Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" квітня 2011 р. Справа № 2-23/1010-2010-42/79-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Здоровко Л.М., судді Плахов О.В., Бородіна Л.І.
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників сторін:
1-го позивача –не з’явився
2-го позивача –не з’явився
відповідача – Полевік І.М.
третьої особи –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Віннер Крим ЛТД" м. Сімферополь та ТОВ "Енергоресурси", м. Сімферополь вх. № 1106Х/2-5 на рішення господарського суду Харківської області від 18.01.11 р. по справі № 2-23/1010-2010-42/79-10
за позовом 1) ТОВ "Віннер Крим ЛТД" м. Сімферополь
2) ТОВ "Енергоресурси", м. Сімферополь
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1
до ПАТ "Укрсиббанк" в особі Кримського регіонального департаменту м. Сімферополь
про визнання недійсними кредитних та іпотечних договорів і усунення перешкод -
встановила:
Позивачі - ТОВ "Віннер Крим ЛТД", м. Сімферополь (далі - позивач 1) та ТОВ "Енергоресурси" м. Сімферополь (далі - позивач 2), звернулися до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - ПАТ "УкрСиббанк" в особі Кримського регіонального департаменту м. Сімферополь про визнання недійсним з моменту вчинення: кредитного договору № 17/05/05 від 17.05.2005 р., укладеного між позивачем 1 та відповідачем; кредитного договору № 11150120000 від 27.04.2007 р., укладеного між позивачем 1 та відповідачем; додаткової угоди № 1 від 12.07.2007 р. до кредитного договору № 11150120000 від 27.04.2007 р.; іпотечного договору від 12.07.2007 р. (реєстровий № 4248), укладеного між відповідачем та позивачем 2, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1; іпотечного договору від 12.07.2007 р. (реєстровий № 4250), укладеного між відповідачем та позивачем 2, посвідченого приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 Також Позивачі просили зобов'язати відповідача усунути перешкоди у здійснені ТОВ "Енергоресурси" права власності на предмет іпотеки шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна і Державного реєстру іпотек записів (реєстрові №№ 4249 і 4251) про обтяження майна, яке було предметом іпотечних договорів від 12.07.2007 р. (реєстрові №№ 4248 і 4250 ), внесених приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 Судові витрати позивачі просили покласти на відповідача.
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.02.2010 р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі; до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено приватного нотаріуса Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1
Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.04.2010 р. матеріали справи направлені за підсудністю до господарського суду Харківської області.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Яризько В.О.) від 18.01.2011 р. по справі № 2-23/1010-2010-42/79-10 в задоволенні позову відмовлено.
Позивачі з рішенням господарського суду не погоджуються, вважають його незаконним та необґрунтованим, подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити їх позовні вимоги. В обґрунтування своїх вимог позивачі посилаються на те, що господарський суд при винесенні рішення порушив норми матеріального та процесуального права.
Зокрема суд, на думку позивачів, безпідставно проігнорував їх доводи, які свідчать про недійсність кредитних договорів та договорів іпотеки, через їх невідповідність вимогам закону.
Присутній в судовому засіданні представник відповідача просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з посиланням на законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції стосовно відповідності спірних договорів вимогам закону.
Позивачі в судове засідання своїх представників не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, та надали до суду клопотання (вх. № 3827 від 11.04.2011 р.) з проханням розглядати скаргу за відсутності їх представників.
Третя особа - приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, відзиву чи пояснення по скарзі не надала, про причини неприбуття не повідомила.
Враховуючи факт належного повідомлення позивачів та третьої особи про час та місце розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне розглядати апеляційну скаргу за відсутності останніх, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 17 травня 2005 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер Крим ЛТД" (позивач-1, позичальник) та акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (назва якого змінена на ПАТ "УкрСиббанк") в особі Сімферопольського управління Кримського регіонального департаменту (відповідач, банк) був укладений кредитний договір № 17/05/05 (далі - кредитний договір № 1), згідно з п. 1.1 якого банк зобов'язався надавати позичальнику, а позичальник відповідно зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 400000,00 ( чотириста тисяч ) доларів США.
