донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
19.04.2011 р. справа №24/192/10
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Шевкової Т.А.
суддівБойченка К.І., Черноти Л.Ф.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача 1:
від відповідача 2:Колісник О.Ю. дов. від 01.04.2011 року
не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області
від28.12.2010р.
у справі№ 24/192/10 (суддя Азізбекян Т.А.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтент Транс»м. Запоріжжя
до
про
за зустрічною позовною заявою
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя
2. Відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»м.Запоріжжя
стягнення 7241грн. 77коп.
Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя
Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтент Транс»м. Запоріжжя
провизнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтент Транс»м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя 7241грн.77коп. –суми неоплачених послуг за договором від 31.03.2009 р. № 60 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні.
Господарський суд Запорізької області ухвалою від 20.07.2010 року у справі № 24/192/10 залучив до участі у справі у якості другого відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат»м.Запоріжжя.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області із зустрічною позовною заявою про визнання договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 60 від 31.03.2010 року недійсним.
Ухвалою від 16.06.2010 року господарським судом Запорізької області зустрічний позов прийнятий для спільного розгляду з первісним, в порядку ст. 60 ГПК України.
Господарський суд Запорізької області рішенням від 28.12.2010р. у справі № 24/192/10 визнав доведеними матеріалами справи позовні вимоги в частині стягнення 7241грн.77коп. –суми заборгованості за надані послуги за договором від 31.03.2009 р. № 60 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні, та задовольнив позов у повному обсязі за рахунок першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Трівлад–Авто”.
У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Трівлад–Авто” про визнання недійсним договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні від 31.03.2010р. №60 відмовив.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 28.12.2010 року у справі № 24/192/10 скасувати, прийняти нове рішення яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічні позовні вимоги задовольнити, визнати договір від 31.03.2009р. № 60 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні недійсним.
Заявник скарги звертає увагу суду на те, що оригінал спірного договору, транспортні накладні на виконання договору у нього відсутні, позивачем оригінал договору суду не надавався, тому, на думку заявника скарги, господарський суд у відсутності належних доказів виконання позивачем договору перевезення вантажу, дійшов до висновку про здійснення останнім послуг з перевезення, чим порушив приписи ст.ст.908, 909 ЦК України та ст.ст.33, 34 ГПК України.
Надані позивачем заявка на перевезення вантажу, акт приймання-передачі не узгоджені сторонами у встановленому договором порядку, тому помилково визнані господарським судом належними доказами у справі.
На думку заявника скарги лист Орджонікідзевського районного відділу ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області від 12.11.2010 року № 29/3-16456, в якому зазначено, що директор ТОВ «Трівлад-Авто»визнав заборгованість не є належним доказом наявності такої заборгованості.
Заявник скарги вважає, що договір від 31.03.2009р. № 60 на перевезення вантажу в міжнародному сполученні не відповідає вимогам, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме ч.3, 5 ст.203 ЦК України, що відповідно до ст.215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Заявник скарги вважає, що господарський суд, в порушення ч. 7 ст. 84 ГПК України, не зазначив яке рішення винесено щодо відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»м.Запоріжжя.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтент Транс»м. Запоріжжя у судове засідання не з’явився, у відзиві на апеляційну скаргу просив розглянути справу без його участі, та зазначив, що вважає рішення господарського суду Запорізької області від 28.12.2010р. у справі № 24/192/10 законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Донецький апеляційний господарський суд ухвалою від 05.04.2011 року визнав за необхідне викликати у судове засідання представника позивача та витребувати оригінали документів, наданих в підтвердження позовних вимог, розгляд апеляційної скарги переніс на 19.04.2011 року.
У судове засідання 19.04.2011 року представник позивача не з’явився, вимоги суду, викладені в ухвалі від 05.04.2011 року, не виконав.
Представник відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»м.Запоріжжя у судове засідання не з’явився, про поважність причин неявки не повідомив. Враховуючи ті обставини, що явка представника відповідача не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без його участі.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Конституції України, статей 44, 811 Господарського процесуального кодексу України здійснено фіксацію судового процесу технічними засобами та складено протокол судового засідання.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя, вважаючи, що договір перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 60 від 31.03.2010 року підписний з боку експедитора-перевізника невідомою особою, посилаючись на приписи ст.ст. 203, 215 ЦК України, звернулось до господарського суду із зустрічним позовом про визнання даного договору недійсним.
В матеріалах справи наявна копія договору від 31.03.2009 на перевезення вантажів у міжнародному сполученні № 60, на вимогу апеляційного господарського суду оригінал даного договору наданий не був.
