ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
13.04.11 р. Справа № 10/5пд
за позовом: Прокурора м.Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради, м.Донецьк, ЄДРПОУ 26502957
до відповідача: Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків, м.Донецьк, ЄДРПОУ 20359915
про визнання договору користування земельною ділянкою недійсним
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Курило Г.Є.
Суддя Мартюхіна Н.О.
Представники сторін:
Від позивача: Головченко О.І. – гол.спец.
Від відповідача: не з’явився
Від прокурора: Кулікова Ю.В. – по посв.
СУТЬ СПРАВИ:
Прокурор м.Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків, м.Донецьк про визнання недійсним договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, укладеного між Донецькою міською радою та Комунальним підприємством по обслуговуванню адміністративних будинків.
В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що вказаний договір укладений між позивачем та відповідачем з порушенням норм земельного законодавства, зокрема, підписанню договору №6/1116 від 09.12.2009р. не передувало прийняття Донецькою міською радою, як уповноваженим органом місцевого самоврядування, відповідного рішення про надання у користування Комунальному підприємству по обслуговуванню адміністративних будинків земельною ділянки по пр.Звільнення Донбасу, 16а у м.Донецьку. Крім того, як вказує прокурор, відповідачем також не був розроблений та у передбаченому законом порядку погоджений проект землеустрою стосовно відведення зазначеної земельної ділянки.
Позивач у судовому засіданні 10.01.2011р. заявлений прокурором позов не підтримав з огляду на відсутність будь-яких порушень норм діючого законодавства під час укладання договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою.
Одночасно, у відзиві без номеру та дати, який надійшов на адресу господарського суду Донецької області 23.03.2011р., позивачем повідомлено суд про те, що Донецька міська рада договори користування земельними ділянками укладає з власниками будівель. Приймаючи до уваги, що відповідно до рішення №5/5-43 від 21.09.2006р. Комунальне підприємство по обслуговуванню адміністративних будинків є лише балансоутримувачем будівлі гуртожитку, який розташований по пр.Звільнення Донбасу, 16а у м.Донецьку, укладення договору №6/1116 від 09.12.2009р. є неправомірним. За таких обставин, Донецькою міською радою позов прокурора підтримано в повному обсязі.
Відповідач у відзиві №01-05/04/59 заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з розглядуваним позовом. Крім того, як вказує відповідач, спірний договір укладений сторонами з урахуванням принципу свободи договору з додержання вимог діючого на момент укладання законодавства та зареєстрований в Управлінні земельних ресурсів Донецької міської ради, про що у книзі реєстрації договорів вчинено запис №6/1116 від 09.12.2009р.
Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача та відповідача, суд вважає вимоги прокурора правомірними та такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
09.12.2009р. між Донецькою міською радою в особі заступника міського голови Тарабановського В.І., діючого на підставі рішення №23/48 від 19.09.2008р. Донецької міської ради, та Комунальним підприємством по обслуговуванню адміністративних будинків в особі Капустіна М.В. відповідно до ст.ст.181, 184 Господарського кодексу України укладено договір користування №6/1116.
Згідно із п.п.1.1, 2.1, 2.2 вказаного договору Донецька міська рада зобов’язалася надати земельну ділянку площею 1235 кв.м, на якій знаходиться об’єкт нерухомого майна – гуртожиток, у користування Комунальному підприємству по обслуговуванню адміністративних будинків, а користувач зобов’язався сплачувати передбачені договором кошти.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що плата за земельну ділянку за договором встановлюється відповідно до рішення №19/39 від 20.05.2008р. міськради „Про внесення змін в рішення міської ради №2/37 від 26.05.2006р. „Про орендну плату за землю в м.Донецьку”, що складає 0,09% від грошової оцінки земельної ділянки і вноситься користувачем в грошовому вигляді у розмірі 610,19 грн. на рік на рахунок місцевого бюджету Київського району м.Донецька щомісячно рівними частками протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця, починаючи з дня реєстрації цього договору.
Додатковою угодою №1 від 23.03.2010р. сторони дійшли згоди про викладення п.2.2 договору користування №6/1116 від 09.12.2009р. в наступній редакції: „На земельній ділянці знаходиться об’єкт нерухомого майна – гуртожиток, розташований за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, інші об’єкти інфраструктури відсутні”.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України.
За приписом ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до п.2 постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при розгляді спорів про визнання угод недійсними судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та вказаного Кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
При цьому, відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Виходячи з вищевикладеного та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За змістом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, при зверненні до суду з позовом про визнання договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою недійсним, прокурором, з урахуванням визначених підстав позовних вимог, повинно бути доведено наявність обставин, з якими закон пов’язує визнання правочинів недійсними.
