ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
22.03.11 р. Справа № 10/49пд
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк, код НОМЕР_1
до відповідача: Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 36104127
про визнання факту відсутності права власності та визнання договору недійсним
за зустрічним позовом: Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 36104127
до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк,
код НОМЕР_1
про визнання права власності
Суддя Любченко М.О.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1 – по пасп.
від відповідача: Михайлов А.Л. – по дов.
В засіданні суду брали участь:
СУТЬ СПРАВИ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк про визнання недійсним договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. та визнання факту відсутності права власності відповідача на нежитлове приміщення – окремо розташовану адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на невідповідність спірного договору найму положенням законодавства, у зв'язку з відсутністю у відповідача права власності на предмет цього договору - нежитлове приміщення площею 202 кв.м, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1. За таких обставин, приймаючи до уваги, що згідно із ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм належить власникові речі, за твердженням позивача, передача відповідачем у найм нежитлового приміщення, яке не є його власністю, суперечить вимогам закону.
Відповідач у відзиві б/н від 22.03.2011р. проти позовних вимог заперечив, посилаючись на відсутність будь-яких порушень норм діючого законодавства під час укладання спірного договору та наявність у нього права власності на нежитлове приміщення.
22.03.2011р. відповідач звернувся до господарського суду з зустрічною позовною заявою до позивача про визнання за Приватним підприємством „Вибір Дон” права власності на адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою від 22.03.2011р. зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог відповідач посилається на виникнення у нього права власності на нежитлове приміщення, внаслідок укладання договору дарування нерухомого майна від 26.08.2008р. та проведення реконструкції придбаного об’єкту.
Позивач будь-яких заперечень щодо зустрічної позовної заяви не надав.
Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого рішення по справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд встановив:
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як встановлено судом, 26.08.2008р. між Приватним підприємством „Комплекс 2008” (дарувальник) та Приватним підприємством „Вибір Дон” (обдаровуваний) був укладений договір дарування нерухомого майна, який 26.08.2008р. посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано у державному реєстрі за номером 2796.
За умовами зазначеного договору, дарувальник передав, а обдаровуваний прийняв у дар будівлі, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, зокрема, адміністративну будівлю площею 132 кв.м (літера Л-2).
Відповідно до ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ч.ч.1, 4 ст.722 вказаного Кодексу право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Пунктом 9 договору дарування нерухомого майна від 26.08.2008р. сторони встановили, що право власності на нерухоме майно, визначене п.2 договору, виникає у відповідача згідно із ст.ст.334, 722 Цивільного кодексу України з моменту прийняття дарунка.
При цьому, п.10 вказаного договору було погоджено, що під передачею майна, що є предметом договору, та його прийняттям слід вважати отримання обдаровуваним примірника договору після його підписання сторонами.
За таких обставин, приймаючи до уваги встановлений ст.ст.344, 772 Цивільного кодексу України, договором дарування нерухомого майна від 26.08.2008р. момент переходу права власності до обдаровуваного, суд дійшов висновку, що відповідач набув право власності на адміністративну будівлю площею 132 кв.м (літера Л-2), розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Наявність у позивача статусу власника спірного майна передбачає і наявність відповідних повноважень із здійснення прав, встановлених ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України з володіння, користування та розпорядження своєю власністю.
Згідно із ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. При цьому, за приписами ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
За твердженням відповідача, та відповідно до примітки, наявної у зведеному акті, який складено Комунальним підприємством „Бюро технічної інвентраризації м.Донецка” на спірний об’єкт, враховуючи передбачені діючим законодавством повноваження власника нерухомого майна, адміністративна будівля площею 132 кв.м (літера Л-2) була реконструйована зі збільшенням зовнішніх розмірів.
За змістом наданого до матеріалів справи технічного звіту, який складено Державним підприємством „Науково-дослідна виробничо-технічна агенція „Стратегія регіонального розвитку” (ліцензія АВ №408379), адміністративну будівлю (літера Л-2) можна віднести до 2 категорії технічного стану (задовільний), а стан основних конструктивних елементів визначити як працездатний. Будівельні конструкції вказаної споруди відповідають нормам ДБН відносно санітарно-гігієнічної та пожежної безпеки, а також придатні для подальшої експлуатації.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на те, що згідно із ліцензією АВ №408379 Державному підприємству „Науково-дослідна виробничо-технічна агенція „Стратегія регіонального розвитку” надано право проведення технічного огляду та оцінки стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж, обстеження і оцінки технічного стану будівельних конструкцій будівель, споруд та інженерних мереж (визначення параметрів, характеристик матеріалів і конструкцій із застосуванням спецустановок, приладів та апаратури на об’єктах і у лабораторіях), суд приймає вказаний висновок, як доказ того, що адміністративна будівля (літера Л-2) відповідає будівельним нормам та правилам, санітарним та пожежним вимогам.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.