Цільове призначення (мета) кредиту: придбання та установка обладнання для станції технічного обслуговування, та будівля котельної.
Згідно з пункту 1.2.2. договору надання кредиту починається з 17 травня 2005 року, кінцевий строк повернення кредиту 17 травня 2010 року.
Згідно з пунктом 1.3.1. договору, за використання кредитних коштів у межах встановленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 13,00 % річних. При цьому, за користування кредитними коштами понад встановлений термін процента ставка ухвалена в розмірі 19, 5 % річних.
27 квітня 2007 року між позивачем 1 та відповідачем був укладений кредитний договір № 11150120000 (далі - кредитний договір № 2), відповідно до пункту 1.1 якого банк зобов'язався надавати позичальнику, а позичальник відповідно зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 600000,00 ( шістсот тисяч ) доларів США.
12 липня 2007 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до цього кредитного договору, змінивши редакцію пункту 1.1. кредитного договору № 11150120000 від 27 квітня 2007 року, а саме, збільшивши ліміт кредитної лінії до 1500000 (один мільйон п'ятсот тисяч) доларів США, що в еквіваленті становить 7575000 (сім мільйонів п'ятсот сімдесят п'ять тисяч) гривень за курсом НБУ на день укладання договору.
Цільове призначення (мета) кредиту: поповнення обігових коштів.
Згідно з пунктом 1.2.1. договору, надання кредиту здійснюється з 27 квітня 2007 року.
Згідно з пунктами 1.3.1. і 1.3.2. кредитного договору, за використання кредитних коштів встановлюється процента ставка у розмірі 12,0 % річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений строк процентна ставка встановлюється у розмірі 24,0% річних.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач-1 посилається на те, що вказані кредитні договори не містять відповідальності сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту (відповідача), тобто вимога закону про обов'язковість внесення до змісту кредитного договору умови про відповідальність сторін, зокрема, умови про відповідальність кредитодавця, не виконана. Кредитні договори містять в собі розділ 7 "Відповідальність сторін", але його зміст стосується відповідальності лише однієї сторони - позичальника.
Позивачі також зазначали, що відповідно до кредитного договору № 1 позивач 1 отримав кредит не в національній валюті, як визначено договором, а отримав валютний кредит у доларах США і проценти за користування кредитними коштами сплачує в іноземній валюті - доларах США. Таким чином, позивач вважає, що даний кредитний договір має усі ознаки фіктивного, бо був вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним - надання відповідачем кредиту саме в національній валюті Україні (гривні).
Стосовно кредитного договору № 2 позивач-1 посилався також на те, що в ньому відсутня така істотна умова, як строк кредиту, оскільки у кредитному договорі № 11150120000 від 27 квітня 2007 року визначена лише дата надання кредиту - 27 квітня 2007 року ( пункт 1.2.1.), а дата повернення кредиту не вказана.
Крім того позивач-1 вважав, що відсутній також і порядок розрахунків за кредитним договором № 11150120000, оскільки в пункті 1.2.2 зазначено, що погашення кредиту здійснюється відповідно до Додатку № 1 до кредитного договору, але такого додатку не існує. Сторонами підписаний Додаток 1 із значком 2. Не зважаючи на це у пункті 3 Додаткової угоди № 1 від 12 липня 2007 року до кредитного договору № 11150120000 від 27 квітня 2007 року вказано, що вносяться зміни в Додаток № 1 до кредитного договору і викладений графік погашення кредиту, а отже позивачу не зрозуміло за яким графіком необхідно здійснювати погашення кредиту.
