Справа № 22/1665                 Головуючий у 1 інстанції: Єзерська І.В.

Категорія - 39                                 Доповідач: Головчук С.В.

УХВАЛА ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

15 серпня 2006 року Апеляційний суд Житомирської області в складі :

головуючого Головчук С.В.

суддів Невмержицької Т.І., Ракаловича В.М.

при секретарі Прищепі О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі ци­вільну справу за позовом ОСОБА_1 до спеціалізованої медико-санітарної частини № 16 про стягнення невиплаченої частини заробітної плати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду від 7 липня 2006 року,

встановив   :

В травні 2006 року ОСОБА_1 звернулась з позовом про стягнення невиплаченої частини заробітної плати. Вона за­значала, що за весь час роботи в зоні відчуження у відповідача їй не виплачувалась доплата до заробітної плати у розмірі, встановленому ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи" (далі Закон). Відповідач неправомірно виплачував їй доплату до заробітної плати у розмірах, передбачених постано­вою Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року. Розмір цих виплат суперечить Закону, який передбачає виплату коштів у кратному розмірі мінімальної заробітної плати. Про­сила стягнути з відповідачів недоотримані кошти за період з 2003 по 2005 роки в сумі 335867,05 грн.

Рішенням Житомирського райсуду від 7 липня 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати су­дове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Поси­лається на те, що рішення постановлене з порушенням норм мате­ріального права: норм Конституції, якою декларується принцип верховенства права. Вважає, що таке рішення порушує її права.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК Украї­ни, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що позивачка працювала в зоні відчуження та має право на доплату до заробітної плати, вста­новлену ст. 39 Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи".

Відповідно до статті 62 зазначеного Закону, його застосу­вання проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністер­ствами, іншими центральними органами виконавчої влади.

Отже спірні правовідносини крім Закону регулюються поста­новами Кабінету Міністрів України.

Фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Зако­ну здійснюється за рахунок Державного бюджету (ст.63 Закону). Статтею 95 Конституції України, якою встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Зазначені норми узгоджуються із ст.87 Бюджетного кодексу України, якою передбачено, що видатки на державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи, здійснюються в порядку і в межах обсягів призначень, передбачених в Державному бюджеті України на відповідні бюдже­тні програми.

Таким чином фінансування вказаних програм провадиться че­рез органи Державного казначейства у встановленому КМУ України порядку в межах наявних фінансових ресурсів, затверджених За­коном України „Про державний бюджет України" на відповідний рік.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 відповідно до Програми діяльності Кабі­нету Міністрів України, схваленої Верховною Радою від 11.10.1995 року, визначені розміри виплат, передбачених зазна­ченим Законом.

Виплати компенсаційних коштів позивачці за 2003-2005 роки проводились у розмірах, визначених названою постановою.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення позову не було. Суд правильно відмовив в позові за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 160,303,307,308,313-315,317 ЦПК України, суд -

ухвалив   :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Житомирського районного суду від 7 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.