ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  37/40330.10.07

За позовом

До

ПроАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд»

стягнення 298 328,14 грн.

                                                                                 Суддя  Кондратова І.Д.                                                                                                                                                  

Представники сторін:

Від позивача  Іваненко І. П. –представник за довіреністю № У 07/4940 від 10.08.2007 р. ;

Від відповідача  Яремчук Т.П. –представник за довіреністю № б/н від 11.12.2006 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд»про стягнення з останнього боргу в розмірі 298 328,14 грн. за договором № 8242115 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.05.2001 р. а саме: 240 254,58 грн. основного боргу, 32 475,80 грн. –інфляційних витрат, трьох процентів річних в розмірі 9 483,95 грн., пені –16 114,08 грн., а також покладення на відповідача судових витрат: 2983,28 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за отриману за вказаним договором теплову енергію у гарячій воді, внаслідок чого за період з квітня 2004 року по лютий 2007 року основний борг становить 240 254,58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2007 р. порушено провадження у справі № 37/403, розгляд справи було призначено на 19.09.2007 року о 10-00.

Представник відповідача 19.09.2007 р. в судове засідання не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва № 37/403 від 30.08.2007 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 08.10.2007 року заявив клопотання про припинення провадження по справі на підставі п. 1 статті 80 ГПК України, оскільки Комбінат комунальних підприємств Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд»не є юридичною особою, а отже подана заява не підвідомча господарському суду. В судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся з позовом до Акціонерного товариства фірма «Укргазбуд», проте в ухвалах Господарського суду міста Києва від 30.08.2007 року та 19.09.2007 року помилково боржником вказаний структурний підрозділ  Акціонерного товариства фірма «Укргазбуд», а тому ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2007 року суд за своєю ініціативою виправив описку допущену в ухвалах Господарського суду міста Києва від 30.08.2007 року та 19.09.2007 року по справі № 37/403. Як зазначено в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 28.07.94 № 02-5/492 «Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб», коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь. За таких обставин даний спір підвідомчий Господарському суд міста Києва, а клопотання відповідача відхиляється.

Представник позивача в судовому засіданні 08.10.2007 року надав суду заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої змінив період за який стягується заборгованість та зменшив суму заборгованості, зокрема позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 187093,02 грн., інфляційні витрати в розмірі 36881,20 грн., пені 6947,37 грн. та 3 % річних в сумі 11195,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2007 року розгляд справи було відкладено на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України судом, за згодою представників позивача та відповідача в судовому засіданні 30.10.2007  року були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

                                       ВСТАНОВИВ:

01.05.2001 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(електропостачальною організацією) та Комбінатом комунальних підприємств Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд»(споживачем) був укладений договір на постачання теплової енергії  у гарячій воді № 2242115(далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач поставляє теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби : опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього Договору, при зміні тарифів (Додаток № 3 до Договору) повідомлює абонента у п’ятиденний термін з моменту отримання розпорядження Держадміністрації міста Києва про їх змінення, а відповідач -  додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення  та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, а також виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Згідно п. п. 5.1, 5.5 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом. При відсутності приладів обліку або виходу його з ладу - кількість теплової енергії, що відпущена абоненту, визначається енергопостачальною організацією, як виняток, розрахунковим способом.

За твердженням позивача, внаслідок неналежного виконання  відповідачем своїх договірних зобов’язань, у останнього виникла заборгованість у розмірі 187093,02 грн. за період з 01.11.2004 року по 01.08.2007року. Розрахунок суми боргу та табуляграма знаходяться в матеріалах справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до  статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони в договорі зобов’язувались при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені договором, керуватись тарифами, затвердженими Київською держадміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, правилами користування тепловою енергією, правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством.

Відповідно до пояснень позивача, енергопостачальна організація при нарахуванні вартості наданих послуг з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води, керувався тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року.

Проте суд дійшов висновку, що позивач необґрунтовано застосовував вищезазначені розпорядження при нарахуванні вартості наданих послуг з огляду на наступне.

Статтею 7 Закону України від 24.06.04р. № 1875 «Про житлово-комунальні послуги»визначено повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, в тому числі віднесено до їх повноваження встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги відповідно до закону, а в статті 31 передбачено порядок формування цін, тарифів на житлово-комунальні послуги.

Статтею 6 цього Закону визначено повноваження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг.

Ці повноваження, зокрема, полягають у взаємодії з органами місцевого самоврядування з питань надання житлово-комунальних послуг та регулювання цін/тарифів у межах своїх повноважень.

Відповідно до частини 4 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції в установленому органом порядку і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі - «Положення»).

Цим Положенням Міністерству юстиції та іншим органам, що здійснюють державну реєстрацію відомчих нормативно-правових актів, надано право перевіряти у міністерствах, інших органах виконавчої влади, органах господарського управління та контролю додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, у разі потреби вимагати подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію та вносити пропозиції про усунення виявлених порушень і недоліків та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях.

Також, Положенням встановлено обов'язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян, та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до норм пункту 7 Положення, нормативно-правовий акт подається на державну реєстрацію у п’ятиденний  строк після його прийняття. Відповідно до норм пункту 16 Положення, зміни і доповнення, внесені до правового акта, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому цим Положенням.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.12.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції та не зареєстровані ними, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до пункту 5 статті 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»у разі зміни вартості житлово-комунальних послуг виконавець/виробник не пізніше, ніж за 30 днів повідомляє про це споживача з визначенням причин зміни вартості та наданням відповідних обґрунтувань з посиланням на погодження відповідних органів. А у відповідності до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 8 Конституції України).