Матеріали справи свідчать про те, що господарський суд зазначаючи про відповідність кредитних договорів № 17/05/05 від 17 травня 2005 року та № 11150120000 від 27 квітня 2007 року та спростовуючи відповідні доводи позивачем, крім іншого виходив з того, що діюче законодавство не встановлює такої обов'язкової умови для кредитних договорів як досягнення сторонами згоди щодо обоюдної відповідальності сторін договору; що договір № 17/05/05 від 17.05.2005 р. виконувався сторонами у встановленому порядку, в зв’язку з чим, підстави вважати його фіктивним в даному випадку відсутні; що договір № 11150120000 від 27 квітня 2007 року має графік погашення кредиту; що Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме:
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з частиною 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається, а частиною 4 цієї статті передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно зазначив, що вимоги діючого законодавства не встановлюють такої обов'язкової умови для кредитних договорів як досягнення сторонами згоди щодо обоюдної відповідальності сторін договору.
Сторони вільні в досягненні домовленостей щодо відповідальності перед іншою стороною за невиконання взятих на себе зобов'язань.
Відповідно до ч. 5 ст. 231 ГК України в разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Однак кредитні договори були підписані позивачем - 1 без заперечень, він не звертався до відповідача з пропозицією щодо зміни умов договорів в частині відповідальності банку, а отже сторонами досягнуто згоди щодо умов договору в цій частині.
Посилання позивачів в апеляційній скарзі на те, що обов’язковість зазначення відповідальності сторін, в т.ч. і кредитодавця, передбачена ст. 345 ГК України, судом до уваги не приймається, оскільки ні зазначеною нормою, ні будь-яким іншим законодавчим актом не передбачено, яку саме відповідальність кредитодавця та в якому об’ємі повинен містити кредитний договір. При цьому, сторони, як вже було зазначено вище, з урахуванням вимог ст. ст. 6, 627 ЦК України, є вільними в укладенні договору, визначенні його умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. законом не передбачена, в т.ч. і в частині визначення об’єму відповідальності кредитодавця при укладанні кредитного договору.
Крім того пунктами 7.5 спірних кредитних договорів передбачено, що за порушення умов надання кредиту банк несе відповідальність відповідно до чинного законодавства України, а отже така відповідальність наступає відповідно до закону, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 611 ЦК України, ч. 1 ст. 216, ст. 346 ГК України.
Стосовно надання кредиту в доларах США за кредитним договором № 17/05/05 від 17.05.2005р., то суд першої інстанції правомірно зазначив, що в пункті 1.1. дійсно зазначено про те, що банк надає кредит в національній валюті України, при цьому сума ліміту кредитної лінії визначена в доларах США без зазначення суми еквіваленту в гривнях, до договору підписаний додаток № 1 "Графік погашення кредиту", згідно з яким визначений графік погашення кредиту саме в доларах США.
Відповідач перерахував на адресу позивача-1 кредитні кошти в доларах США, відповідач прийняв перераховану суму кредиту та здійснював сплату відсотків та часткове погашення кредиту саме в доларах США, а отже викладене свідчить про намір позивача-1 отримати кредит саме в доларах США, умовами договору досягнута домовленість саме на надання відповідачем та отримання позивачем-1 кредиту в доларах США, яка і виконана сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Однак, кредитним договором № 17/05/05 від 17.05.2005р. обумовлювалось надання банком кредиту та отримання даного кредиту позичальником, що і було досягнуто, в зв’язку з чим, підстави вважати даний договір фіктивним в даному випадку відсутні.
Стосовно не визначення в кредитному договорі № 11150120000 від 27 квітня 2007 року строку погашення кредиту, то господарський суд також правомірно зазначив, що строк дії договору передбачений п. п. 9.5, де зазначено, що договір діє з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені у разі її нарахування, що відповідає вимогам ст. ст. 530, 631 ЦК України; порядок погашення передбачений п. п. 1.2.2.
Суд зазначає, що до Договору № 11150120000 від 27 квітня 2007 року сторонами підписаний графік погашення кредиту, який є Додатком до договору, згідно з яким остаточне погашення кредиту повинно відбутись 27.04.2012 р.
В даному додатку, копія якого надана до матеріалів справи (т.1 а.с. 34-35) зазначено, що це Додаток № 1 з позначкою 2. Сторонами не складався та не підписувався інший Додаток до Договору та інший графік погашення платежів, а отже даний графік і є Додатком № 1 до Договору. Саме до даного Додатку внесені зміни додатковою угодою № 1 та складений новий графік погашення кредиту.
