Справа №  2-2383/11                                                      

Кілійський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

          20 квітня 2011 року                                                                      м. Кілія

 Кілійський районний суд Одеської області

в складі:

головуючого судді  Маслеников  О.  А.,             

при секретарі          Д'яченко М.В.       

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника відповідача –Ратушного Е.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду

цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Кілійської міської ради

про

стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі  2933,47 гривень

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В  

          ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заробітної плати і в позовній заяві та в судовому засіданні зазначив, що з 18.04.2005 року по 31.10.2006 року працював охоронцем в комунальному підприємстві «Кіліятеплосервіс», звідки був звільнений за ст. 41 п. 1 КЗпП України  в зв’язку з банкрутством підприємства. За час роботи йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата, яка складає 2933,47 гривень. 20.12.2006 року на сесії Кілійської міської ради, враховуючи те, що Кілійська міська рада була засновником КП «Кіліятеплосервіс», було прийнято рішення про реструктуризацію в 2007 році боргу КП «Кіліятеплосервіс» рівними частками щомісячно протягом 12 місяців. Однак 20.09.2007 р. рішенням сесії Кілійської міської ради рішення про реструктуризацію боргу було скасовано. Оскільки підприємство на якому працював позивач, на даний час ліквідовано, засновником підприємства є Кілійська міська рада, позивач просив суд стягнути  з неї заборгованість по заробітній платі, нараховану, але не виплачену йому внаслідок банкрутства комунального підприємства «Кіліятеплосервіс».

Представник відповідача, Ратушний Е.М. в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав у повному обсязі та пояснив, що позивач не перебував в трудових відносинах з Кілійською міською радою, рішення про реструктуризацію боргу КП «Кіліятеплоервіс» було прийнято в порушення бюджетного законодавства в зв’язку з чим було скасовано, міська рада не повинна відповідати за позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати, яка утворилась за комунальним підприємством, крім того ОСОБА_1 не звертався до ліквідатора комунального підприємства з заявою про включення заборгованості по заробітній платі до переліку вимог кредиторів підприємства, що підтвердив в судовому засіданні. На підставі викладеного представник відповідача просив суд  відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, в процесі дослідження обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Як зазначено в трудовій книжці, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  з  18.04.2005 року по 31.10.2006 року працював охоронцем котельної по вул. Садовій, 14, в комунальному підприємстві «Кіліятеплосервіс»

Згідно довідки, виданої Кілійським міським головою Бобровським В.І. 26.04.2007 р. за № 98, станом на 17.01.2007 року заборгованість КП «Кіліятеплосервіс» по заробітній платі ОСОБА_1 складає 2933,47 гривень.

Факт припинення комунального підприємства «Кіліятеплосервіс» підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно якої 05.10.2009 року проведено Державну реєстрацію припинення вказаної  юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом.

Згідно зі статтею 140 Конституції України та статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Статтею 7 Конституції України визнається і гарантується місцеве самоврядування, однією з найважливіших цілей діяльності якого є забезпечення нагальних потреб населення територіальної громади у комунальних та інших невідкладних послугах соціального характеру, наприклад, з водопостачання, опалення, вивезення сміття та відходів тощо. У статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дано визначення терміна «право комунальної власності» - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися та розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Питання про межі та форми участі органів місцевого самоврядування у господарській діяльності конкретизовані у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР з наступними змінами і доповненнями, Господарському кодексі України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, та інших законодавчих актах України.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено основні принципи здійснення місцевого самоврядування, серед яких, зокрема, принцип правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених зазначеним Законом та іншими законами (стаття 4). Частиною п'ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, а у статті 60 встановлено режим права комунальної власності. Законодавець, установивши в Конституції України (статті 140, 141, 142, 143, 144, 145) базові засади функціонування місцевого самоврядування, його органів, матеріальну і фінансову основу тощо, решту питань організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів відніс до визначення законом (стаття 146). Таким чином, на конституційному рівні передбачено створення правових умов для подальшого законодавчого врегулювання відносин участі місцевого самоврядування у сфері господарювання.

Відносини щодо задоволення вимог кредиторів у разі ліквідації юридичної особи врегульовані ст. 112 ЦК України. Зокрема, ч. 4 вказаної статті передбачено, що вимоги кредиторів, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 96 ЦК України засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно ст. 78 Господарського кодексу України - комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.  Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою.  Найменування комунального унітарного підприємства повинно містити слова «комунальне підприємство» та вказівку на орган місцевого самоврядування, до сфери управління якого входить дане підприємство. Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Як вказано в ч. 5 ст. 74 Господарського кодексу України - держава та орган, до сфери управління якого входить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, виходячи з вищенаведених положень,  суд приходить до висновку що відсутності в засновника комунального підприємства обов’язку відповідати за його зобов’язаннями, оскільки вказаний обов’язок діючим законодавством, - не передбачений.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України – належним відповідачем у справі за позовом про оплату праці є та юридична особа /підприємство, установа, організація/, з якою позивачем укладено трудовий договір. Аналогічна позиція викладена в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як вбачається з досліджених доказів  - ОСОБА_1 не знаходився в трудових правовідносинах з Кілійською міською радою, підприємство, з яким позивач перебував у трудових відносинах ліквідовано в порядку, встановленому законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом, законодавством не передбачено покладення обов’язку на засновника комунального підприємства щодо відповідальності по зобов’язанням останнього, на підставі чого суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача порушень трудових прав позивача та, відповідно, про безпідставність заявлених ОСОБА_1 до Кілійської міської ради вимог, в зв’язку з чим відмовляє в позові у повному обсязі.

На підставі ст. 21 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», керуючись ст. ст. 10,11, 57, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кілійської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі  2933,47 гривень – відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

          Рішення може бути оскаржене на протязі 10 днів з дня оголошення, до апеляційного суду в Одеської оболасті.  

          Суддя                                          Маслеников