Як вказувалося вище, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор посилається на порушення позивачем та відповідачем при укладанні спірного договору приписів ст.ст.116, 123, 126 Земельного кодексу України.
Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України, ст.324 Цивільного кодексу України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом ст.14 Основного закону України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ст.1 Земельного кодексу України, ст.373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Враховуючи закріплений у Конституції України особливий статус землі як природного ресурсу, законодавством чітко встановлений порядок надання земельних ділянок суб’єктам земельних відносин на різних титулах (виключний перелік), регламентований нормами Земельного кодексу України та Закону України „Про оренду землі”.
Статтями 13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Пунктом 34 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
За змістом ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, належить, у тому числі, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст.123 Земельного кодексу України).
Тобто, приймаючи до уваги положення ст.ст.13, 41, 142, 143 Конституції України, ст.ст.12, 116, 123 Земельного кодексу України, обов’язковою передумовою передання земельної ділянки у власність або у користування суб’єктам земельних відносин є відповідне рішення уповноваженого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу певної земельної ділянки у користування або у власність конкретній особі.
При цьому, рішення про надання земельної ділянки у власність або у користування є вираженням волевиявлення виборного органу, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення, в тому числі, стосовно розпорядження землею в межах відповідної території.
Одночасно, згідно із ст.123 Земельного кодексу України рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
У преамбулі договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою є посилання на рішення №23/48 від 19.09.2008р. Донецької міської ради, на підставі якого від імені зазначеного органу місцевого самоврядування діяв заступник міського голови Тарабановський В.І.
Відповідно до вказаного рішення, Донецькою міською радою на підставі Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” вирішено внести наступні зміни в рішення міської ради №18/12 від 28.09.2008р. „Про скасування рішення міської ради №20/16 від 24.06.2005р”: в пункті 3 слова „першого заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради” замінити словами „заступника міського голови – начальника управління будівництва та перспективного розвитку міської ради”.
За таких обставин, враховуючи зміст наведеного акту органу місцевого самоврядування, останній прийнятий з питання зовсім іншого, ніж надання у користування Комунальному підприємству по обслуговуванню адміністративних будинків земельної ділянки площею 1235 кв.м, на якій знаходиться об’єкт нерухомого майна – гуртожиток, внаслідок чого рішення №23/48 від 19.09.2008р. не є належним доказом у розумінні норм ст.32, ст.34 Господарського процесуального кодексу України вираження волевиявлення (у формі відповідного акту) територіальної громади м.Донецька в особі уповноваженого органу місцевого самоврядування на передання відповідачу у користування земельної ділянки.
Будь-яких інших документів, які б підтверджували факт прийняття Донецькою міською радою рішення про передачу Комунальному підприємству по обслуговуванню адміністративних будинків у користування зазначеної земельної ділянки та розроблення проекту землеустрою, учасниками судового процесу до матеріалів справи не представлено.
У судовому засіданні 15.03.2011р. представником позивача надані пояснення, за змістом яких Донецькою міською радою у відповідності до положень ст.116 Земельного кодексу України не приймалося рішення про надання у користування відповідачу земельної ділянки для обслуговування будівлі гуртожитку, на замовлення відповідача проект землеустрою стосовно відведення зазначеної вище земельної ділянки не розроблявся та уповноваженими органами не погоджувався. Відповідачем яких-небудь заперечень відносно викладених тверджень Донецької міської ради не надано.
Таким чином, всупереч положень ст.ст.142, 143 Конституції України, ст.ст.116, 123 Земельного кодексу України, договір №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою укладений між позивачем та відповідачем без відповідного рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого на підставі розробленого та погодженого проекту землеустрою з відведення земельної ділянки.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на укладення спірного договору з урахуванням принципу свободи договору, виходячи з того, що відповідно до ч.1 ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Наразі, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Крім того, твердження позивача про недійсність спірного договору з огляду на те, що останній органом місцевого самоврядування укладений не з власником об’єкту нерухомого майна, є юридично неспроможними, враховуючи, що діючим законодавством не передбачено можливості передання власникам нерухомого майна у користування земельних ділянок на інших підставах та в іншому порядку, ніж встановлений у Земельному кодексі України та Законі України „Про оренду землі”.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що спірний договір в порушення ст.ст.142, 143 Конституції України, ст.ст.116, 123 Земельного кодексу України укладений між сторонами по цій справі без відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передання відповідачу у користування земельної ділянки та без розробки і затвердження проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки, тобто, з порушенням встановленого Земельним кодексом України порядку надання земельних ділянок у користування юридичним особам шляхом передання їх у постійне користування або в оренду, вимоги прокурора про визнання недійсним договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, укладеного між Донецькою міською радою та Комунальним підприємством по обслуговуванню адміністративних будинків, за висновками суду, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву №01-05/04/59, який надійшов на адресу господарського суду 25.01.2011р., про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню з урахуванням наступного:
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. При цьому, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно із ст.29 зазначеного Кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.
Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Як вказано Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., поняття „охоронюваний законом інтерес” у логічно-смисловому зв'язку з поняттям „права” треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
За змістом п.3, 4 рішення №3-рп/99 від 08.04.199р. Конституційного Суду України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) в основі державних інтересів завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. При цьому, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
Одночасно, враховуючи положення зазначеного рішення Конституційного Суду України, під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що прокурор мав право на звернення до суду в інтересах держави в особі Донецької міської ради з метою захисту державних інтересів в сфері землекористування.
Клопотання б/н від 11.02.2011р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про залучення вказаних фізичних осіб до участі у розгляді справи в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке:
Згідно із ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.
Виходячи зі змісту клопотання б/н від 11.02.2011р., в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилаються на те, що рішення по справі стосується їх інтересів, як мешканців гуртожитку.
Проте, за висновками суду, судове рішення по справі не може вплинути на права та обов’язки зазначених осіб по відношенню до Донецької міської ради або Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків, враховуючи, що предметом спору, який виник між учасниками судового процесу по цій справі, є відповідність вимогам діючого законодавства договору користування №6/1116 від 09.12.2009р. земельною ділянкою, який не пов’язаний з правами та законними інтересами мешканців будівлі гуртожитку.
Клопотання відповідача без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 01.03.2011р., про зупинення провадження по справі до розгляду господарським судом справи за позовом Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків до Донецької міської ради про визнання права користування земельною ділянкою, на якій розташований будинок гуртожитку за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, на підставі договору користування від 09.12.2009р., зареєстрованого в управлінні земельних ресурсів Донецької міської ради, про що в книзі реєстрації договорів вчинено запис №6/1116 від 09.12.2009р., не підлягає задоволенню з огляду на таке:
Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
При цьому, неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок, непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи чи певної черговості розгляду вимог.
За висновками суду, обставини, що входять до предмету доказування у даній справі, можуть бути встановлені судом в межах розгляду цієї справи на підставі оцінки доказів, представлених сторонами та прокурором.
Крім того, в процесі судового провадження по справі, відповідачем не надано доказів прийняття господарським судом зазначеної вище позовної заяви до розгляду та порушення провадження по справі.
Таким чином, приймаючи до уваги відсутність обставин, які б обумовлювали неможливість розгляду справи №10/5пд до завершення судового процесу по іншій справі, клопотання відповідача без номеру та без дати, яке надійшло на адресу господарського суду Донецької області 01.03.2011р., про зупинення провадження по справі підлягає залишенню без задоволення.
Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з позивача та відповідача порівну.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.29, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
Задовольнити позов прокурора м.Донецька в інтересах держави в особі Донецької міської ради, м.Донецьк до Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків, м.Донецьк про визнання недійсним договору №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, укладеного між Донецькою міською радою та Комунальним підприємством по обслуговуванню адміністративних будинків.
Визнати недійсним договір №6/1116 від 09.12.2009р. користування земельною ділянкою, що розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Звільнення Донбасу, 16а, укладений між Донецькою міською радою та Комунальним підприємством по обслуговуванню адміністративних будинків.
Стягнути з Донецької міської ради (83050, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, вул.Артема, 98, ЄДРПОУ 26502957, банківські реквізити невідомі) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 42 грн. 50 коп.
Стягнути з Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків (83105, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, бул.Пушкіна, 34, ЄДРПОУ 20359915, р/р №26001150110811 в ДОФ АКБ УСБ м.Донецьк, МФО 334011) на користь Державного бюджету України державне мито в розмірі 42 грн. 50 коп.
Стягнути з Донецької міської ради (83050, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, вул.Артема, 98, ЄДРПОУ 26502957, банківські реквізити невідомі) на користь Державного бюджету України (р/р 31210264700006 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 34687001, отримувач: УДК у Київському районі м.Донецька, код бюджетної класифікації 22050003) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 118 грн. 00 коп.
Стягнути з Комунального підприємства по обслуговуванню адміністративних будинків (83105, Донецька область, м.Донецьк, Ворошиловський район, бул.Пушкіна, 34, ЄДРПОУ 20359915, р/р №26001150110811 в ДОФ АКБ УСБ м.Донецьк, МФО 334011) на користь Державного бюджету України (р/р 31210264700006 у ГУ ДКУ у Донецькій області, МФО 834016, ЄДРПОУ 34687001, отримувач: УДК у Київському районі м.Донецька, код бюджетної класифікації 22050003) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 118 грн. 00 коп.
У судовому засіданні 13.04.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Головуючий суддя Любченко М.О.
Суддя Курило Г.Є.
Суддя Мартюхіна Н.О.
Повне рішення складено 18.04.2011р.