ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
19.04.11 р. Справа № 10/52пд
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 30255314
до відповідача: Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м.Київ, ЄДРПОУ 21685166
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ
про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: Яїцьков А.В. – за дов.
від відповідача: Чернік С.І. – за дов.
від третьої особи: не з’явився
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м.Київ про визнання виконавчого напису №2258 від 17.03.2010р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на договорі застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р. таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність вимогам законодавства договорів про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р. та, як наслідок, договору застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р., який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Продукти України” та Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк” в забезпечення виконання зобов’язань позивача за вказаними кредитними угодами.
Крім того, за поясненнями позивача, викладеними у клопотанні б/н від 23.03.2011р. та наданими у судовому засіданні 06.04.2011р., під час вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 було порушено вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, внаслідок чого виконавчий напис вчинено на підставі документів, які не підтверджують безспірність вимог відповідача, а також без належних доказів одержання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за кредитними договорами.
Відповідач у відзиві №100-04-980 від 24.03.2011р. та у додаткових поясненнях №100-01-12-4-3/1243 від 19.04.2011р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на відсутність порушень вимог діючого законодавства під час вчинення виконавчого напису. Одночасно, за твердженням відповідача, договір про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., договір про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р. та договір застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р. укладені у відповідності до положень діючого законодавства.
Ухвалою господарського суду від 09.03.2011р. до участі у розгляді справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ.
Третя особа у поясненнях №255/01-16 від 04.04.2011р. повідомила суд про ті обставини, що спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 на підставі заяви від 17.03.2010р. Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, довіреності, повідомлень від 16.11.2009р., договору застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р., розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” за кредитним договором станом на 11.03.2010р., розрахунку заборгованості позивача за договором про надання кредитної лінії станом на 11.03.2010р., договору про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., договору про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р., установчих документів відповідача та паспортів представників.
Листом №289/01-16 від 14.04.2011р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 заявлено клопотання про розгляд справи без участі третьої особи.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, суд вважає позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.
Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як свідчать матеріали справи, 04.10.2006р. між Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна” (правонаступником якого згідно наданих до матеріалів справи документів є відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Продукти України” (позичальник) був укладений договір про надання кредиту №CR06-373/100, відповідно до змісту п.1.1 якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміту фінансування, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також здійснити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов’язання, як це вказано у зазначеному договорі.
Крім того, 04.10.2006р. між вказаними юридичними особами був також укладений договір про надання кредитної лінії №CR06-374/100, за умовами якого банк зобов’язався надати позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміту фінансування, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також провести оплату за користування кредитом та виконати інші зобов’язання, як це вказано у зазначеному договорі.
За приписом ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Статтею 1 Закону України „Про заставу” передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
В забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Продукти України” усіх своїх грошових зобов’язань за договором про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., договором про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р. між позивачем (заставодавець) та Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна” (заставодержатель) був укладений договір застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р.
За змістом договору №PL07-319/100 від 18.06.2007р. позивач передав в заставу банку належне йому на праві власності нерухоме майно – єдиний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Горлівка, вул.Микитівська, буд.33.
Як свідчать матеріали справи, 17.03.2010р. приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 було вчинено виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Горлівка, вул.Микитівська, 33, РПВН 445015, а також майно (основні засоби виробництва/обладнання), яке розташовано за тією ж адресою, що було предметом договору застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р.
За змістом вказаного виконавчого напису, за рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного майна, запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” у розмірі:
- за договором про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р.: залишок заборгованості за кредитом -14099984,58 грн.; суму відсотків за користування кредитом за період з 21.08.2009р. по 10.03.2010р. - 1793132,56 грн.; суму пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 23.09.2009р. по 15.10.2009р. – 3520,39 грн.; суму пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 02.10.2009р. по 15.10.2009р. - 111848,57 грн.; суму пені за прострочення виконання зобов’язань за період з 16.10.2009р. по 10.03.2010р. - 1188602,51 грн.;
- за договором про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р.: залишок заборгованості за кредитом - 105200,24 грн.; суму відсотків за користування кредитом за період з 21.08.2009р. по 10.03.2010р. - 12701,85 грн.; заборгованість по штрафним санкціям - 9753,29 грн.;
- витрати, пов’язані з вчиненням виконавчого напису в сумі 1700 грн., що всього становить 17326443,99 грн.
Проте, за висновками суду, вказаний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 з порушеннями норм діючого законодавства, в тому числі, Цивільного кодексу України, Закону України “Про заставу”, Закону України „Про нотаріат”, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України з огляду на таке:
За змістом ст.20 Закону України „Про заставу” звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Одночасно, згідно із ст.87 Закону України „Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Постановою №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи зі змісту викладених вище положень діючого законодаства, виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише у випадку наявності документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, яка виникла на підставі певного зобов'язання.
За поясненнями приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 та представника відповідача, спірний виконавчий напис був вчинений на підставі заяви від 17.03.2010р. Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, довіреності, повідомлень від 16.11.2009р., договору застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р., розрахунку заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” за кредитним договором станом на 11.03.2010р., розрахунку заборгованості позивача за договором про надання кредитної лінії станом на 11.03.2010р., договору про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., договору про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р., установчих документів відповідача та паспортів представників.
Проте, за висновками суду, документи, які були надані приватному нотаріусу Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 за своїм характером та змістом не є документами, які підтверджують безспірність заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” перед відповідачем з огляду на таке:
Виходячи зі змісту наведених вище норм діючого законодавства, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що відповідно виключає можливість спору зі сторони боржника стосовно її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.
Зокрема, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”.
У спірному виконавчому написі визначені суми заборгованості та штрафних санкцій, що відображені у розрахунку суми боргу, який надавався банком нотаріусу, та які не підтверджені будь-якими первинними бухгалтерськими документами. За висновками суду, самі розрахунки боргу, складені працівниками Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, не є первинними документами, що фіксують наявність грошового зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, а є лише одностороннім арифметичним розрахунком стягувача, який не відображає фактичні і правові підстави для стягнення відповідних сум, не підтверджує безспірність розміру грошових вимог Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до боржника.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 не було отримано від банку первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про суму боргу, яка зафіксована у спірному виконавчому написі, внаслідок чого у нотаріуса були відсутні підстави вважати та фактично встановити, що розмір заборгованості позичальника перед банком, є безспірним.
Крім того, як свідчать матеріали справи, в провадженні господарського суду Донецької області на момент вчинення виконавчого напису знаходились справи №37/1 та №37/2 за позовами Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” про стягнення боргу відповідно за договором про надання кредиту №CR 06-373/100 від 04.10.2006р. в сумі 116607,23 грн. та за договором про надання кредитної лінії №СR 06-374/100 від 04.10.2006р. у розмірі 15134601,77 грн. За поясненнями сторін, на теперішній час провадження по переліченим судовим справам не закінчено, остаточне судове рішення не прийнято.
За таких обставин, на момент вчинення приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 спірного виконавчого напису в господарському суді Донецької області між Товариством з обмеженою відповідальністю „Продукти України” та Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк” розглядалась низка спорів щодо стягнення заборгованості за договором про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р., рішення за якими станом на 17.03.2010р. не були прийняті, що, за висновками суду, є також підставою стверджувати, що при вчиненні виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не була безспірною.
Згідно із ст.2 Закону України „Про доступ до судових рішень” кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом.
Тобто, приватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 мала гарантовану законом можливість дізнатися про те, що стягнення заборгованості за кредитними договорами, було предметом спору між зазначеними юридичними особами на момент вчинення спірного виконавчого напису.
Відповідно до ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень.
Таким чином, перед вчиненням спірного виконавчого напису нотаріус повинен був пересвідчитись в тому, що відповідні заставні повідомлення отримані повноважними представниками Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, що є необхідною передумовою вчинення зазначених нотаріальних дій.
За змістом пояснень №255/01-16 від 04.04.2011р. приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_1 до вчинення виконавчого напису відповідачем у якості доказів повідомлення позивача про усунення порушень умов укладених договорів №CR06-374/100 від 04.10.2006р. та №CR06-373/100 від 04.10.2006р. надано заставні повідомлення №100-04-6722 від 16.11.2009р. та №100-04-6725 від 16.11.2009р.
Проте, за поясненнями позивача, які надані у судових засіданнях, вказані листи Товариством з обмеженою відповідальністю „Продукти України” отримані не були.
На підтвердження отримання повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” вказаних вимог відповідачем надано описи вкладення в цінні листи та повідомлення Укрпошти, відповідно до яких поштові відправлення з вказаними листами було надіслано 17.11.2009р. на ім’я позивача за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, 79/81 та отримано 14.12.2009р. представником за довіреністю ОСОБА_2.
Ухвалами господарського суду Донецької області від 23.03.2011р. та 06.04.2011р. позивача було зобов’язано надати пояснення стосовно наявності у ОСОБА_2 повноважень на отримання кореспонденції, надісланої на ім’я Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, а також відомості відносно видачі позивачем будь-яких довіреностей вказаній фізичній особі.
Відповідно до наданих до матеріалів справи документів, а саме довідок за підписом генерального директора Касьяненко Р.А., співробітник з прізвищем ОСОБА_2 у штаті Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України” не значиться. При цьому, між фізичною особою з прізвищем ОСОБА_2 та позивачем відсутні будь-які цивільно-правові відносини.
Відповідачем вказані обставини у відповідності до положень ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, всупереч ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, виконавчий напис вчинений нотаріусом 17.03.2010р. за відсутності належних доказів одержання боржником (заставодавцем) письмових вимог про усунення порушень за кредитними договорами.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо вчинення спірного виконавчого напису з порушенням приписів ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також за відсутності документів, які б встановлювали та підтверджували безспірність заборгованості Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” за договорами №CR06-374/100 від 04.10.2006р. та №CR06-373/100 від 04.10.2006р., суд дійшов висновку, що виконавчий напис №2258 від 17.03.2010р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на договорі застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р. є таким, що не підлягає виконанню.
Одночасно, посилання позивача на недійсність договору про надання кредиту №CR06-374/100 від 04.10.2006р. з огляду на відсутність у сторін за вказаним правочином індивідуальної ліцензії, отримання якої передбачено Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, та як наслідок недійсність договору застави від 04.10.2006р., як зобов’язання, яке має похідний характер, суд вважає безпідставними з огляду на таке:
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Позивачем до матеріалів справи не надано будь-яких доказів визнання недійсним договору №CR06-374/100 від 04.10.2006р. у встановленому законом порядку та з передбачених діючим законодавством підстав.
При цьому, суд при розгляді вищевикладених тверджень позивача щодо недійсності договору про надання кредиту, вважає за необхідне зазначити наступне:
Згідно із ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що передбачено ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну “іноземна валюта” як “валютної цінності” містить Декрет Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, зокрема, ст.1 Декрету визначає, що іноземна валюта – це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”:
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п.2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України №275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію та використовувати іноземну валюту, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідач станом на час укладання договору про надання кредиту, мав видані Національним банком України банківську ліцензію №191 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5 - 11 частини другої ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, дозвіл №191-1, додаток до дозволу №191-1 на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”.
За таких обставин, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операцій, внаслідок чого твердження позивача про порушення положень зазначених нормативно-правових актів є необґрунтованими.
Посилання позивача на недійсність договорів про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р. з огляду на те, що Національним банком України не було проведено їх реєстрацію в порядку, визначеному постановою №270 від 17.06.2004р. Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам”, судом до уваги не приймаються, враховуючи наступне:
За змістом вказаного Положення його норми встановлюють порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, та видачі резидентам реєстраційних свідоцтв про здійснення валютних операцій за такими договорами, а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.
При цьому, як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю „Продукти України” та Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк” є резидентами України, внаслідок чого приписи постанови №270 від 17.06.2004р. Правління Національного банку України „Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам” не розповсюджують свою дію на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем стосовно наданих кредитів.
Інші посилання позивача, викладені у позовній заяві у якості підстав для визнання спірного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за висновками суду є юридично неспроможними, внаслідок чого не приймаються судом до уваги при розгляді цієї справи.
У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м.Київ про визнання виконавчого напису №2258 від 17.03.2010р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на договорі застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р. таким, що не підлягає виконанню.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2258 від 17.03.2010р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_1 на договорі застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк”, м.Київ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Продукти України”, м.Донецьк державне мито в сумі 85 грн. 00 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236 грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
У судовому засіданні 19.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 26.04.2011р.