ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
11.12.2007 |
Справа №2-23/11973-2007А |
за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1),
до відповідача Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим, (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.М.Залки,1/9),
про визнання нечинним рішення,
Суддя Г.М. Іщенко
при секретарі Лауман Ю.С.,
представники:
Від позивача - ОСОБА_2 - представник, дов. від 10.12.2007р. ВКС №249499,
Від відповідача - Шиленко О.В. - державний податковий інспектор сектора інформаційно-аналітичного забезпечення та звітності юридичного відділу, дов. від 15.12.2005р. №18334/9/10,
Суть спору: підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинним рішення №0001152303 від 21.02.2007р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 5971,00грн.
Відповідач письмовий відзив не надав. У судовому засіданні 11.12.2007р. пояснив, що спірне рішення правомірне, прийняте обґрунтовано на підставі акту перевірки.
Згідно з пунктом 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянув матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, суд
встановив :
12.02.2007р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим проведено перевірку господарського об'єкту - магазину, розташованого за адресою: м. Сімферополь, вул. Крилова, 22, про що складений акт №000165/01090174/23-30/01010516/2310, (аркуш справи 6).
На підставі неіснуючого акту перевірки №000165/01090174/2303 Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим 21.02.2007р. прийнято рішення №0001152303 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 5971,00грн. за порушення пунктів 11,13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка відображена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій та за проведення розрахункової операції без використання режиму попереднього програмування за найменуванням товарів, (аркуш справи 10).
Суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 є частково обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Суд не погоджується з доводами позивача про неправомірність проведення відповідачем перевірки через наступне.
Перевірки порядку проведення розрахунків із споживачами за готівкові грошові кошти здійснюються органами державної податкової служби відповідно до статті 16 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг».
Згідно частини 4 статті 16 Закону планові і позапланові перевірки осіб, які використовують реєстратори розрахункових операцій, розрахункові книжки або книги обліку розрахункових операцій, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством України, зокрема відповідно до вимог Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Відповідно до пункту 4 статті 10, пункту 2 статті 11 Закону, державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції здійснюють у межах своїх повноважень контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.
Матеріали справи свідчать, що перевірка господарської одиниці - магазину проходила в рамках повноважень, даних Законом України «Про державну податкову службу в Україні», що свідчить про її законність.
Повноваження відповідача по застосуванню фінансових санкцій за порушення у сфері розрахунків, передбачені статтями 15, 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Відсутність актів законодавства, які б більш детально регулювали порядок перевірки використання реєстраторів розрахункових операцій не може бути перешкодою для застосування фінансових санкцій, встановлених вказаним Законом.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для прийняття рішень про застосування штрафних санкцій.
Спірним рішенням №0001152303 від 21.02.2007р. до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 5971,00грн., а саме:
- 85,00грн. - за проведення розрахункової операції без використання режиму попереднього програмування за найменуванням товарів;
- 5886,00грн. - за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка відображена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій.
Згідно пункту 11 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності при продажу товарів у сфері торгівлі зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів(послуг) та обліку їх кількості.
За порушення вказаного обов'язку статтею 22 того ж Закону передбачена відповідальність у вигляді фінансових санкцій в розмірі 85,00грн.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею72 цього Кодексу.
Позивачем не надані докази, які спростовують факт проведення розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів(послуг) та обліку їх кількості. Більш того, фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 надані суду докази сплати зазначеної суми штрафу в розмірі 85,00грн., (аркуш справи 33).
При таких обставинах, суд прийшов до висновку, що застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 85,00грн. згідно спірному рішенню від 21.02.2007р. №0001152303 є правомірним, що є підставою для відмови позивачу в задоволенні позову у цій частині.
Згідно пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності при продажу товарів у сфері торгівлі зобов'язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті реєстратора розрахункових операцій.
За порушення вказаного обов'язку статтею 22 того ж Закону передбачена відповідальність у вигляді фінансових санкцій в 5-кратному розмірі суми, на яку виявлена невідповідність.
Як вбачається із акту перевірки на місці проведення розрахунків знаходилися готівкові гроші у сумі 1192,80грн., сума готівкових коштів, яка вказана у денному звіті реєстратора розрахункових операцій - 15,60грн., тобто, невідповідність становить 1177,20грн., (аркуш справи 6).
Однак, Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим поза увагою залишився той факт, що у перевіряємому магазині (торгова площа 73,6 кв. м.) провадять свою діяльність два підприємця, які здійснюють реалізацію продукції самостійно та мають самостійні окремі каси.
