У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
25.12.07 Справа №11/533/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Хуторной В.М. судді Хуторной В.М. , Кричмаржевський В.А. , Мірошниченко М.В.
при секретарі Лола Н.О.
За участю представників позивача: Вишнивецька Ю.В., довіреність № 11/ЮР від 01.08.07 р., Хохлов А.С., довіреність № 1/08/07ЮР від 01.08.07 р.; від відповідача – Панченко О.О., довіреність № 03 від 18.01.07 р.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно – українська лізингова компанія» на рішення господарського суду Запорізької області від 10.09.2007 р. по справі № 11/533/07
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно – українська лізингова компанія», м. Запоріжжя (далі ТОВ «Південно – українська лізингова компанія»);
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Банк «Біг Енергія» в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банку «Біг Енергія», м. Запоріжжя (далі ЗФ ВАТ Банк «Біг Енергія»);
про стягнення 79221,72 грн.
ВСТАНОВИВ:
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 3349 від 24.12.2007 р. справу № 11/533/07 передано для розгляду колегії у складі: Хуторной В.М. (доповідач), Кричмаржевський В.А., Мірошниченко М.В., якою справа прийнята до розгляду.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.09.2007 р. по справі № 11/533/07 (суддя Гончаренко С.А.) в позові відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що коштів, отриманих від реалізації заставного майна після задоволення вимог банку не залишилося, підстави для повернення лізинговій компанії будь-яких сум відсутні.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду, ТОВ «Південно – українська лізингова компанія», позивач по справі, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що кошти, стягнення яких є предметом спору по даній справі, були перераховані відповідачу на підставі п. 4.10 договору факторингу валютних цінностей і сплачувались вони на прохання банку відповідно до його листа. Перераховуючи кошти відповідачеві, позивач виступав у якості сторони по договору факторингу, а не по договору застави. Згідно ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Коштів, виручених відповідачем від реалізації заставленого майна не вистачило на всі витрати банку лише тому, що відповідач навмисно створив такі умови для того, щоб не повертати позивачеві його власні грошові кошти через те, що техніка була реалізована за зниженою ціною.
ЗФ ВАТ Банк «Біг Енергія», позивач по справі, у поданому суду відзиві на апеляційну скаргу вказує, що повернення банком коштів на підставі п. 4.10 договору факторингу можливе лише за рахунок суми, отриманої від реалізації заставленого майна, тому за недостатності коштів від реалізації заставленого майна для задоволення вимог банку, як заставодержателя, підстави для повернення лізинговій компанії будь-яких сум, у тому числі сплачених за боржника відсутні.
За заявою представників сторін судовий процес вівся без застосування технічних засобів фіксації, за їх згодою в судовому засіданні 25.12.2007 р. оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
Згідно ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Сутність спору:
13.03.2006 р. між позивачем (лізингодавець) та ТОВ «Слав'янське» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № Л0014, згідно якого позивач відповідно до Специфікації (додаток №1 до договору) надав лізингоодержувачу в фінансовий лізинг наступне майно: Трактор САSЕ SТХ 425, зав. № JEE0108786, сівалка Flехі-Соіl 820, сівалка пневматична стірньова 12-рядна МF 555 на суму 2721136,6 грн., в т.ч. ПДВ - 453443,6 грн., що підтверджується відповідними актами приймання – передачі (а. с. 28-30).
На підставі договору факторингу валютних цінностей №05/FLT-047-04-06 від 06.04.2006 р. (далі - Договір факторингу), укладеного між ВАТ Банк «Біг Енергія» (відповідачем – фактором) та ТОВ «Південно – українська лізингова компанія» (позивачем - клієнтом) фактор за плату передав в розпорядження клієнта грошові кошти, а клієнт відступив фактору права грошової вимоги зі сплати лізингових платежів, що виникло з договору фінансового лізингу № Л0014, до ТОВ «Слав'янське» (боржника за договором факторингу).
Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу сума переданих в розпорядження клієнта грошових коштів склала 2190514,96 грн.
На підставі п. 4.10 Договору факторингу відповідач звернувся до позивача з проханням перерахувати суму простроченої винагороди за користування предметом лізингу в сумі 39296,74 грн. (лист №1008 від 25.05.2006 р.), вказана сума була перерахована позивачем, що підтверджується реєстром проведених документів прийнятих від віддалених клієнтів ЗТФ ВАТ Банку «Біг Енергія» № 9 від 25.05.06 р.
06.04.2006 р. між ВАТ Банк «Біг Енергія» (заставодержатель), ТОВ «Південно – українська лізингова компанія» (заставодавець) та ТОВ «Слав'янське» (боржник) укладений договір застави №05/ FLT-047-04-06 (далі - Договір застави), предметом якого є - Трактор САSЕ SТХ 425, зав. № JEE0108786, сівалка Flехі-Соіl 820, сівалка пневматична стірньова 12-рядна МF 555 на суму 2721136,6 грн., в т.ч. ПДВ - 453443,6 грн.
Згідно п. 1.1 Договору застави для забезпечення вчасного виконання зобов’язань боржника заставодавець виступає його майновим поручителем і передає в заставу заставодержателю рухоме майно, вказане в п. 1.2 Договору застави. Заставою забезпечується вимогою заставодержателя щодо сплати боржником відповідних лізингових платежів на підставі Договору лізингу № Л0014.
