АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
7 квітня 2011 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:
головуючого Яремко В. В.
суддів: Перепелюк І.Б., Чупікової В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі (далі –УПФ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії, за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Кіцманському районі на постанову Кіцманського районного суду від 22 липня 2009 року
встановила:
У травні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом.
Постановою Кіцманського районного суду від 22 липня 2009 року позов задоволено частково.
Визнано відмову УПФ щодо нарахування і виплати позивачу щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня по 31 грудня 2008 року неправомірною.
Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу за згаданий період державну соціальну допомогу як дитині війни у відповідності до вимог ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18 листопада 2004 року № 2195-IV (далі –Закон № 2195-IV) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, визначеної ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), з урахуванням фактично виплачених сум.
В апеляційній скарзі УПФ просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Посилається на неповне з’ясування обставин справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
У справі встановлено, що позивач відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Статтею 6 Закону № 2195-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано таким, що не відповідає Конституції України п. 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28.12.2007, яким внесено зміни до ст. 5, 6 Закону № 2195-IV щодо виплати дітям війни надбавки, встановленої для учасників війни, тобто 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Разом із цим, у силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи спір і задовольняючи позов, суд правомірно виходив з того, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами статті 6 Закону № 2195-IV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог указаної статті УПФ з 22 травня по 31 грудня 2008 року виплати проводило у меншому розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», чим і допустило протиправну бездіяльність.
Враховуючи наведене, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач повинен донарахувати та здійснити виплати за вказаний період у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Доводи апелянта про те, що норма ст. 6 Закон України № 2195-IV з 22 травня 2008 року втратила чинність є необґрунтованими, оскільки вона залишилася в редакції, що існувала до внесення змін до неї Законом № 107-VI.
Доводи УПФ щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни не заслуговують на увагу, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Щодо доводів відповідача про те, що поняття мінімальна пенсія за віком, про яке йдеться в ст. 28 Закону № 1058-IV, застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, то вони є безпідставними.
Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-IV не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку інших пов'язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною 1 цієї статті.
На підставі наведеного та керуючись пунктом 1 розділу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. ст. 197, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду в Кіцманському районі відхилити.
Постанову Кіцманського районного суду від 22 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили даною ухвалою.
Головуючий
Судді: