ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

19.12.2007 р.                                                                                                     № 11/72 

Окружний адміністративний суд міста Києвав у складі:

головуючого - судді Винокурова К.С.,

секретаря судового засідання Давиденка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Військова прокуратура Київського гарнізону

 

до	Військова частина 2260

 

про	стягнення боргу за речове майно у сумі 3365,28 грн.

Від прокуратури:   Гриненко Г.Є. (дов. № 3232 від 10.07.2007 р.)

Позивач                   ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1)

 

Представники сторін :

від відповідача         Скригонюк І.В. (дов. б/н від 02.01.2007 р.)

 

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.12.2007 р. о 13 год. 00 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 26.12.2007 р. о 17 год. 00 хв., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

 

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Київського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 2260 про стягнення з відповідача грошової компенсації за неотримане речове майно за період з березня 2000 року по 12.03.2007 року в сумі 3 365,28 грн. (з урахуванням уточнень поданих представником прокуратури під час судового розгляду).

Ухвалою суду від 19.09.2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі за вищезазначеним позовом та призначене попереднє судове засідання на 23.10.2007 р.

В попередньому судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення, від врегулювання спору в досудовому порядку відмовились. Ухвалою суду від 23.10.2007 р. підготовче провадження у справі закінчено, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник прокуратури та позивач надали витребувані судом документи. В обґрунтування своїх вимог представник прокуратури та позивач посилались на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та ленів їх сімей»та постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час»тощо. Згідно з положеннями даних нормативно-правових актів військовослужбовцям, які звільняються в запас виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту. Оскільки Позивачу не було виплачено у повному обсязі компенсацію за неотримане речове майно, тому прокурор в інтересах Позивача просив суд стягнути на користь ОСОБА_1 3 365,28 грн. в рахунок погашення цієї заборгованості. 

Представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов. У запереченнях зазначено, що пунктом 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»від 17.02.2000 року, який набрав чинності з 11.03.2000 року призупинено дію статті 9 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей», якою передбачено право на виплату грошової компенсації за речове майно. Таким чином, відповідач не визнає позов та просить суд відмовити позивачу у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника прокуратури, Позивача та представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

 

ВСТАНОВИВ:

 

Позивач -прапорщик запасу ОСОБА_1 проходила військову службу за контрактом у військовій частині 2260 на посаді техніка (експедитора) групи документального зв'язку вузла зв'язку. В період зпроходження служби знаходилась на речовому забезпеченні у військовій частині 2260.

Наказом командира військової частини 2260 внутрішніх військ МВС України від 12.03.2007 № 50 Позивач була звільнена з військової служби на підставі підпункту «б»пункту 63 (за віком) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 року № 1053/2001.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві і отримує пенсію за вислугу років.

Згідно з довідкою № 407 про забезпечення речовим майном, що підлягає видачі ОСОБА_1, Позивачу підлягало видачі всього предметів в кількості двадцяти найменувань на загальну суму 3 365,28 грн. Вказана довідка видана військовою частиною 2260 31 липня 2007 року, її копія знаходиться в матеріалах справи.

Із наявних у матеріалах справи заперечень, наданих Військовою частиною 2260, на позовну заяву позивача встановлено, що у зв'язку з прийняттям Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” від 17.02.2000 передбачено зупинення дії ч.2 ст. 9 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що призвело до призупинення права отримувати грошову компенсацію за продукти харчування та речове майно військовослужбовцями Збройних Сил України. Починаючи з 2001 року в Державному бюджеті України на зазначені цілі коштів не передбачається.

З 01.01.2007 року відновлено видачу грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил України за належне до видачі речове майно. Разом з тим, п. 59 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію п.2 ст.9-1 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»зупинено.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, в тому числі згідно з пунктом 2 ч. 1 статті 9-1 військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Порядок виплати грошової компенсації визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. № 1444 затверджено «Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час», згідно з п. 28 якого військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.

Особам, які звільняються з військової служби в запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за належне їм до одержання у місяці звільнення речове майно. Позивач ОСОБА_1 згідно наказу № 50 звільнена у відставку без права носіння військової форми одягу.

На день звільнення ОСОБА_1, як встановлено судом під час розгляду справи, позивачу не було виплачено компенсацію за належне до видачі речове майно у період з березня 2000 року і до 12.03.2007 року, тобто до моменту звільнення у запас.

В процесі судового розгляду також було встановлено, що речового майна згідно з переліком, вказаним у довідці № 407, в повному обсязі в наявності у Військовій частині немає.

Обґрунтовуючи неможливість виплатити належну позивачу грошову компенсацію за речове, яке підлягало видачі у порядку встановленому Постановою № 1444, відповідач посилається на Закон України від 17.02.2000 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів». Відповідно до положень цього закону передбачалося, призупинити дію ч.2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна (за винятком військовослужбовців Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони та Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, що використовують цивільний одяг, який зашифровує особу та відомчу належність військовослужбовців).

Аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст. 3 та п. 2 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.  

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач перебував на військовій службі як різновиді публічної служби, він наділений державою певним правовим статусом, який поєднує в собі сукупність визначених прав та обов'язків, а крім того певними соціальними благами (пільгами, гарантіями тощо).

Це, зокрема, підтверджується положеннями ст.1-2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, згідно з якою військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Як вже зазначалося вище, порядок забезпечення військовослужбовців речовим майном, а також надання грошових компенсацій за належне їм речове майно здійснюється на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 року.

Таким чином зазначене право позивача як військовослужбовця за своєю природою є певною соціальною гарантією, нерозривно пов'язаною зі статусом військовослужбовця.

Наділивши військовослужбовців зазначеною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які несуть військову службу, виконуючи функції, пов'язані із захистом Вітчизни.

В даному випадку передбачене ст. 9-1 Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Постановою № 1444 право військовослужбовця на отримання речового майна чи грошової компенсації за належне їм речове майно може розглядатися як абсолютне право особи, надане їй в силу особливого правового та соціального статусу, яке не може бути відчужене від неї без зміни цілісності правового статусу.

З прийняттям Закону України від 17.02.2000 «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»дію ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»було зупинено.

Зазначені дії з боку законодавця можуть бути охарактеризовані як відстрочення виконання взятого на себе публічного зобов'язання щодо забезпечення правового статусу військовослужбовців. Тобто, в даному випадку зупинення дії правової норми, якою передбачено право військовослужбовців на отримання речового майна або грошової компенсації за належне їм речове майно, не означає припинення або втрати права військовослужбовців на отримання зазначених гарантій, а є лише відстроченням у часі.

При цьому слід зауважити, що таке відстрочення виконання у часі  державою взятого на себе зобов'язання повинно розцінюватися як неналежне виконання нею зобов'язання, а саме його складової - обов'язку по реалізації гарантій, які надаються військовослужбовцям в силу їх особливого правового статусу та несення ними військової служби -виконання функцій по захисту Вітчизни як виконання конституційного обов'язку перед державою.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, аналізуючи зміст наведених нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що Постанова Кабінету Міністрів України № 1444 від 28.10.2004 р., яка є чинною на момент спірних правовідносин, безпосередньо передбачає право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах ОСОБА_1 про стягнення з Відповідача грошової компенсації за період з березня 2000 року по 12.03.2007 року є обґрунтованими та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 71, 160-163, 167, 254  КАС України, адміністративний суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини 2260 (м. Київ, вул. Щорса, 64, р/р 35213002000123 ГУ ДКУ в Київської області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 14323600) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1)  грошову компенсацію за неотримане речове майно за період з березня 2000 року по 12.03.2007 року в сумі 3 365 грн. 28 коп. (три тисячі триста шістдесят п'ять гривень 28 копійок).  

 

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

Суддя                                                                                                     К.С. Винокуров

 

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -26.12.2007.