслухавши пояснення сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - в частині розірвання шлюбу, а в задоволенні позовних вимог про припинення права спільної часткової власності на квартиру та визнання за позивачем права особистої приватної власності на квартиру слід відмовити.

У судовому засіданні встановлено, що сторони одружені з 26.07.1975 p., шлюб зареєстрований відділом ЗАГС м. Мічурінська Тамбовської області РФ. Від шлюбу у сторін є повнолітні діти, неповнолітніх дітей немає.

Спільне життя у сторін не склалося. Із травня 2005 р. сторони фактично припинили шлюбні відносини й ведення спільного господарства та однією сім’єю не проживають.

З огляду на викладені обставини, суд доходить висновку, що збереження сім’ї неможливо й шлюб підлягає розірванню. Витрати по розірванню шлюбу в органах РАЦС слід покласти на позивача.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 25.08.2005 p., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4, реєстр.№ 9419, позивач та відповідачка в рівних частинах придбали спірну квартиру АДРЕСА_1. Продаж відбувся за 20000 грн.

Як убачається із повідомлення Луганського обласного військкомату № ФЕ-45874 від 18.04.2005 р. на адресу позивача та виписки із рахунку позивача у

відділенні Ощадбанку № 7511/0133 від 28.04.2005 р., у листопаді 2004 р. позивачу було перераховано пенсію та сума доплати склала 39361, 56 грн. Вказана сума була зарахована на рахунок позивача в Ощадбанку 22.04.2005 р. та видана йому 28.04.2005 p., тобто ще у час спільного проживання сторін.

Згідно ст. 61 ч.2 СК України (в редакції, що діяла на квітень 2005 р.) об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя та внесені в сімейний бюджет або внесені на його особистий рахунок в банківську (кредитну) установу.

Таким чином, вказана сума 39361, 56 грн. є спільною сумісною власністю сторін.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах справи є 5 договорів позики - від 16.08.2005 р. на суму 27270 грн., від 16.08.2005 р. на суму 6525 грн., від 17.08.2005 р. на суму 10100 грн., від 17.08.2005 р. на суму 10100 грн., від 17.08.2005 р. на суму 24240 грн., на які посилався позивач як на підставу своїх вимог. Однак зважаючи на те, що загальна сума позик складає 78235 грн., що явно не відповідає заявленій вартості спірної квартири (20000 грн.), суд вважає, що позивач не надав суду достатніх доказів, підтверджуючих придбання спірної квартири за позичені гроші. Напроти, сума доплати до пенсії 39361, 56 грн., що була отримана позивачем наприкінці квітня 2005 р. була достатньою для придбання спірної квартири.

Крім того, суд приймає до уваги ту обставину, що, незважаючи на твердження позивача про відсутність спілкування між сторонами після травня 2005 p., договір купівлі-продажу спірної квартири від 25.08.2005 р. був укладений на користь обох сторін в рівних частинах, що також, на думку суду, підтверджує обгрунтованість заперечень відповідачки. Отже, суд вважає спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ст. ст. 57, 60, 61, 105, 110, 112 Сімейного кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, припинення права спільної часткової власності та визнання майна особистою власністю задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований відділом ЗАГС м. Мічурінська Тамбовської області Російської Федерації 26.07.1975 р.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності та визнання майна особистою власністю відмовити через необгрунтованість.

Видатки по розірванню шлюбу в органах РАЦС покласти на ОСОБА_2.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до апеляційного суду Луганській області через Ленінський місцевий суд м. Луганську протягом десяти днів від дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає законної сили після закінчення цього строку.