ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
20.12.2007 |
Справа №2-23/18070-2006 |
за позовом Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим, (97503, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул. Белова, 2),
до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1),
про стягнення 956,89грн.
Суддя Г.М. Іщенко
при секретарі Лауман Ю.С.
п р е д с т а в н и к и :
від позивача - Душенчук Т.Б. - головний державний податковий інспектор юридичного відділу, дов. № 72219/10-0 від 22.03.2007р.,
від відповідача - ОСОБА_2 - представник, дов. № 364 від 15.12.2006р.,
Суть спору: Державна податкова інспекція у Сімферопольському районі АР Крим звернулась до господарського суду АР Крим із позовом до підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості перед бюджетом за період з квітня по грудень 2004 року в сумі 956,89 грн., а саме 800,00 грн. єдиного податку та 156,89 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем несвоєчасно сплачуються суми єдиного податку відповідно до законодавства.
Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що у зазначений період виробничу та торгівельну діяльність не здійснювала, що підтверджується листом міської санітарно - епідеміологічної станції, крім того підприємцем до органів податкової служби подано заяву про зняття з обліку платника податку на додану вартість.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 29.01.2007р. провадження у справі зупинено до розгляду господарським судом АР Крим адміністративної справи № 2-19/2211-2007А за позовом підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим про визнання недійсним податкового боргу в сумі 956,89 грн. та скасування другої податкової вимоги № 2/741 від 26.10.2004р.
Постановою господарського суду АР Крим від 15.05.2007р. у справі № 2-19/2211-2007А у задоволенні адміністративного позову підприємця ОСОБА_1 відмовлено. Проте, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2007р. апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову господарського суду АР Крим від 15.05.2007р. скасовано, позов задоволений частково, визнано нечинною другу податкову вимогу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим № 2/741 від 26.10.2004р.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 16.11.2007р. провадження у справі поновлено.
В судовому засіданні 20.12.2007р. представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства.
Враховуючи приписи пункту 6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України», яким встановлено, що до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, суд задовольнив клопотання позивача щодо подальшого розгляду справи за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянув матеріали справи, заслухав представника позивача та відповідача, дослідивши надані докази, суд
в с т а н о в и в:
19.07.1996 року Сімферопольською районною державною адміністрацією відповідач зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи, про що у журналі обліку реєстраційних справ зроблено запис за № НОМЕР_1, (аркуш справи 21).
Так, відповідно до пункту 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» - суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно вибрати спосіб оподаткування доходів по єдиному податку шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
З урахуванням положень зазначеного Указу, підприємцем ОСОБА_1 подано заяву від 15.03.2004р., (аркуш справи 19) про право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності та відповідачу видано свідоцтво про сплату єдиного податку серії Б № 079539.
Зі змісту абзацу 6 пункту 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва» випливає що, фізичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Абзац 2 статті 2 зазначеного Указу передбачає, що ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності й не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
Відповідно до абзацу 6 частини 6 статті 128 Господарського кодексу України, громадянин - підприємець зобов'язаний своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.
Підприємцю ОСОБА_1 були направлені перша податкова вимога № 1/248 від 01.06.2004р. на суму 200,00 грн. та друга податкова вимога № 2/741 від 26.10.2004р. на суму 700,00 грн.
Однак, згідно з підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Пункт 5.1 статті 5 Закону передбачає самостійне узгодження податкового зобов'язання, а саме: податкове зобов'язання вважається узгодженим, якщо воно самостійно визначене платником податків у податковій декларації, з дня подання такої податкової декларації.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач самостійно не декларував собі податкове зобов'язання з єдиного податку. Більш того, таке зобов'язання не було визначено відповідачу податковим органом у відповідності до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію.
Таким чином, у податкового органу відсутні правові підстави направлення відповідачу першої та другої податкових вимог від 01.06.2004р. та від 26.10.2004р.
Крім того, постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.09.2007р. у справі № 2-19/2211-2007А, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову господарського суду АР Крим від 15.05.2007р. скасовано, позов задоволено частково та визнана нечинною друга податкова вимога Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі АР Крим № 2/741 від 26.10.2004р. В іншій частині позову відмовлено.
Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Положення про обов'язковість судових рішень є одним із принципів адміністративного судочинства, (стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відтак, суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу правових підстав для направлення відповідачу податкової вимоги, що є підставою для відмови позивачу у позові про стягнення узгодженої суми податкового зобов'язання з єдиного податку в розмірі 800,00грн.
Більш того, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 156,89грн. застосованої за порушення строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання також не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» пеня - плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.
Пунктом 1.3 статті 1 зазначеного Закону встановлено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Згідно з пунктом 16.1 статті 16 Закону після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня. А відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Закону нарахування пені розпочинається:
а) при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного цим Законом;
б) при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні згідно з нормами цього Закону.
Отже, сума зобов'язання по сплаті єдиного податку фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не узгоджувалась в силу норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тому пеня, передбачена статтею 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», не підлягає нарахуванню, що, також, є підставою для відмови позивачу в позові.
Згідно із статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Проте, позивачем жодних доказів обґрунтованості стягнення заборгованості в розмірі 956,89грн. суду не надано.
Викладене є підставою для відмови Державній податковій інспекції у Сімферопольському районі АР Крим у задоволенні позовних вимог.
Вступну та резолютивну частину постанови проголошено у судовому засіданні 20 грудня 2007 року.
У повному обсязі постанову складено 25 грудня 2007 року.
На підставі викладено, керуючись статтями 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складення постанови у повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку, передбаченому частиною 5 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі неподання відповідної заяви (стаття 254 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.