ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 грудня 2007 р.

№ 9/180

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

     головуючого судді        Добролюбової Т.В.

суддів                              Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Приватного підприємства "Агроспецсервіс-СТ"

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2007 року

у справі

№ 9/180

господарського суду

Кіровоградської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро"

до	Приватного підприємства "Агроспецсервіс-СТ"

про	стягнення 470 584, 55 грн.

за участю представників від:

позивача: Сидоров П.В. дов. від 08.05.07;

відповідача : не з'явилися, належним чином повідомлені про час та місце        судового засідання

В С Т А Н О В И В:

          

У травні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Приватного підприємства "Агроспецсервіс-СТ" (далі - відповідач) про стягнення штрафних санкцій в сумі 470584,55 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив зобов"язання за договором поставки від 15.01.06, а саме, у встановлений строк не поставив обумовлений товар в кількості 2192,079 тонн на суму 3036029,41 грн.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 8 серпня 2007 року (суддя Шевчук О.Б.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2007 року (колегією суддів у складі: Швеця В.В. - головуючий, Головка В.Г., Логвиненка А.О.) позов задоволено повністю.

          Судові акти обґрунтовані  посиланнями на статті 230, 231, 217, 218  ГК України, в силу яких, у випадку невиконання чи неналежного виконання учасником договірних відносин господарського зобов"язання на останнього покладається обов"язок сплати господарських санкцій (неустойки, штрафу, пені).

Не погоджуючись з рішеннями, винесеними судами попередніх інстанцій, ПП "Агроспецсервіс-СТ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Кіровоградської області від 08.08.07 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.10.07 скасувати, справу № 9/180 скерувати до суду першої інстанції для нового розгляду.

В обґрунтуванні своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, статті 216, 223 ГК України та статті 551, 614 ЦК України. Крім того, ПП "Агроспецсервіс-СТ"  зазначає про порушення судами вимог статті 43 ГПК України, що призвело до постановлення ними незаконних судових рішень.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника позивача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши  правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

      Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів та, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15 січня 2007 року між сторонами було укладено договір поставки № 1031-207011542 (далі - Договір), згідно умов якого, постачальник (відповідач) зобов"язався поставити (передати у власність) покупцю насіння соняшника (далі - товар) у кількості 3 000 тонн за ціною 1385,00 грн. за одну тону залікової ваги, на загальну суму 4 155000,00 грн., а покупець (позивач) в свою чергу, прийняти на оплатити поставлений товар.

Відповідно до п. 2.1. Договору товар поставляється покупцю партіями на умовах СРТ станція Чернівці-Північна Львівська залізниця.

Сторони домовилися, що приймання-передача товару буде здійснюватися на території ВАТ "Чернівецький олійно-жировий комбінат" за адресою: м. Чернівці, вул. М. Терези, 17.

Пунктом 2.2. Договору передбачено, що поставка всієї партії товару здійснюється залізничним транспортом в термін до 05.02.07 включно. Моментом поставки є дата зарахування товару на картку ТОВ "Віойл-Агро" на ВАТ "Чернівецький олійно-жировий комбінат".

Згідно з п. 3.1. оплата за товар здійснюється покупцем шляхом 80 % -ї оплати вартості товару протягом п'яти банківських днів з моменту завантаження відповідної партії товару у вагони в пункті відправлення та після пред"явлення постачальником на адресу покупця рахунку-фактури та копій залізничних накладних. Остаточні розрахунки між постачальником та покупцем проводяться протягом п'яти банківських днів з дати поставки відповідної партії товару на картку ТОВ "Віойл-Агро" на ВАТ "Чернівецький олійно-жировий комбінат" та після пред'явлення постачальником на адресу покупця рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4. Договору.

Судами встановлено, що позивач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару здійснив в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями на суму 111 8970, 59 грн. (а.с. 16-27).

Натомість, як вбачається з квитанцій про приймання вантажу (а.с.28 - 49)  відповідач здійснив поставку товару лише в кількості 807, 921 тонн, що суперечить умовам Договору. Тобто 2192,079 тонн товару на день звернення з позовом до суду (10.05.07) поставлено не було.

Доказів виконання зобов'язань за договором, щодо поставки товару в повному обсязі, відповідачем не надано.

Відповідно до статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог, передбачених кодексом, іншими актами цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.  

Матеріалами справи підтверджено, що предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, у зв'язку з неналежним виконанням останнім своїх зобов'язань за Договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 09.02.07 ТОВ "Віойл-Агро" було направлено на адресу відповідача претензію (вих.№ 1026-1070209238) про неналежне виконання умов договору та сплату штрафних санкцій в розмірі 315747,10 грн., відповідно до змісту якої, позивач, посилаючись на статті 193, 216-218 ГК України та статті 526 ЦК України вказав на порушення ПП "Агроспецсервіс-СТ" умов Договору, а також на необхідність нести господарсько-правову відповідальність. Проте дана претензія залишилася без відповіді зі сторони відповідача.

Відповідно до пункту 5.2 Договору, постачальник за порушення термінів поставки товару - сплачує неустойку в розмірі 0,1 %  за кожний день прострочки від вартості непоставленого (недопоставленого товару), а у разі, якщо термін прострочи перевищує 3 календарних дні, крім пені, сплачує також штраф у розмірі 10 % від вартості непоставленого (недопоставленого) товару.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової чи (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний платити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, виконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно зі статтею 217 Господарського Кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони при укладенні спірного Договору передбачили відповідальність за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань.

Судами встановлено, що виходячи зі встановлених умовами Договору розмірами штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань щодо поставки обумовленого товару, позивачем обґрунтовано нараховано штрафні санкції на загальну суму 470 584,55 грн., з яких 166981, 1 грн. - неустойка за порушення строку поставки товару на 55 днів та 303602,94 грн. штрафу за прострочку поставки, що перевищує 3 календарних днів.  

З огляду на викладене, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про доведеність позивачем належними доказами своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача 470 584,55 грн. боргу за непоставлений товар за Договором.

Тому, рішенням, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, місцевий суд обґрунтовано стягнув з відповідача борг в сумі 110 340,20 грн.

Судова колегія вважає, що господарський суд апеляційної інстанції повно і об’єктивно дослідив обставини справи, правильно їх оцінив і вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Протилежні доводи скаржника не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на приписи статті 1117 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду  чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акта.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтею 1115, п. 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агроспецсервіс-СТ" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2007 року - без змін.

2. Справу № 9/180 скерувати до Господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий суддя:                                                        Добролюбова Т.В.

           Гоголь Т.Г.

Судді:   

                                                                                 Швець В.О.