Крім вищенаведеного позивачі в обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що відповідачем порушені вимоги діючого законодавства щодо видачі кредиту та вимоги сплати кредиту та відсотків у доларах США.
Частиною 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Згідно із ст. 345 ГК України, кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.
Положенням ст. 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” визначено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначає, що НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, така операція (п.п. “в” ч. 4 ст. 5 Декрету) як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
Станом на день укладення спірного кредитного договору і на даний час чинним законодавством України не передбачено обмеження чи терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Відповідно до ст. 11 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” НБУ у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.
У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Таким чином, Банк має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ "УкрСиббанк" банківську ліцензію № 75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, цими документами Національний банк України дозволив банку проводити операції по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України, тобто видавати кредити в іноземній валюті.
З огляду на викладене суд зазначає, що для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банки повинні мати банківську ліцензію та дозвіл Національного баку України на здійснення таких операцій.
Наявність у банку такої ліцензії (дозволу) означає, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов’язань за таким кредитним договором.
Аналогічну позицію із вказаного питання займає і Національний банк України у своїх листах № 28-313/2178 від 29.05.2001р. та №13-210/7871/22612 від 07.12.2009 р.
Враховуючи вищевикладене господарський суд правомірно дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсними кредитних договорів № 17/05/05 від 17.05.2005р., № 11150120000 від 27.04.2007р., додаткової угоди № 1 від 12.07.2007р. до договору № 11150120000 від 27.04.2007р.
Як свідчать матеріали справи позивачі також просили суд визнати недійсними іпотечні договори реєстровий № 4248 від 12.07.2007р., реєстровий № 4250 від 12.07.2007 р., які укладені між позивачем-2 та відповідачем. В обґрунтування своїх вимог в цій частині позивачі посилалися на те, що з вказаних договорів неможливо ідентифікувати об'єкти іпотеки, оскільки у спірних іпотечних договорах, Державному акті на право постійного користування землею, рішеннях судів (на підставі яких за позивачем-2 визнано право власності на нерухоме майно, передане в іпотеку), технічному паспорті вказані різні дані стосовно розміру земельної ділянки і розташованої на неї забудови.
В забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань позивача 1 за кредитним договором № 17/05/05 від 7 травня 2005 року Відповідач і товариство з обмеженою відповідальністю „Енергоресурси " (позивач 2) 12 липня 2007 року уклали іпотечний договір (реєстровий № 4248), який був посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1
Згідно з пунктом 1.4. цього договору предметом іпотеки є нежитлові будівлі: кам'яна будівля „адміністративно-торговельний корпус", блочна будівля „оздоровчий корпус ", блочна будівля „майстерня ", блочна будівля „адміністративний корпус", кам'яна будівля „побутовий корпус", кам'яна будівля „автомийка", кам'яна будівля „оздоровчо-побутовий корпус", кам'яна будівля „майстерня", „навіс", „бесідка", ,навіс", споруди, які згідно даних з Реєстру прав власності на нерухоме майно Сімферопольського міського бюро реєстрації технічної інвентаризації зазначені у плані відповідно літерами „А", „Б", „В", „Г", „Д", „Е", „Ж", „З", „И", „К", „Л", ,М" і „Н". Загальна площа нежитлових будівель 3 032, 7 кв.м., які розташовані за адресою : місто Сімферополь, вул. Бородіна, буд. 14е. Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 0, 36 га, яка знаходиться в постійному користуванні у Позивача 2, що підтверджується Державним актом серії І-КМ № 004471 на право постійного користування землею, виданим виконавчим комітетом Сімферопольської міської Ради народних депутатів 09 вересня 998 року на підставі рішення виконкому № 1221 від 28 серпня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 189. Цільове призначення вказаної земельної ділянки - розміщення виробничої бази. Згідно пункту 1.5. іпотечного договору предмет іпотеки є власністю Іпотекодавця на підставі Рішення Київського районного суду м. Сімферополь від 24 червня 2004 року по справі № 2-4623/04 року, Постанови Київського районного суду м. Сімферополь від 12 березня 2007 року по справі № 2а-237/2007 року та Постанови (додаткової) Київського районного суду м. Сімферополь від 25 червня 2007 року по справі № 2а-237/2007 року, зареєстрованого 11 липня 2007 року Сімферопольським міжміським бюро реєстрації і технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер 5813991 (Додатки №№ 4, 5, 6, 7).