Частиною 2 ст.41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Тобто, у відповідності до ст.328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, якщо інше прямо не випливає із закону або не встановлено судом.
Таким чином, приймаючи до уваги гарантовану законом можливість проведення власником реконструкції нерухомого майна, враховуючи відсутність будь-яких доказів порушення будівельних норм та правил при здійснення відповідачем реконструкції зі збільшенням зовнішніх розмірів, за висновками суду, Приватне підприємство „Вибір Дон” є власником нежитлового приміщення - окремо розташованої адміністративної будівлі (літера Л-2) загальною площею 202 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
За змістом ст.392 Цивільного кодексу України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або невизнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до наведених норм діючого законодавства, позов про визнання права власності подається у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй такого права. Позов про визнання права власності - це недоговірна вимога про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не поєднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов’язаних з позбавленням володіння.
Як свідчать матеріали справи, 20.01.2011р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. з підстав відсутності у Приватного підприємства „Вибір Дон” права власності на адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2).
Крім того, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. та визнання факту відсутності права власності Приватного підприємства „Вибір Дон” на спірне нерухоме майно.
Тобто, позивачем фактично не визнається право власності відповідача на вказаний об’єкт нерухомості.
За таких обставин, враховуючи приписи ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, приймаючи до уваги невизнання позивачем права власності відповідача на спірне майно, суд дійшов висновку, що Приватне підприємство „Вибір Дон” мало право на звернення до суду з зустрічним позовом з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.
Таким чином, виходячи з того, що зустрічний позов в частині вимог про визнання права власності повністю доведений відповідачем, обґрунтований законодавством та фактичними матеріалами справи, враховуючи, що право власності відповідача фактично не визнається позивачем, вимоги про визнання права власності на нежитлове приміщення - окремо розташовану адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги за первісним позовом неправомірними та такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України.
За приписом ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п.2 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді спорів про визнання угод недійсними судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та вказаного Кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За змістом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, при зверненні до суду з позовом про визнання договору найму нерухомого майна від 15.01.2011р. недійсним, позивачем, з урахуванням визначених підстав позовних вимог, повинно бути доведено наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними.
Як вказувалося вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем при укладанні спірного договору приписів ст.761 Цивільного кодексу України, а саме на відсутність у відповідача права власності на майно, яке є предметом цього договору.
Зокрема, як вказує позивач, у відповідності з вимогами ст.761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Проте, згідно з висновками суду, викладеними вище, відповідач є власником нерухомого майна – адміністративної будівлі площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Одночасно, інших доказів невідповідності спірного договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. вимогам закону позивачем у відповідності до ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано, а судом не встановлено.
За таких обставин, враховуючи, що вимоги про визнання недійсним договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. та визнання факту відсутності права власності відповідача на нежитлове приміщення – окремо розташовану адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, недоведені фактичними обставинами справи, первісний позов підлягає залишенню без задоволення.
Судові витрати за первісним та зустрічним позовами у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 60, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк до Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк про визнання недійсним договору найму нежитлового приміщення від 15.01.2011р. та визнання факту відсутності права власності Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк на нежитлове приміщення – окремо розташовану адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Зустрічні позовні вимоги Приватного підприємства „Вибір Дон”, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Донецьк задовольнити повністю.
Визнати право власності Приватного підприємства „Вибір Дон” (83122, м.Донецьк, Київський район, вул.Куйбишева, 258/29) на нежитлове приміщення – окремо розташовану адміністративну будівлю площею 202 кв.м (літера Л-2), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, банківські реквізити невідомі) на користь Приватного підприємства „Вибір Дон” (83122, м.Донецьк, Київський район, вул.Куйбишева, 258/29, ЄДРПОУ 36104127, банківські реквізити невідомі) витрати по сплаті державного мита в сумі 3448 грн. 00 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236 грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У судовому засіданні 22.03.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суддя Любченко М.О.
Повне рішення складено 28.03.2011р.