Відповідно до п. 2.1.4 Договору застави заставодержатель (відповідач) має право звернути стягнення на предмет застави у разі несплати боржником належних лізингових платежів.
Згідно договору купівлі-продажу № FLT-047-04-06 від 16.02.07 р., укладеного між ВАТ Банк «Біг Енергія», яке діє від імені ТОВ «Південно – українська лізингова компанія» (продавець) передає, а ФГ «Чевенгур» (покупець) приймає у власність (надалі – товар): Трактор САSЕ SТХ 425, зав. № JEE0108786, сівалку Flехі-Соіl 820, сівалка пневматична стірньова 12-рядна МF 555 загальною вартістю 2550467,25 грн., вказане майно передане покупцеві за актом приймання-передачі № FLT-047-04-06 від 16.02.07 р.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів апеляційної скарги, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення грошової суми в розмірі 39296,74 грн. (уточнені вимоги), яку він перерахував відповідачеві згідно п/п. 4.10 Договору факторингу, і яка залишилась неповернутою відповідачем після реалізації вилученого у боржника лізингового майна.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до п. 4.10. Договору факторингу за взаємною згодою сторін клієнт (тобто лізингова компанія) має право перерахувати фактору (банк) за боржника належні тому до сплати суми винагороди. В разі подальшої сплати боржником (або його довіреними особами) своєї заборгованості фактор зобов'язаний протягом 2 (двох) робочих днів повернути клієнту суму сплаченої ним за боржника винагороди. У разі ненадходження від боржника належних платежів клієнт відшкодовує свої платежі за рахунок коштів, що надходять від реалізації вилученого у боржника лізингового майна.
Відповідно до п/п. 2.3.1 Договору застави та ст. 25 Закону України №2654-ХІІ від 2.10.92 р. «Про заставу», якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку зобов’язання відповідача по поверненню грошової суми, сплаченої позивачем в добровільному порядку на виконання п. 4.10 Договору факторингу виникло саме з правовідносин факторингу валютних цінностей за вищезазначеним договором.
Зобов’язання за договором застави слід відокремлювати від зобов’язань за договором факторингу. Доводи відповідача з приводу того, що отриманих від реалізації предмета застави коштів вистачило банку лише на погашення основної заборгованості, пеня та витрати з реалізації майна залишились не погашеними; стосуються Договору застави та пов’язуються з узятими на себе ризиками банку за укладеним Договором факторингу, за яким до нього перейшло право грошової вимоги до ТОВ «Слав'янське» та не надають право відповідачеві відмовлятись від виконання взятого на себе зобов’язання за Договором факторингу.
Застосування ст. 25 Закону України «Про заставу» було б можливим у випадку чіткого зазначення в п. 4.10 Договору факторингу, що відшкодування сплаченої грошової суми клієнту здійснюється тільки у випадку перевищення залишку коштів від реалізації лізингового майна над сумою забезпечених заставою вимог.
Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
За Договором факторингу фінансування відповідачем клієнта - ТОВ «Південно – українська лізингова компанія» здійснено шляхом купівлі-продажу у нього права грошової вимоги, а не з метою забезпечення виконання зобов’язання в розумінні ч. 2 ст. 1084 ЦК України.
Колегія суддів також враховує, що згідно п. 4.2 Договору застави № 05/ FLT-047-04-06 майнова порука заставодавця обмежена лише заставою предмета Договору застави та розширеному тлумаченню не підлягає. Заставодавець не відповідає перед заставодержателем по зобов’язанням боржника іншим чином, ніж прямо вказано у Договорі застави (іншим майном, грошима, тощо), тому обов’язок щодо повернення коштів, сплачених позивачем відповідачу за п. 4.10 знаходиться поза межами правовідносин, забезпечених заставою та не поставлений в залежність від суми виручених коштів від реалізації предмета застави, а лише обумовлений часовими рамками, тобто моментом реалізації лізингового майна, що було предметом застави.
Разом з тим, слід зазначити, що доводи позивача з приводу порушення відповідачем процедури реалізації заставленого майна, є окремим предметом та підставами для подання позову, через що судом до уваги не приймаються.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи та через неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 3, 4 частини 1 ст. 104 ГПК.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України , суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно – українська лізингова компанія» задовольнити. Рішення господарського суду Запорізької області від 10.09.2007 р. по справі № 11/533/07 – скасувати.
Позов задовольнити.
Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Банк «Біг Енергія» в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банку «Біг Енергія» (вул. Сталеварів, 19, м. Запоріжжя, 69035, код ЄДР 24519557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південно – українська лізингова компанія» (вул. Космічна, 122, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДР 33471793) 39296,74 грн. суми основного боргу, 792 грн. витрат на державне мито, 118 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, 196,48 грн. судових витрат за апеляційний перегляд справи.
Зобов’язати господарський суд Запорізької області видати відповідний наказ.
Постанову оформлено відповідно до ст.84 ГПК України 27.12.2007 р.
Головуючий суддя Хуторной В.М.
судді Хуторной В.М.
Кричмаржевський В.А. Мірошниченко М.В.