Справа N'22/1359   Головуючий у 1 інстанції Потапова Т.М.

Категорія 15                         Доповідач     Жизневська А.В.

УХВАЛА Іменем України

26 липня 2006 року    апеляційний суд Житомирської області

в складі: головуючого   Жизневської А.В. суддів       Малахової Н.М. Матюшенка І.В. при секретарі      Кульчицькій І.В.      розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1/ за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення  Бердичівського міськрайонного суду  від 17 травня 2006 року, -

встановив:

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду від 17 травня 2006 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 за безпідставністю та задоволено позов ОСОБА_2 Визнано недійсним договір позики.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати вказане рішення і ухвалити нове про задоволення його позову і відмову у задоволені позову ОСОБА_2 Зазначає, що судом порушено норми матеріального права. А саме положення ст.376 ЦК України в редакції 1963 року, де заперечується допустимість свідоцьких показів щодо визнання договору позики безгрошовим. Поза увагою суду залишилося те, що у виконання договору позики йому було передано 450 доларів США із суми боргу 1000 доларів США, хоча це підтверджує дійсність договору і його часткове виконання. Вважає, що суд безпідставно послався на ст.57 ЦК України в редакції 1963 року, оскільки в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження факти обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин.

Перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1

звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за договором позики, а ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним цього договору позики з підстав

заперечення його за безгрошевістю та укладення договору внаслідок психічного тиску.                                                                                                             

Судом правильно встановлено, що спірні "правовідносини склалися в 2003 році і регулюються ЦК України в редакції 1963 року.

Із змісту ст.374 ЦК України в редакції 1963 року слідує, що договором позики є передача однією стороною другій стороні у власність(оперативне управління) грошей або речей, визначених родовими ознаками, а позичальник, при цьому, зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Умовою реальності договору позики є передача грошей або речей.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися відносини, які випливають із договору купівлі-продажу автомобіля, що укладався між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і це підтверджено в судовому засіданні показами свідків ОСОБА_3 (а.сп.39), ОСОБА_5 (а.сп.40) та розпискою, де зазначено прізвище, ім'я та по-батькові ОСОБА_4 (а.сп.16). Пояснення останнього є суперечливими і не відповідають дійсним обставинам справи (а.сп.45). Факт передачі будь-яких коштів або майна ОСОБА_2 в судовому засіданні не підтверджений жодним доказом.

За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 і про під ставність позову ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду і не впливають на правильність прийнятого судом рішення. Рішення постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись  ст.ст.303,  307,  308,  313-315  ЦПК  України,

апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду від 17 травня 2006 року залишити без зміни.

Ухвалу може бути оскаржено протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України з дня її проголошення.