За твердженням позивача за зустрічним позовом даний договір підписаний з боку ТОВ “Трівлад–Авто” замість директора Стайловського В.І. невідомою особою.
Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи визначена статтею 92 цього Кодексу.
У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до умов ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Майново-господарські зобов’язання, у відповідності до ст.179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.
Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України, з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.
Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Спірний договір укладено в письмовій формі та в порядку, передбаченому законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи спірний договір перевезенні підписано без протоколу розбіжностей, заперечень про невідповідність умов договору не наведено.
Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.
Аналізуючи умови спірного договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому підстав для визнання недійсним договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 60 від 31.03.2010 року за наведеними позивачем у зустрічній позовній заяві підставами немає.
За таких обставин, слід визнати, що господарський суд дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного між сторонами договору перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 60 від 31.03.2010 року недійсним, у зв’язку з чим правомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, тому рішення господарського суду в цій частині підлягає залишенню без змін.
Відповідно до приписів ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 1268/2568 (далі за текстом –Правила) договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.
Відповідно до приписів пунктів 3.1, 3.8, 3.9 Правил договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Заявка подається Перевізнику у строк, визначений договором. За погодженням із Перевізником Замовник може передати заявку на перевезення вантажів телефонограмою, телетайпом, телеграфом, телексом, іншим фіксованим шляхом. У цьому випадку в такій заявці мають бути необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані перевезення та рід упаковки. Перевізники можуть перевозити вантажі за разовим договором.
Між ТОВ “Трівлад–Авто” (експедитор–перевізник) та ТОВ “Інтент Транс” (перевізник) 31.03.2009 року укладено договір на перевезення вантажів у міжнародному сполученні № 60, предметом яким сторони визначили порядок взаємовідносин, які виникли між експедитором –перевізником і перевізником при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень вантажів, та пов’язаних з цим різного виду послуг транспортними засобами перевізника по замовленням експедитора-перевізника.
Відповідно до п.1.2 договору сторони визнають юридичну силу письмових повідомлень переданих засобами факсимільного зв’язку, з наступним наданням оригіналів документів за вимогою будь –якої з сторін.
Згідно з п.2.1.1 експедитор–перевізник зобов’язаний пред’явити перевізнику заявку на перевезення вантажу із зазначенням: адреси вантажовідправника, дати завантаження, найменування, ваги та габаритів вантажу, особливих умов перевезення, адреси митниці, фрахт за перевезення. Заявка є попередньою та підлягає подальшому узгодженню. Узгоджена та підтверджена обома сторонами в письмовому вигляді засобами факсимільного зв’язку, заявка є невід’ємною частиною договору.
Відповідно до розділу 3 договору вартість перевезення узгоджується між експедитором–перевізником і перевізником за кожне перевезення, про що зазначається у заявці про надання автотранспортних послуг.
За приписами п. 4.2 договору факт виконання перевезення оформлюється актом приймання–здачі виконаних робіт, датою виконання робіт вважається дата підписання акту.
У пункті 5.1 договору сторони узгодили, що експедитор-перевізник здійснює оплату за виконане перевезення по узгодженим ставкам строком у 7 банківських днів з моменту отримання оригіналів рахунків на оплату, з наданням оригіналів накладних СМР з відміткою про доставку вантажу, якщо інше не обумовлено в заявці.
Як стверджує позивач, на виконання умов вищевказаного договору, ТОВ “Трівлад–Авто” 06.04.2009 року направило на адресу ТОВ “Інтент Транс” факсимільним зв’язком заявку, в якій обумовило транспортування вантажу за маршрутом –Україна (Запоріжжя) –Бельгія (згідно СМР); місце завантаження –Україна, м. Запоріжжя, вул. Димитрова, 44 ВАТ “Запорізький абразивний комбінат”, автомобіль ДАФАР НОМЕР_2, НОМЕР_1 ОСОБА_1.; дата завантаження –07.04.2009 р.; ставка –800 євро на протязі 20 банківських днів після надання оригіналів документів по курсу НБУ на день відвантаження; місце відвантаження –Бельгія, умова - після відвантаження вантажу водій повинен передати копію СМР з відміткою про відвантаження «на факс».
Позивачем, в якості доказів направлення заявки та здійснення перевезення надана копія заявки (а.с.13), яка не підписана представниками сторін.
Лист CMR № 0399515 у графі 22 «Підпис та штамп відправника»містить штамп ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” експорт, підпис перевізника - ТОВ “Інтент Транс” і у графі 24 відмітку про одержання вантажу 11.05.2009 року.
Позивачем не доведено виконання приписів п.4.2 договору про оформлення перевезення актом приймання-здачі виконаних робіт, акт приймання-здачі виконаних робіт від 27.05.2009 року (а.с. 16) відповідачем не підписаний.
Таким чином, наявними документами не доведено узгодженість заявки на перевезення вантажу між ТОВ “Інтент Транс»та ТОВ «Трівлад-Авто», а також виконання перевезення за умовами цієї заявки на перевезення позивачем за первісним позовом.
За умовами розділу 5 договору № 60 від 31.03.2009 р. на перевезення вантажів у міжнародному сполученні, експедитор–перевізник здійснює оплату за виконане перевезення за узгодженими ставками на протязі 7 банківських днів з моменту отримання оригіналу рахунку на оплату з наданням оригіналів накладних СМР з відміткою про доставку вантажу.
Згідно поданої відповідачем факсимільної заявки 06.04.2009 р., оплата на протязі 20 банківських днів після надання оригіналів документів.
Наявна в матеріалах справи копія рахунку №03/04 від 27.05.2009 р. на оплату наданих автотранспортних послуг у сумі 8241 грн. 77 коп. не містить доказів направлення даного рахунку на адресу ТОВ “Трівлад–Авто”.
В матеріалах справи відсутні докази часткової оплати відповідачем наданих послуг, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 299 від 18.08.2009 р. не містить доказів оплати суми 1000грн. в рахунок погашення заборгованості за умовами спірного договору.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
При наявності даних обставин висновок господарського суду про доведеність надання послуг за договором від 31.03.2009 на перевезення вантажів у міжнародному сполученні № 60 та за заявкою від 06.04.2009 року на суму 7 241грн. 77коп. є помилковим.
Дослідивши надані позивачем в обґрунтування позовних вимог документи, колегія суддів вважає, що наданими позивачем в підтвердження позовних вимог про стягнення боргу за договором від 31.03.2009року на перевезення вантажів у міжнародному сполученні № 60 документами, не підтверджений факт надання послуг відповідачеві - ТОВ «Трівлад-Авто»за умовами цього договору та заявкою від 06.04.2009 року та наявності боргу у сумі 7241грн.77коп., тому позовні вимоги про стягнення цією суми з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя задоволенню не підлягають.
Рішення господарського суду про задоволення позовних вимог в сумі 7241грн.77коп. за рахунок ТОВ «Трівлад-Авто»є таким, що прийнято без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що суперечить приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому підлягає скасуванню в цій частині, позовні вимоги про стягнення 7241грн.77коп. з ТОВ «Трівлад-Авто»залишенню без задоволення.
Позовні вимоги ТОВ “Інтент Транс” про стягнення боргу з ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” не підлягають задоволенню оскільки матеріалами справи не доведено наявність заборгованості даного відповідача перед первісним позивачем за перевезення вантажів по CMR № 0399515, так як відповідач знаходився в договірних відносинах з ТОВ «Трівлад-Авто», з яким укладено договір № 01/10/07 від 01.10.2007 року і за заявкою від 06.04.2009 року здійснено перевезення по CMR № 0399512.
Оскільки господарський суд не прийняв рішення у відношенні ВАТ “Запорізький абразивний комбінат”, колегія суддів приймає рішення у відношенні другого відповідача та залишає позовні вимоги ТОВ “Інтент Транс” про стягнення 7241грн.77коп. з ВАТ “Запорізький абразивний комбінат” без задоволення.
Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 28.12.2010р. у справі № 24/192/10 скасувати в частині стягнення заборгованості у сумі 7 241грн. 77коп.
Товариству з обмеженою відповідальністю “Інтент Транс” м. Запоріжжя у позові про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м. Запоріжжя та Відкритого акціонерного товариства “Запорізький абразивний комбінат” м.Запоріжжя заборгованості у сумі 7241грн.77коп. відмовити.
В іншій частині рішення господарського суду залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтент Транс»м. Запоріжжя на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трівлад-Авто»м.Запоріжжя 51грн.00коп. суми державного мита, сплаченого при зверненні з апеляційною скаргою.
Господарському суду Запорізької області, згідно з вимогами статті 117 Господарського процесуального кодексу України, видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України “Про виконавче провадження”.
Головуючий Т.А. Шевкова
Судді К.І. Бойченко
Л.Ф. Чернота
Повний текст постанови оформлений та підписаний 22.04.2011 року
Надруковано 6 прим:
1 –позивачу
2,3 –відповідачам
4 –до справи
5 –гос. суду
6 - ДАГС