Ленінський районний суд м.Полтави

Справа №  2-200/11

Р І Ш Е Н Н Я

27.01.2011

  Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

                                        головуючого судді                    - Парахіної Є.В.,

при секретарі                              - Кожедуб М.В.,

розглянувши у відкритому  засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро", ліквідаційної комісії Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ВАТ "Полтаваелектро" про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому вказує, що перебувала в трудових відносинах з відповідачем. З вересня 2007 року, працювала на посаді бухгалтера, 20.10.2010 року незаконно в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку була звільнена з роботи у зв’язку з ліквідацією ВАТ "Полтаваелектро", при цьому, роботодавцем було порушено вимоги ст. 184 КЗпП України щодо її обов’язкового працевлаштування. Просить визнати звільнення незаконним, поновити її на попередній роботі на посаді бухгалтера з 21.10.2010 року, стягнути заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в сумі 5000 грн.

Ухвалою суду від 20.12.2010 року до участі в справі в якості відповідача залучено ліквідаційну комісію Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро".

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.

Представники відповідачів Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро", ліквідаційної комісії Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро" до суду не з'явилися, не повідомивши про причини неявки, незважаючи на те, що були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

          Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 241-к від 27.09.2007 року з 27.09.2007 року була прийнята на роботу та працювала на посаді бухгалтера в Полтавській механізованій колоні № 4 ВАТ "Полтаваелектро".

          Як вбачається з матеріалів справи, згідно протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ "Полтаваелектро" № 19 від 17.08.2010 року прийнято рішення про ліквідацію Відкритого акціонерного товариства "Полтаваелектро". Наказом № 24 від 18.08.2010 року зобов’язано керівників структурних підрозділів ВАТ "Полтаваелектро", в тому числі директора Полтавської механізованої колони № 4, де працювала позивачка ОСОБА_1, видати наказ про скорочення з 20.10.2010 року посад, повідомивши про це в день видачі наказу. Міський центр зайнятості - по встановленій формі і працівників мехколони і ПТМЗ, посада яких скорочується - під розпис.

          На виконання вищезазначеного наказу директором Полтавської механізованої колони № 4 ВАТ "Полтаваелектро" видано наказ № 63 від 18.08.2010 року "Про скорочення чисельності або штату працівників  у зв’язку з ліквідацією підприємства", згідно якого визначено провести скорочення у зв’язку з ліквідацією ВАТ "Полтаваелектро" згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України з 20.10.2010 року.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

          Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

          Як пояснила в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, вона була ознайомлена з наказом про майбутнє звільнення. Їй достовірно відомо про те, що ВАТ "Полтаваелектро" ліквідоване повністю, правонаступника цього підприємства немає.

          На підставі наказу Полтавської механізованої колони № 4 ВАТ "Полтаваелектро" № 181-к від 20.10.2010 року ОСОБА_1 звільнена з посади бухгалтера у зв’язку з ліквідацією підприємства, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

          Як достовірно встановлено судом, звільнення ОСОБА_1 проведено в період її перебування у відпустці.

          Так, ОСОБА_1 02.11.2009 року народила сина ОСОБА_3, що підтверджується також свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Октябрським відділом РАЦС Полтавського міського управління юстиції, та відповідно до наказу Полтавської механізованої колони № 4 ВАТ "Полтаваелектро" № 1-к від 05.01.2010 року їй надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 06.01.2010 року по 02.11.2012 року включно.

          Як пояснила в судовому засіданні позивач ОСОБА_1, з січня 2010 року й на час розгляду справи судом вона перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконкому Ленінської районної у м. Полтаві ради та отримує відповідну соціальну допомогу.

          В ч. 3 ст. 40 КЗпП України зазначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

          Враховуючи викладене, те, що ВАТ "Полтаваелектро" ліквідовано повністю, не має правонаступника, суд приходить до висновку про парвомірність звільнення ОСОБА_1, незважаючи на те, що на час звільнення вона перебувала у відпустці.

          Обгрунтовуючи позовні вимоги про визнання звільнення незаконним, ОСОБА_1 посилається також на порушення при її звільненні вимог ст. 184 КЗпП України.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.

          Разом з тим, як пояснила позивач ОСОБА_1, і це підтверджується зібраними по справі доказами, ВАТ "Полтаваелектро" ліквідується повністю разом з усіма структурними підрозділами, в тому числі ПМК № 4, де позивач працювала до відпустки, будь-якого правонаступника вказане підприємство не має. Відтак, безперечним є той факт, що керівництво ВАТ "Полтаваелектро" не мало можливості працевлаштувати ОСОБА_1 на цьому ж підприємстві чи будь-якому іншому.

          Враховуючи викладене, відсутність у відповідача можливості виконати вимоги ст. 184 КЗпП України з об"єктивних причин, суд приходить до переконливого висновку про те, що при звільненні ОСОБА_1 дотримано усі вимоги чинного законодавства, положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України, на порушення яких посилається позивач, не підлягають застосуванню при спірних правовідносинах, зважаючи на повну ліквідацію роботодавця позивача, а відтак її звільнення на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на думку суду, проведено законно, а позовні вимоги про визнання його незаконним є безпідставними й задоволенню не підлягають.

          Виходячи з вищенаведеного, суд не знаходить підстав й для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення її на роботі на попередньому місці роботи на посаді бухгалтера.

          Як встановлено в ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

          Зважаючи на вищенаведені положення трудового законодавства, враховуючи те, що судом визнано законним та обгрунтованим звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ч. 1 счт. 40 КЗпП України, безпідставними й такими, що не підлягають задоволенню, суд вважає її позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

          Виходячи з вищенаведених підстав, а також у зв’язку з відсутністю жодних достовірних та переконливих доказів, суд не знаходить підстав і для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

          На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 60, 61, 130, 213-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 – відмовити.

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь в справі, але не були присутні при проголошенні рішення - в 10-денний строк з дня отримання його копії.

Суддя Ленінського районного суду м. Полтави   Є. В. Парахіна