Як встановлено судом дані розпорядження були  прийняті 15.12.2006 року,  31.01.2007 року, 12.02.2007 року та 30.05.2007 року, але вводили в дію тарифи з 01.12.2006 року, що протирічить вищезазначеній нормі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»та Конституції України.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України «Про господарські суди», цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Слід також зазначити, що постановою Господарського суду міста Києва  по справі № 21/43-А від 13.02.2007 позовні вимоги Київської міської організації Української партії «Єдність»задоволено повністю, визнано недійсним та скасовано, в тому числі, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.06 № 1575. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2007 року постанова Господарського суду міста Києва від 13.02.2007 року залишена без змін, набула законної сили і є обов’язковою для виконання при розгляді справи  № 37/403 згідно ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи № 21/43-А суд досліджував питання про необхідність реєстрації розпоряджень Київської міської державної адміністрації у Київському міському управлінні юстиції і дійшов висновку про те, що нормативно-правові акти Київської міської державної адміністрації підлягають державній реєстрації, без здійснення якої вони вважаються нечинними і не можуть застосовуватися, а отже в залученні до участі у справі Київської міської державної адміністрації немає необхідності з огляду на преюдиційність висновків по справі № 21/43-А для справи № 37/403 та будь-якої іншої справи щодо стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію у гарячій воді.

За таких обставин суд не застосовує тарифи, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006 року № 1575 в редакції від 15.02.2007 року № 1786, № 86 від 31.01.2007 року, № 142 від 12.02.2007 року та № 643 від 30.05.2007 року, оскільки дані розпорядження не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

В той же час, чинним на зазначений період, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.12.04 № 2249 передбачено тариф для житлово - експлуатаційних організацій в розмірі 65,30 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал., для бюджетних організацій - в розмірі 77,68 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал а також для інших інших споживачів у розмірі 96,00 грн. (з ПДВ) за 1 Гкал, що мали застосовуватися у розрахунках сторін.

За обґрунтованим розрахунком суду відповідно до наданих табуляграм, розрахунків та платіжних доручень судом встановлено, що за період з 01.11.2004 року по 01.09.2007 року позивачем було надано послуг на суму 281297,32 грн., відповідач в свою чергу за надані  послуги сплатив позивачу, грошові кошти в розмірі 152704,97 грн., в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі 128592,35 грн.

Згідно  статей  525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).  

Враховуючи те, що матеріалами справи лише частково підтверджується заборгованість відповідача, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі  128592, 35 грн. визнаються судом законними та обґрунтованими. В частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 58500,67 грн. суд відмовляє, оскільки позивач при нарахуванні вартості наданих послуг застосовував тарифи, які як встановлено судом затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, що протирічать вимогам чинного законодавства та не застосовуються судом.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 36881,20 грн., пеню –16947,37 грн., а тож 3 % річних в розмірі 11195,45 грн.

Відповідач проти позову в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних витрат заперечує посилаючись на те, що ухвалами Господарського суду міста Києва від 01.10.2004 року по справі № 23/668-б та від 29.10.2004 року по справі № 15/556-б було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів у відповідності до статті 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а отже за твердженням відповідача позивач неправомірно нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні витрати.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до статті 12 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку наявні зобов'язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв'язку з чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Враховуючи те, що строк виконання зобов'язань щодо оплати вартості наданих послуг настав у відповідача після  29.10.2004 р., тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію, дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширювалась.

Цей висновок кореспондує зі змістом частини 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (дана правова позиція підтверджується також постановою Верховного суду України від 06.01.2007 року).

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 35402,04 грн. інфляційних витрат за увесь час прострочення платежу та 10379,43 грн. - три проценти річних від простроченої суми,  розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком суду.

Крім того, статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов’язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.7 Додатка 4 до Договору за несвоєчасне виконання його умов передбачена пеня, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожен день прострочення платежу до моменту його повного погашення.

Проте, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” передбачено, що розмір пені, який обчислюється від суми прострочення платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Оскільки розмір пені обмежується законом, а в договорі сторони встановили пеню в розмірі 0,5% заборгованості за кожен день прострочення, яка більша ніж та, що передбачена Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня в розмірі 16947,37 грн.

Відповідно до обґрунтованого розрахунку суду позовні вимоги позивача в частині  стягнення пені підлягають задоволенню частково, зокрема в розмірі 12871,34 грн., в частині стягнення пені в розмірі 4076,03 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті  49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволеним вимогам.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 192, 193, Господарського кодексу України, ст. ст. 525, 526, 530, 541, 546, 551 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 32, 33, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИ Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Акціонерного товариства фірми «Укргазбуд» (03110, м. Київ, вул. Пироговського, 19, корп. 2  код ЄДРПОУ 14277604) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, рахунок 26007301300005 у Старокиївському відділенні Промінвестбанку в м. Києві, МФО 300272, код ЄДРПОУ 00131305) 128592 (сто двадцять вісім тисяч п’ятсот дев’яносто дві) грн. 35 коп. –основний борг, 35402 (тридцять п’ять тисяч чотириста дві)грн. 04 коп. - інфляційних витрат за увесь час прострочення платежу, 10379 (десять тисяч триста сімдесят дев’ять) 43 коп. - три проценти річних від простроченої суми, 12871 (дванадцять тисяч вісімсот сімдесят одна) 34 коп. –пені, 1872 (одна тисяча вісімсот сімдесят дві) грн. 45  коп. -  витрати про сплаті державного мита та 74 (сімдесят чотири) грн.  06 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині в позові відмовити.

4.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                 І.Д. Кондратова

Дата підписання

рішення 05.02.2008 р.