Так, матеріалами справи підтверджено, що на підставі договорів оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант-СВ» та на підставі виданих дозволів на право розміщення об'єктів торгівлі №452 та №453 від 13.11.2006р., торговельну діяльність здійснюють дві фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності: ОСОБА_2, яка здійснює торгівлю продуктами харчування, та перебуває на спрощеній системі оподаткування, не використовує реєстратор розрахункових операцій, та позивач - ОСОБА_1, яка у даному магазині здійснює реалізацію підакцизної продукції з використання реєстратора розрахункових операцій у відділі магазину. При цьому, позивач здійснює торгівлю самостійно, а фізична особа-підприємець ОСОБА_2 - через найманого працівника - ОСОБА_3, яка і була присутня при проведенні перевірки 12.02.2007р.
При таких обставинах, суд прийшов до висновку, що оскільки у позивача не виявлено суму готівкових коштів, яка не була проведена через реєстратор розрахункових операцій, яка в свою чергу склала би невідповідність коштів, то відповідачем необґрунтовано застосовані до позивача штрафні санкції у розмірі 5886,00грн.(1177,20грн. х5).
При таких обставинах справи, господарський суд АР Крим вважає, що факт незабезпечення позивачем відповідності готівкових грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначених у звіті реєстратора розрахункових операцій не доведений і можливість встановлення такого факту втрачена.
Суд приходить до висновку, що застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 5886,00грн. згідно спірному рішенню №0001152303 від 21.02.2007р. є неправомірним і висновки акту перевірки від 12.02.2007р. згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем.
У зв'язку з чим суд дійшов висновку, що акт перевірки від 12.02.2007р. №000165/01090174/23-30/01010516/2310, в частині фіксування факту незабезпечення позивачем відповідності готівкових грошових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, визначених у звіті реєстратора розрахункових операцій, як доказ у справі, одержано з порушенням закону.
Відповідно до частини 3 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
На підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статей 69,70,86 Кодексу адміністративного судочинства України судом не приймається акт перевірки від 12.02.2007р. №000165/01090174/23-30/01010516/2310, як доказ встановлення факту порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Згідно зі статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення. Інші докази, окрім акту перевірки, що підтверджували б факт вчинення позивачем зазначеного порушення, відповідачем суду не надані через їх відсутність.
Згідно частині 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проте, доказів правомірності і законності обґрунтованості спірного рішення про застосування штрафних санкцій відповідачем суду не надано. Висновки перевіряючих, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
За таких умов факт порушення позивачем пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», слід вважати неналежно встановленим, отже, застосування до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 штрафних санкцій в сумі 5886,00грн. згідно спірному рішенню неправомірно.
Таким чином, відповідач не надав докази, що підтверджують заперечення та факти, викладені в акті перевірки відносно невідповідності суми готівки на місці проведення розрахунків сумі, яка відображена у денному звіті реєстратора розрахункових операцій, що послужили підставою до винесення спірного рішення в частині застосування штрафних санкцій в сумі 5886,00грн., документально не спростував надані позивачем вимоги.
Згідно з частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Такі міжнародні договори підлягають переважному застосуванню перед актами національного законодавства (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
Таким міжнародним договором у даному випадку є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до названої Конвенції ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства. Встановлено також виняток, відповідно до якого позбавлення майна держава може передбачити, якщо це необхідно для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права. Це означає, що статтю 1 Першого протоколу слід розуміти так, як вона розуміється в практиці Європейського Суду з прав людини.
Зокрема, у багатьох рішеннях Європейського Суду з прав людини під майном розуміється будь-який економічний актив. Наприклад, у справі «ОСОБА_4 проти України» Європейський Суд з прав людини кваліфікував тривале невиконання судового рішення на користь заявника як втручання у його право на мірне володіння майном у розумінні статті Першого протоколу. У даному випадку застосування фінансових санкцій у сумі 5886,00грн. передбачає вилучення у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 грошових коштів у зазначеній сумі. Це дає підстави для кваліфікації спірного рішення відповідача, як його втручання у право власності позивача.
У даному випадку дії позивача не завдають будь-якої шкоди інтересам держави, суспільства або споживачів. За відсутності такої шкоди чи загрози її завдання до позивача були застосовані неправомірно фінансові санкції. Слід також враховувати, що актом перевірки не встановлено будь-яких фактів, які б свідчили про намагання позивача приховати доходи.
Викладене дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини спірне рішення підлягає визнанню нечинним в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 5886,00грн.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
За таких обставин справи, позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,35грн. з Державного бюджету України на підставі частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 11 грудня 2007р.
У повному обсязі постанову складено 17 грудня 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7,8,9,11,12,70,79, 86, 94, 98, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 21.02.2007р. №0001152303 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 5886,00грн.
3. В частині визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 21.02.2007р. №0001152303 про застосування штрафних санкцій в розмірі 85,00грн. в позові відмовити.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 3,35грн. судового збору.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.