КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2-а-665/09/0270 Головуючий у 1-й інстанції:
Суддя-доповідач: Петрик І.Й.
У Х В А Л А
Іменем України
"06" квітня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Петрика І.Й.,
Суддів: Грибан І.О.,
Губська О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року ОСОБА_3 65138,88 грн. та ОСОБА_4 44112,50 грн.; стягнення заборгованості по щомісячному грошовому утриманню працюючого судді за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року у розмірі 67034,71 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Позивачі (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) звернулися до суду з адміністративним позовом до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року ОСОБА_3 65138,88 грн. та ОСОБА_4 44112,50 грн.; стягнення заборгованості по щомісячному грошовому утриманню працюючого судді за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року у розмірі 67034,71 грн..
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач, Державна судова адміністрація України, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних в ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є професійними суддями і з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р. працювали на посадах суддів Староміського районного суду м. Вінниці.
03.09.2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
31.12.2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1310, якою доповнив постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1, яким було установлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року по справі №2-а-84/7 за позовом ОСОБА_5 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності, окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року залишена без змін та набрала законної сили.
Таким чином, рішеннями вищевказаних суддів відновлено в повному обсязі постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року.
Як встановлено судом першої інстанції, що відповідні перерахунки розміру заробітної плати суддів Староміського районного суду м. Вінниці Олійника О.М. та Білоуса О.В. з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р. проведені не були.
За 2006-2008 р.р. позивачі недоотримали заробітну плату та щомісячне грошове утримання, що підтверджується розрахунковими листами по оплаті праці суддів за січень 2006 р. –грудень 2008 року в наступному розмірі: ОСОБА_3 - 65138,88 грн. та 67034,71 грн.; ОСОБА_4 – 44112,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.
Частина 1 стаття 130 Конституції України закріплює обов’язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів через визначення у державному бюджеті України окремо видатків на утримання судів.
Постанови Кабінету Міністрів України є нормативно-правовими актами, оскільки приймаються у встановленому законодавством порядку відповідним органом державної влади з питань, що стосуються визначеної Конституцією України його компетенції, та діють відносно широкого кола осіб, в т.ч. і постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів».
Як встановлено судом першої інстанції розмір мінімальної заробітної плати визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» становить: з 01.01.2006 р. - 350 грн., з 01.07.2006 р. - 375 грн., з 01.12.2006 р. - 400 грн.; Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»: з 01.07.2007 р. - 420 грн., з 01.12.2007 р. - 450 грн.; Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»: з 01.01.2008 р. - 515 грн., з 01.04.2008 р. - 525 грн., з 01.10.2008 р. - 545 грн., з 01.12.2008 р. - 605 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Як передбачено ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про статус суддів»гарантії незалежності судців не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення судців і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України «Про статус суддів»створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рала України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення видатків Державного бюджету на фінансування судів і судців не забезпечує повного і незалежного здійснення правосудця, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 1-27/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій) встановлено, що норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, надання судцям пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися в залежність від бюджетного фінансування.
Згідно з основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року, на кожну державу –члена ООН покладається зобов’язання виділяти відповідні кошти, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.
Ст. 123 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002 року № 301 8-ІІІ визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст.ст. 44, 45 Закону України «Про статус суддів», не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
Беручи до уваги вищезазначені норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність доводів позивачів щодо бездіяльності суб’єктів владних повноважень в особі Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України та її територіального управління у Вінницькій області, таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
З такою юридичною позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 п. 1 до Указу Президента України «Про Положення про Державну судову адміністрацію України»від 3 березня 2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Мінфін у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з Положенням про Міністерство фінансів України Мінфін, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Закон України «Про судоустрій України»визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
Статтею 14 Закону України «Про судоустрій України»передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 закону України «Про статус суддів»заробітна плата суддів складається із посадового окладу, премій, доплати за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування та виплата позивачам заробітної плати і грошового утримання за 2006 - 2008 р.р. проводилась без урахування вимог чинного законодавства України та постанови Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, якою дана оцінка законності акту Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», а також ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, якою вищезазначена постанова залишена без змін та набрала законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянуто справу, правильно встановлено обставини, яким дано правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 03 квітня 2009 року –без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).
Головуючий суддя: І.Й. Петрик
Судді: І.О. Грибан
О.А. Губська