В цей же день, 12 липня 2007 року в забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань позивача 1 за кредитним договором №11150120000 від 27 квітня 2007 року відповідач і позивач 2 уклали ще один іпотечний договір ( реєстровий № 4250 ), який також був посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу ОСОБА_1 Цей іпотечний договір містить в собі аналогічні вже наведеним дані стосовно предмету іпотеки.
У пункті 1.7. іпотечного договору вказано, що на момент укладення цього договору предмет іпотеки вже перебуває в іпотеці, як забезпечення зобов'язань позивача 1 перед відповідачем в розмірі 400000, 00 доларів США. На передачу предмету іпотеки в повторну іпотеку надана письмова згода відповідача.
Матеріали справи також свідчать про те, що господарський суд відмовляючи в задоволенні позову про визнання зазначених іпотечних договорів недійсними крім іншого виходив з того, що вказані договори відповідають вимогам цивільного кодексу України, Закону України „Про іпотеку”, іншим законодавчим актам.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, також є правомірними, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст.575 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Частиною 1 статті 584 ЦК України передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Частиною 2 цієї статті встановлено, що опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо)
Пунктом 3 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку" також передбачено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити істотні умови, в тому числі і опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.
Договори іпотеки від 27.07.2007 року реєстровий № 4248, реєстровий №4250 в п. 1.4. містять опис предмету іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме адресу предмету іпотеки, площу предмету іпотеки, його склад, балансову вартість.
Відповідно до п. 96 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при посвідчені іпотечних договорів нотаріус для ідентифікації предмету іпотеки вимагає:
документ, якій підтверджує право власності на майно, зареєстрований у встановленому законом порядку, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно.
Відповідно до рішення Київського районного суду м. Сімферополя № 2-4623/04 за Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергоресурси" визнано право власності на нерухоме майно за адресою Україна, Автономна Республіка Крим м. Сімферополь вул. Бородіна, б. 14-е.
Відповідно до витягу № 15204940 з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 липня 2007 року (на день укладення договору іпотеки) за Товариством з обмеженою відповідальністю „Енергоресурси" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі за адресою Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь вул. Бородіна б. 14е. Підстава виникнення права власності - рішення суду (справа № 2-4623/04), постанова суду (справа № 2а-237/2007) Київський районний суд м. Сімферополя.
Опис предмету іпотеки в договорах іпотеки від 12 липня 2007 року реєстровий № 4248, реєстровий № 4250 повністю відповідає опису, викладеному в Витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно.
Таким чином, документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно, свідчать про те, що адресою об'єкту нерухомого майна - предмета іпотеки є м. Сімферополь, вул.. Бородіна, б. 14 е.
Посилання позивачів на те, що документи містять різні дані щодо земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти іпотеки, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги, оскільки земельна ділянка не є предметом іпотеки та такі дані не впливають на ідентифікацію предмету іпотеки - нежитлових будівель.
За таких обставин, рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання договорів іпотеки недійсними також підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивачів в даній частині також не підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції визнає вимоги позивачів позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства України в зв’язку з недоведеністю обставин, викладених в позові та апеляційній скарзі та вільним тлумаченням позивачем окремих положень договорів та закону.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Апеляційну скаргу ТОВ "Віннер Крим ЛТД" м. Сімферополь та ТОВ "Енергоресурси", м. Сімферополь залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 18.01.11 р. по справі № 2-23/1010-2010-42/79-10 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.
Повний текст постанови підписано 18.04.2011 р.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
судді Плахов О.В.
Бородіна Л.І.